Подолання конфліктної ситуації в процесі прийняття рішення.

Суттєвим та перспективним у психологічному дослідженні вчинку є здійснення циклу пізнавально-перетворюючих дій щодо такого елемента вчинкової структури, як конфліктна ситуація.

На спричинення і здійснення особистістю будь-якої дії впливає ситуація —- своєрідний комплекс зовнішніх і внутрішніх умов розгортання активності індивіда, що складається під впливом певних явищ зовнішнього світу, внутрішнього світу "Я" людини і у певний проміжок часу зумовлює той чи інший характер діяння індивіда. Проте не кожна ситуація може спонукати вчинкову діяльність особистості. Тільки з набуванням вчинкового характеру конкретна ситуація "розпочинає" вчинок.

Сутнісно вчинкова дія — це моральна дія. Отже, ситуація, що спонукає вчинок, має актуалізувати моральний зміст взаємовідносин людини і світу (світу речей, світу інших людей, світу власного "Я"). На перетині цих трьох площин і відбувається зародження вчинку. Причому утворений в результаті "вчинковий інтеграл відносин" завжди індивідуально неповторний: так, вчинки однієї особистості ініціюються переважно у системі відносин "Я — світ інших людей", вчинки іншої дістають спонуки в системі "Я — світ мого "Я" або "Я — світ мого "Я" — світ інших людей" тощо. Утворений інтеграл відображає певне домінування в життєдіяльності особистості тих чи інших змістовних просторів існування і самостійного діяння. Ця характеристика має враховуватися дослідником, оскільки дає можливість прогностичного аналізу розгортання вчинкової активності конкретної особистості протягом життя.

Ситуації вчинкової дії властива своєрідна внутрішня динаміка. Так, учинково-нейтральна ситуація може розвинутися за певних умов у ситуацію активації вчинку — конфліктну, кризову, ситуацію протистояння тощо. Відбувається своєрідне визрівання вчинкоію-нейтральної ситуації, проте іноді можливе раптове виявлення активаційного характеру ситуації.

Конфліктна ситуація характеризується актуалізацією протилежностей: смислів, значень, явищ, стосунків тощо. Оскільки розвиток будь-якого явища завжди має дихотомічний характер, тобто може отримувати протилежні "за знаком" напрями розгортання, то наявність протилежностей змісту, характеристик, процесуальних ознак тощо є цілком природною для існування кожного явища. Співіснування протилежностей може бути певною мірою гармонізованим, за деяких умов може актуалізуватися їхній антагонізм чи виникати протиріччя. Конфліктна ситуація постає такою, в якій відбувається актуалізація антагоністичних ознак явищ, що вступають або перебувають у взаємодії. Коли йдеться про вчинкову конфліктну ситуацію, то насамперед мається на увазі особистісний, індивідуально відображений зміст антагоністичних ознак ситуації, що спричиняють конфлікт. Те, що для однієї особистості постає буденною, повсякденною ознакою суспільного життя, для іншої — глибинний сут-нісний конфлікт, подолання якого є необхідним у зв'язку з потребою ствердити власний спосіб існування або захистити свою індивідуальність тощо. Отже моральний зміст конфлікту, відображений у вчинковій дії, теж завжди суто індивідуальний, хоча, звичайно, реальною є присутність впливів соціокультурного, етнічного, культурно-історичного та іншого характеру.

Розуміння та усвідомлення конфліктного змісту ситуації відбувається у мотивуванні особистістю наступної вчинкової дії чи циклу дій. Процес прийняття рішення особистістю щодо даної ситуації завершує процес мотивування і вибудови мотивації вчинку і зумовлює можливість розгортання наступного компонента структури вчинку — дійового.

У психологічному дослідженні вчинку теоретично та методично мають бути відображеними два сутнісних моменти: 1) спосіб актуалізації особистістю конфліктного змісту ситуації вчинкового діяння та 2) спосіб подолання особистістю конфліктної ситуації в процесі прийняття рішення. Індивідуально-психологічні відмінності цих характеристик учинкового діяння особистості постають інформативними з точки зору діагностики та прогнозування індивідуальної продуктивності особистості в розгортанні її вчинкової активності на різних етапах онтогенезу.

Вибір у критичній ситуації.

За умов, коли протилежності існування явищ, що взаємодіють, не лише актуалізуються, а вступають в антагоністичне протистояння, коли неможливо залишити в незмінному вигляді стан напруження протилежностей, що склався (оскільки одна протилежність вимагає або усунення іншої, або переведення їхнього співіснування на якісно новий рівень, де знову стане можливою відносна гармонізація іхніх взаємовпливів), за цих умов виникає протиріччя, що вимагає від особистості відповідного характеру діяння. Складається критична ситуація, коли стають необхідними кардинальні, рішучі дії, спрямовані на зняття протиріччя.

Суб'єктивний зміст критичної ситуації полягає ось у чому. По-перше, усталеному способу життєдіяння (життєтворчості) особистості загрожує або регрес, або часткове чи повне заперечення сутнісних для цієї особистості ознак життєдіяння, від яких вона має відмовитися; по-друге, кожний елемент ситуації, що склалася, постає емоційно насиченим (надмірно, оптимально для певної особистості чи недостатньо), що значно посилює "психологічну енергоємність" процесу мотивування наступних дій; по-третє, продукт, результат діяння особистості в даній ситуації є сутнісним з точки зору зумовлення подальшого її розвитку, а отже поєднує в собі сутнісні вияви індивідуальної природи "Я" особистості в діалектиці їхніх минулих, теперішніх та майбутніх ознак.

Усвідомлення та переживання особистістю змісту критичної ситуації, її можливих (як негативних, так і позитивних) наслідків, необхідності діяти з урахуванням всіх складових (як актуальних, що вже виявились, так і потенціально можливих, що можуть виявитись в процесі розвитку ситуації) зумовлює певне мотивування дій особистості. Вона здійснює вибір відносно того чи іншого вектора розв'язання критичної ситуації: 1) редукції критичного змісту ситуоції, коли особистість намагається усунути критичність ситуації за рахунок спрямованого пониження ЇЇ суб'єктивного значення, суб'єктивного прийняття критичних умов ситуації як нормальних, таких, що можуть мати місце, можуть бути звичними, або за рахунок свідомої відмови від домагань зберегти свою індивідуальність, цілісність, сугнісну недоторканість; 2) оптимального подолання критичності ситуації, коли особистості вдається зберегти особистісний статус, не поступившися певними принципами діяння та поведінки і зумівши при цьому розв'язати протиріччя, яке зумовило дану ситуацію; 3) перевершеним, трансцендентний вихід із критичної ситуації, коли особистості не тільки вдається розв'язати протиріччя та зняти ознаки критичності у певній ситуації діяння, а ще й здійснити якісний стрибок у власному розвитку через набування нових якостей як суб'єкта вчинкової активності, через набування досвіду перетворення ситуації від деструктивного, негативного знаку до позитивного знаку "ініціації особистісного зростання" або через підпорядкування змісту даної ситуації ситуативному утворенню більш високого, узагальненого рівня, де критичний зміст (або актуалізоване протиріччя) є необхідною складовою певного циклу становлення, зростання особистості, набуття нею певних психологічних ознак тощо.

Залежно від того, чи володіє особистість засобами протистояння емоційно-негативним впливам елементів критичної ситуації, досвідом усвідомленого, спрямованого оперування змістом цих елементів і ситуації в цілому, а також досвідом безпосереднього дійового перетворення критичної ситуації на ситуацію стабільного розвитку, відбувається вибір засобів та шляхів діяння особистості у цій ситуації.

Процес актуалізації протиріччя, усвідомлення його особистістю, а також власного розв'язання, зняття даного протиріччя складає простір розгортання об'єктивного змісту критичної ситуації у вчинковому діянні особистості. Якщо актуалізоване протиріччя не розв'язується особистістю і його актуальність не знижується, то виникає загроза переростання критичної ситуації у кризову ситуацію, за якої відбувається "вибух протиріч", а отже, може бути викликаний критичний стан розвитку особистості в той чи інший період її життєдіяння.

У психологічному дослідженні вчинку необхідним є елемент теоретизації та методичного забезпечення процесу емпіричного висвітлення динамічних якісних ознак вчинкової ситуації, а також психологічних механізмів і реально-практичних засобів діяння особистості у змістовому просторі ситуації, що склалася: конфліктної, критичної, кризової тощо.