<<
>>

Структура й організація роботи Європейського парламенту

Детально організація й процедура Європарламенту визначені Регламентом. Цей досить об’ємний документ (136 статей і шість додатків), що став кишеньковою книгою всіх депутатів і чиновників Європарламенту, детально розписує повноваження та правовий стан керівних органів парламенту - голови та бюро, постійних і тимчасові комісій, проведення дебатів в самому парламенті і його органах, порядок прийняття рішень, права та обов’язки депутата, правове положення політичних груп.

Основними керівними органами Європейського парламенту є голова та бюро, які включають голову, його 14 заступників (віце-голів) і квесторів (вони мають право дорадчого голосу).

Голова Європарламенту. Повноваження голови Європейського парламенту, який обирається на два з половиною року, багато в чому нагадують повноваження голів парламентів західних країн: ст. 18 Регламенту говорить, що він “керує всією діяльністю парламенту і його органів”. Голова в силу ст. 18 Регламенту має широкі повноваження визначати порядок денний, він повідомляє про початок і завершення обговорення якого-небудь питання, порушує це питання на голосування, нарешті, тільки він має право дозволити депутатові виступати з одного питання більше двох разів. Крім того, він має у своєму розпорядженні значну дисциплінарну владу, може оголосити порушникові регламенту осудження, що спричиняє заборону бути присутнім на засіданні від двох до п’яти днів. Однак найважливішим правом голови є його право виступати від імені Європарламенту в інших країнах Співтовариства або за рубежем. Тому за цей пост іде досить тверда політична боротьба.

Регламент у редакції 1979 р. (ст. 16, п. 1) визначає строк повноважень голови, віце-голів і квесторів на два з половиною року, тобто на половину строку легіслатури Європарламенту.

Процедура виборів голови та членів бюро Європарламенту, проходить під керівництвом найстаршого за віком депутата і відбувається в такий спосіб.

Кандидатури голови та членів бюро повинні бути запропоновані за згодою самих кандидатів від імені однієї з політичних груп або щонайменше 13 депутатами (ст. 12, п. 1 Регламенту). Якщо в результаті таємного голосування кандидат набирає абсолютну більшість голосів, вона проголошується обраним. Європарламент із метою більшої ефективності своєї роботи встановив, що, якщо після трьох турів голосування жоден з кандидатів не набере абсолютної більшості голосів, у

четвертому турі балотуються тільки два кандидати, що набрали в попередніх турах найбільше число голосів (ст. 13 і 17 Регламенту). Такий же порядок виборів установлений і для заміщення вакансій у випадку, якщо мандат кого-небудь зі членів бюро перерваний (смерть, відставка й т. ін.). Заступники голови (зараз їх 14) обираються по тій же процедурі з урахуванням представництва різних країн і політичних груп.

Повноваження заступників голови складаються звичайно в заміщенні голови в його відсутність: головування на засіданнях парламенту (ст. 19 Регламенту), присутність на офіційних церемоніях. Більше важливої представляється їхня роль у бюро або Розширеному бюро.

Бюро Європейського парламенту, як ми вже відзначали, складається з голови й 14 віце-голів. Членами бюро із правом дорадчого голосу є також п’ять квесторів, що виконують адміністративні й фінансові функції, що стосуються безпосередньо парламенту. Бюро вирішує фінансові й організаційні питання, пов’язані з турботою депутатського корпуса, парламенту і його органів.

Коли бюро збирається за участю голів політичних груп, воно йменується розширеним бюро. Що стосується депутатів, що не входять до жодної з політичних груп, то вони делегують двох своїх представників у розширене бюро, щоправда, без права вирішального голосу (ст. 23, п. 2 Регламенту). Крім того, статус спостерігача може бути наданий депутатові від країни, не представленої в бюро, наприклад, рішенням розширеного бюро від 11 вересня 1984 р. такий статус був наданий датському депутатові. Таким чином, частково відновлюються права політичних або географічних “меншостей”.

Завдання розширеного бюро - своєрідної ради старійшин Європейського парламенту - складаються, насамперед, у підготовці перед кожною сесією повістки для її роботи, що потім затверджується на пленарному засіданні Асамблеї. Воно ж вправі вносити до порядку денного так називані “усні питання” (тобто без попередньої підготовки письмових документів) і дебати по них (ст. 58, п. 1, 2, 6), a також визначати порядок постановки питань у так званий “годину питань і відповідей” (ст. 59, п. 1, 5), як і час цієї години (ст. 60, п. 1).Йому доводиться виконувати й досить делікатну роботу зі складання схеми розміщення депутатів у залі засідань (ст. 28) і правил електронного голосування (ст. 98, п.1). Однак діяльність розширеного бюро не обмежується процедурними питаннями. Воно також розробляє програму законодавчих робіт парламенту (ст. 29, п.4). Розширене бюро має право також вирішувати питання, пов’язані з відносинами парламенту з іншими інститутами Співтовариства (ст. 24, п. 3), між Європарламентом і організаціями, що не входять у Співтовариство (ст. 24, п. 2).

На засіданнях розширеного бюро звичайно присутні залежно від поставлених на його обговорення питань генеральний секретар, юридичний радник, директори департаментів і інших чиновників. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх членів із правом голосу.

Як правило, бюро й розширене бюро збираються на свої засідання двічі на місяць. Для зручності роботи було вирішено відмовитися від обов’язкового кворуму.

Колегія квесторів створена в 1977 р. для рішення проблем, що стосуються безпосередньо діяльності депутатів. Це свого роду адміністратори депутатського корпуса. Якщо до 1979 р. вони були віце-головами, то на першій сесії першого обраного прямим голосуванням Європейського парламенту вони знайшли статус обирають на два з половиною року членів. Як ми вже відзначали, вони входять у бюро й розширене бюро із правом дорадчого голосу. Усередині самої колегії кожні чотири місяці відбувається ротація її голови, щоб квестори не здобували смак до командування депутатами.

Колегія квесторів вправі виносити рішення по тлумаченню й виконанню правил адміністративного керування в сфері своєї компетенції, вона ж вирішує такі питання, як норми добових витрат при переїздах депутатів із країни в країну, оплата їхнього секретаріату, соціальне страхування депутатів, експлуатація й гарантії безпеки приміщень парламенту, створення необхідних для роботи парламентаріїв зручностей (кур’єрська служба, переклади, організація курсів іноземних мов, службовий транспорт). Квестори можуть вносити на розгляд бюро пропозиції про зміну положень внутрішніх правил або пунктів Регламенту, що стосується забезпечення діяльності депутатів. Останнім часом квесторам доводиться часто відповідати на запити бюро й секретаріату із проблем організації роботи Європарламенту відразу в трьох містах - Люксембурзі, Брюсселі й Страсбурзі, по перекладу всієї документації на мови країн - членів Співтовариства й т.д.

Для своєчасного інформування депутатів про всі організаційні питання, про рішення розширеного бюро й колегії квесторів видається спеціальний бюлетень.

Комісії. Робота Європейського парламенту протікає також у спеціальних комісіях, які є постійними робочими органами, компетентними в кожної особливої сфері комунітарної діяльності. Це політична комісія; комісія із сільського господарства, рибальству й продовольству; бюджетна комісія; комісія по економічних, валютних питаннях і питанням промислової політики; комісія з питань енергії, досліджень і технології; комісія по зовнішніх економічних зв’язках; комісія із соціальних питань і питань зайнятості; комісія з регіональної політики й благоустрою території; комісія із транспорту; комісія з охорони навколишнього середовища, охороні здоров’я й захисту прав споживачів; комісія з питань молоді, культури, утворення, інформації й спорту; комісія з питань розвитку й співробітництва; комісія з бюджетного контролю; інституційна комісія; комісія з Регламенту, перевірці повноважень і імунітетам; комісія із прав жінок; комісія з петицій.

Парламент може також створювати тимчасові комісії, а для розгляду особливих комунітарних проблем - слідчі комісії.

З попередньої згоди розширеного бюро можуть створюватися підкомісії в рамках постійної або тимчасової комісії, які звітують перед своєю комісією. В останні роки були створені підкомісії по правах людини (у рамках політичної комісії), по безпеці й роззброюванню (також у рамках політичної комісії), по рибальству (у рамках комісії із сільського господарства, рибальству й продовольству), за інформацією (у рамках комісії в справах молоді). У них працюють звичайно дев’ять-десять депутатів. Вони проводять щорічно в середньому до 10 засідань одночасно із засіданнями постійних комісій.

Формування комісії відбувається на початку першої сесії знову обраного Європейського парламенту строком на два з половиною року, після чого вона створюється знову в обновленому складі. Кожний депутат має право брати участь у роботі тієї або іншої комісії в якості її повноважного члена або його заступника. Кандидатури звичайно повідомляються в бюро політичними групами або від імені не менш 13 депутатів. Бюро пропонує потім на розгляд парламенту погоджені кандидатури з обліком рівномірного географічного й політичного представництва. Відповідно до Регламенту (ст. 111, п. 1), парламент може призначити стільки ж заступників членів комісій, скільки в ній повноважних членів. У випадку відсутності повноважного члена комісії його заступник, що належить до тієї ж політичної групи, бере участь у роботі комісії із правом вирішального голосу (ст. 111, п. 2). Крім того, будь-який депутат Європарламенту може бути присутнім на засіданнях будь-якої комісії як спостерігач (ст. 124, п.4).

Роль комісій помітно зросла після прийняття Єдиного європейського акту, що було закріплено в новій редакції Регламенту, що ввійшла в силу 1 липня 1987 р. Якщо раніше вони були допоміжними органами Асамблеї, те відтепер саме в них відбувається основна робота з вироблення рішення Європарламенту. Комісії беруть участь у всіх етапах проходження питання через парламент.

Регламент надає комісіям з дозволу розширеного бюро як право законодавчої ініціативи (ст. 121), так і право запиту, повноваження по виробленню проектів резолюцій Європарламенту.

П. 3 статті 10, Регламенту передбачає, що кожна комісія вправі просити голову Європарламенту проводити одне або кілька своїх засідань у рік в інших містах, крім Брюсселя, Люксембургу або Страсбурга. Треба сказати, що більшість комісій охоче користуються цим правом, що нелегким тягарем лягає на бюджет Співтовариства.

Політичні групи Європейського парламенту. Уже при виборах голови першої Асамблеї в 1952 р. депутати голосували відповідно до приналежності до однієї з політичних тенденцій (соціалістичної, демократичної або ліберальної). Це послужило відправним моментом інституціоналізації політичних, а не національних груп у Європейському парламенті. Не затягуючи закріплення цього незвичайного для міжнародного органа принципу, Асамблея вже 16 червня 1953 р. приймає відповідну резолюцію й уписує у свій регламент положення, що стосуються статусу політичних груп. У той час мінімальне число депутатів, необхідне для створення політичної групи, було встановлено в кількості дев’яти депутатів, тобто 12% від загального числа (78) депутатів. Згодом число депутатів збільшилося, збільшилася й чисельна квота для створення політичної групи, залишаючись, щоправда, на рівні 12%. Зі збільшенням числа представлених у парламенті партій виникла необхідність зниження квоти до 5% (1973 р.). Мінімальна кількість депутатів, необхідне зараз для створення політичної групи, становить 23 депутата від однієї країни (4,4%), або 18 депутатів (3,5%), якщо вони представляють не менш двох держав, і 12 (2,3%), якщо вони представляють не менш трьох держав.

25 липня 1989 р. на, що відкрилася в Страсбурзі першої сесії нового складу Європейського парламенту було офіційно створене 10 політичних груп замість колишніх восьми. Найбільш численною політичною групою (180 депутатів) стала група соціалістів, чий представник іспанець Енріке Барон і був обраний головою

Європарламенту. Другий по чисельності групою стали християнські демократи (121 депутат), що утворили “європейську народну партію”. Третя по чисельності група (49 депутатів) - “ліберали” на чолі з колишнім президентом Франції В. Жіскар д’Естеном. Депутати-екологісти утворили дві групи: “зелені” (30 місць) і “регіоналісти” (13 місць). Відбулося розмежування й у колишній групі комуністів: 22 італійських комуніста, чотири іспанських і один датський створили групу “євролівих”, у той час як комуністи Франції, Іспанії, Португалії створили свою групу. Депутати правої орієнтації (французьке Об’єднання в підтримку республіки й кілька ірландських депутатів) створили “об’єднання європейських демократів”. Від них відмежувалися британські консерватори, що мають відтепер свою групу. Нарешті, свою групу вдалося зберегти ультраправим депутатам Франції, ФРН і Італії.

Відповідно до Регламенту, політичні групи Європейського парламенту мають право: вимагати проведення дискусії по актуальній проблемі або терміновому питанні (ст. 64, п. 1); вимагати проведення дискусії з питань, що виникають у ході “години питань” відразу ж слідом за цією годиною (ст. 61, п. 1); пропонувати завершити дебати (ст. 104, п. 1) або перервати засідання (ст. 106); вимагати провести поіменне голосування (ст. 95, п. 1); брати участь у формуванні офіційних делегацій Європарламенту й висувати своїх кандидатів у їхній склад (ст. 126, п. 2 і п. 3).

Крім того, як відзначалося вище, політичні групи представлені в бюро в особі віце-голів парламенту й у розширеному бюро в особі голови групи. Вони беруть активну участь у підготовці порядку денного, у формуванні комісій Європарламенту, в обговоренні кандидатури голови парламенту й т.д.

Що стосується фінансування діяльності політичних груп, кожна з них має з боку Європарламенту субсидію, що складається із двох частин: “базова субсидія”, рівна для всіх груп, і додаткова субсидія, пропорційна чисельності кожної групи й числу представлених у групі мов. Останнім часом одержала поширення практика створення робочих груп по окремих питаннях усередині однієї політичної групи або між декількома близькими за духом групами. Число таких утворень досягло вже зараз 45, що викликає більшу заклопотаність в адміністрації парламенту, тому що вимагає додаткових організаційних зусиль. З іншого боку, це свідчить про зростаючу активність політичних груп у Європейському парламенті.

Генеральний секретаріат. У настільки специфічному органі Європейського співтовариства, якимось є Європейський парламент, від злагодженості інформаційних, допоміжних служб залежить чіткість роботи установ, що перебувають у трьох містах.

Ключовою фігурою адміністративних служб Європарламенту є генеральний секретар, який керує роботою численного секретаріату. Разом з головою він ставить свій підпис під протоколами засідань парламенту. Генеральний секретар вимовляє в бюро врочисте зобов’язання виконувати свої обов’язки без яких-небудь політичних, національних або особистих пристрастей і зі свідомістю всієї відповідальності. Він несе пряму особисту відповідальність перед головою й бюро за повсякденне адміністративне забезпечення всіх видів діяльності парламенту й під керівництвом голови стежить за виконанням бюджету парламенту.

Постійне збільшення обсягу роботи парламенту відбилося на організаційній структурі секретаріату. Якщо в 1952 - 1953 р. під керівництвом генерального секретаря працювали дві служби, служба парламенту й служба адміністрації, що підрозділялася у свою чергу на чотири відділи, у яких працювали 37 співробітників, то в наступні роки структура секретаріату ускладнювалася.

У цей час Генеральний секретаріат має керування електронної обробки інформації, юридичну службу й сім керувань (у точному перекладі - генеральних дирекцій): діловодства; комісій і делегацій; інформації й зв’язку із громадськістю; досліджень (включаючи підготовку бібліографії й довідок для депутатів); кадрів, бюджету й фінансів; адміністрації; перекладів, публікації й розсилання документів.

Працюючі в штаті Генерального секретаріату 2 тис. чиновників є його постійними співробітниками, і їх не можуть відкликати уряди країн - учасниць Співтовариства. Вони здобувають статус чиновників Європейського співтовариства й повинні відмовитися від якої-небудь іншої роботи із сумісництва крім роботи в Європейському співтоваристві. Їм заборонено одержувати інструкції від урядів, організацій або приватних осіб, що не є їхніми безпосередніми начальниками. Із зарплати чиновників секретаріату стягується податок, що йде в бюджет Співтовариства, а не країн, громадянами яких вони є. Пенсії й соціальне забезпечення співробітників секретаріату також регулюються нормами комунітарного права.

Крім того, політичні групи Європарламенту мають власний секретаріат, що є корпусом тимчасових співробітників (близько 500).

Служба перекладів. Робота сесій Європарламенту, засідання кожної комісії проходять при обов’язковому синхронному перекладі на дев’ять офіційних мов Співтовариства (відзначимо, що рівно в 18.30 перекладачі залишають свої кабіни, ставлячи голови перед необхідністю переносити засідання на інший день). Також на дев’ять мов переводяться всі документи Європарламенту, включаючи протоколи засідань комісій. У Люксембурзі, де розташований секретаріат Європарламенту, під служби перекладу відведений окремий 20-поверховий будинок. Європейський парламент - єдина представницька установа у світі, що працює з таким числом робочих мов, у цьому йому уступає навіть ООН.

Дуайен.Необхідно вказати ще на одним вартим особняком “інститут” Європейського парламенту - дуайена- старійшини. Введення поста дуайена дозволило вирішити проблему ведення першого засідання парламенту. Щоб уникнути боротьби амбіцій окремих депутатів або політичних груп був узятий за зразок існуючий у багатьох парламентах звичай доручати відкриття сесії найстаршому за віком депутатові парламенту. Дуайен Європарламенту, згідно ст. 11 Регламенту, головує на відкритті першої сесії Європейського парламенту нового скликання при обранні голови парламенту й бюро. При головуванні дуайена не допускається обговорення ніяких інших питань крім виборів голови й Бюро або перевірки повноважень знову обраних депутатів. Як тільки вони стають на посаду, дуайен уступає своє місце голові парламенту.

Наділяючи голови парламенту широкими повноваженнями по веденню засідань сесій, Регламент, проте, у п. 3 ст. 18, указується, що голова може брати слово в ході обговорення лише з метою сповістити депутатів про стан питання,

якщо ж він бажає брати участь у самій дискусії, то він зобов’язаний покинути належному голові крісло й повернутися на своє місце лише тоді, коли дискусія по даному питанню вже завершена. Іншими словами, Регламент у принципі виключає “тиск” авторитетом на депутатів з висоти належному голові крісла.

У цей час Європарламент має 14 віце-голів. Якщо голова відсутній або бере безпосередню участь у дискусії, його обов’язку тимчасово виконує один з його заступників.

Європарламент обирає зі свого середовища також п’ять квесторів. Їхнє призначення полягає в тому, щоб відповідно до вказівок Європарламенту займатися адміністративними й фінансовими справами. Разом з головою й віце-головами квестори входять у Президію Європарламенту, але на відміну від них мають тільки право дорадчого голосу. При рівності голосів у Президії вирішальної стає голос голови.

Президія Європарламенту виконує завдання, покладені на нього Регламентом. Він може також вирішувати певні фінансові, організаційні й адміністративні справи депутатів, організацій при парламенті, його секретаріату й інших органів. Президія вирішує питання, пов’язані із проведенням засідань, установлює штатний розклад для Генерального секретаріату Європарламенту, розробляє проект бюджету Європарламенту, дає від імені Європарламенту вказівки квесторам, призначає генерального секретаря Європарламенту і т. ін.

Важливу роль у Європарламенті грає Конференція голів. До неї входять голова Європарламенту та голови фракцій (голови фракції може представляти її член). Депутати, що не входять у жодну із фракцій, направляють зі свого середовища двох представників на засідання Конференції голів. Ці представники не одержують, однак, права голосу. В основу діяльності Конференції голів покладена ідея досягнення консенсусу. Якщо його не вдається досягти, проводиться голосування з урахуванням кількості депутатів фракцій.

Конкретні завдання Конференції голів визначені в Регламенті Європарламенту. Зокрема, Конференція ухвалює рішення щодо питань організації роботи парламенту й з питань планування законодавства. До її ведення ставляться питання, пов’язані з відносинами Європарламенту з іншими органами й інститутами Європейського союзу, а також з національними парламентами держав-членів. Конференція вирішує, далі, питання, що стосуються відносин із третіми країнами, так само як і з інститутами й організаціями поза Європейським союзом. Вона представляє свій проект порядку денного засідань парламенту. Особливо слід зазначити, що Конференція наділена правами, що дозволяють їй визначати склад і компетенцію комітетів, тимчасових слідчих комісій, Змішаного парламентського комітету. Конференція вирішує багато інших питань, а крім того, представляє Президії Європарламенту пропозиції фракцій за рішенням адміністративних і бюджетних питань.

Ще один орган Європарламенту - це Конференція голів комітетів. У неї входять голови всіх комітетів Європарламенту - як постійних, так і тимчасових. Конференція самостійно обирає свого голову. Найважливіше в її діяльності полягає, мабуть, у розробці пропозицій з питань, що стосується як комітетів, так і порядку денного пленарних засідань Європарламенту. Ці пропозиції представляються

Конференції голів. Президія Європарламенту, а також Конференція голів можуть доручати Конференції голів комітетів виконання окремих завдань.

У числі органів Європарламенту є також Конференція голів міжпарламентських груп. Подібно Конференції голів комітетів вона сама обирає свого голову. Схожа і їхня діяльність. Конференція голів міжпарламентських груп підготовляє для Конференції голів пропозиції з питань роботи міжпарламентських груп. Президія Європарламенту й Конференція голів вправі давати певні доручення Конференції голів міжпарламентських груп.

Розглянемо також питання, що стосуються підготовки й проведення сесій Європарламенту. Нагадаємо, що пленарні засідання проводяться звичайно в Страсбурзі, засідання постійних комісій парламенту по перевазі в Брюсселі, а секретаріат парламенту продовжує перебувати в Люксембурзі

Організація, структура й порядок роботи Європарламенту будуються й розвиваються по класичних парламентських зразках. Перше засідання відкриває найстарший депутат, а потім керівництво бере у свої руки знову обраний голова. Він, а також його заступники й квестори обираються шляхом таємного голосування. Кандидатури на ці посади пропонуються тільки від імені фракції або групи, що нараховує не менш 29 депутатів. Тільки в тому випадку, якщо число кандидатів не перевищує числа посадових осіб, що обирають, допускається вільне висування кандидатів. У Регламенті Європарламенту відзначається, що при формуванні органів необхідно приймати в увагу інтереси справедливого представництва держав- членів і політичних плинів.

До березня 1958 р. депутати розсаджувалися за абеткою, згодом по політичній приналежності, а не по ознаці країни походження. Усередині кожної політичної групи депутати займають місця за абеткою. Голови й заступники голови кожної групи (бюро) сидять перед іншими членами парламенту. Депутати, що не ввійшли ні в яку групу, розміщаються в останньому ряді амфітеатру.

Регламент Європарламенту встановлює, що пленарні засідання самого парламенту, а також засідання його комітетів проводяться в заздалегідь певнім місці його перебування. Таким місцем є м. Страсбург (Франція). У виняткових випадках за рішенням більшості депутатів одне або кілька пленарних засідань Європарламенту можуть відбутися в іншім місці. Це правило було уведено розраховуючи на те, що Європарламент стане засідати в м. Брюсселі, що є практично столицею спочатку співтовариств, а потім Європейського союзу. Страсбург витримав нелегку конкуренцію й зберіг за собою місце проведення сесій Європарламенту. Але його комітети здебільшого засідають у Брюсселі або в інших містах держав-членів. Що ж стосується секретаріату й багатьох інших служб Європарламенту, то вони розміщаються в Люксембурзі. Лише невелика частина з майже 4 тис. службовців Європарламенту працює в Брюсселі й інших місцях.

Оскільки ні Договори про Співтовариство, ні Регламент не вказують тривалість роботи парламенту, розпорядок його роботи й дати пленарних засідань визначаються розширеним бюро. Звичайний місячний календар роботи сесій Європарламенту розподіляє робочі дні в такий спосіб: один тиждень - на пленарні засідання, два тижні - на засідання комісій, один тиждень - на засідання політичних груп.

Пленарні засідання. Згідно ст. 139 Договору про Співтовариство, Європейський парламент скликається на сесію в другий вівторок березня. Стаття 9, п.1 Регламенту передбачає, що період сесії відповідає періоду в один рік, починаючи з першого засідання. Протягом сесії парламент збирається щомісяця, при цьому проводяться щоденні засідання. У цілому Європейський парламент збирається 12 разів у рік із тривалістю роботи п’ять днів. У статистичному довіднику Європарламенту повідомляється, що довше всього парламент засідав в 1983 р. - 64 дня, менше в 1984 р. - 54 дня, в останні роки стабільно 60 днів у році Щомісячні засідання починаються в понеділок в 17.00, оскільки ранком проводять свої засідання політичні групи, в інші дні засідання починаються в 9.00 і закінчуються в 20.00 з єдиною перервою на обід з 13 до 15 ч. Раніше були досить частим явищем так називані “нічні засідання”, у січні 1979 р. Парламент прийняв пропозицію колегії квесторів про впорядкування своєї роботи, і з тих пор нічне засідання проводилося тільки раз у тиждень у четвер з 21 до 24 ч (перекладачі Європарламенту, на яких лягає більше навантаження, називали його “чорним четвергом”). Однак за пропозицією політичних груп із грудня 1987 р. нічні засідання проводяться по середовищах, оскільки до четверга багато депутатів уже утомлювалися й ремствували на низьку ефективність нічного засідання.

Як правило, засідання Європарламенту є гласними й відкритими для публіки. У виняткових випадках більшістю у дві третини голосів парламент може ухвалити рішення щодо проведенні закритого засідання (ст. 81 Регламенту).

Постійно, що збільшувалося число, пленарних засідань, необхідність проводити попередній відбір питань, що включають до порядку денного сесій парламенту, спонукали прийняти досить тверді процедурні правила для вироблення порядку денного. Із вступом у силу Єдиного європейського акту пріоритет віддається обговоренню нормативних актів Співтовариства з метою підсилити законодавчі функції Європейського парламенту.

Як ми вже відзначали, проект порядку денного затверджується на період сесії розширеним бюро з урахуванням плану законодавчих ініціатив і після консультації з політичними групами й комісіями парламенту (ст. 73, п. 1). Перед початком кожної сесії проходить збори голови парламенту й голів політичних груп (на збори запрошується також один із представників депутатів, що не входять у політичні групи), що і приймає остаточний проект порядку денного, пропонований на твердження парламенту.

Парламент приймає порядок денний на основі представленого головою погодженої пропозиції розширеного бюро без яких-небудь змін, за винятком тих, які вважають потрібним внести голова або, щонайменше, 23 депутата або політична група. Якщо порядок денний прийнятий, вона вже не може бути змінена; але й у даному питанні Регламент дає можливість голові внести до порядку денного термінові питання (ст. 74, п. 2). При цьому термінові питання мають безперечний пріоритет перед іншими питаннями порядку денного, голова сповіщає депутатів про час обговорення цих питань і про порядок голосування по них (ст. 75, п.4).

Після вступу в силу Єдиного європейського акту можливе внесення в повістку обговорення текстів, що вимагають проходження через парламент (у першому читанні, у другому читанні в порядку процедури співробітництва і т. ін.). Крім того,

порядок денний повинна містити й так званий “година питань” (ст. 60), обговорення актуальних проблем або важливих питань, що вимагають обговорення без затримки (ст. 64), а також усні запити з обговоренням або без обговорення таких (ст. 58, п. 1; ст. 59, п. 1), питання компетенції комісій парламенту (ст. 112, п.2), їх доповіді (ст. 111, п. 8). Помітимо, що звичайно сесія заслуховує близько 30 доповідей комісій, два або три усних запити з обговоренням, а також присвячує два засідання на “годину питань” на адресу Комісії Європейського співтовариства, його Ради або міністрів закордонних справ, що збираються в рамках європейського політичного співробітництва (звичайно такий “година” триває біля трьох годин і даються відповіді в середньому на 30 питань).

Регламент зобов’язує голови повідомляти при закритті засідання про порядку денному наступного засідання, про час і місце його проведення (ст. 74, п. 3).

Проведення обговорень передбачене Регламентом у дрібних деталях. Звичайно голова після консультації з головами політичних груп пропонує парламенту розподіл часу, що відводить для обговорення. Парламент без дискусії приймає цю пропозицію до відома (ст. 83, п. 1).

Час для дискусій розподіляється за наступними критеріями:

- перша частина обговорення розподіляється нарівно між всіма політичними групами;

- друга частина часу використається політичними групами залежно від їхньої чисельності;

- депутатам, що не входять у політичні групи, приділяється для виступів час, що відповідає часу, що відводить одній політичній групі, при цьому ст. 83, п. З Регламенту зобов’язує враховувати розходження політичних тенденцій таких депутатів і надавати їм право висловити свою точку зору.

Пріоритетне право на виступи може бути надано доповідачеві вповноваженої комісії або головам (заступникам голів) політичних груп, що виступають від їхнього імені (ст. 84, п. 3). Таким же правом користуються депутати, що бажають виступити по процедурі (ст. 100, п. 1).

Вище вже відзначалося, що жоден депутат не має право виступити більше двох разів по тому самому питанню без попередньої згоди голови (ст. 84, п. 4). Якщо виступаючий відхиляється від обговорюваного питання, голова вправі зробити йому зауваження й нагадати про необхідність поважати Регламент (ст. 82, п. 2).

Така деталізована, але в принципі нескладна процедура дозволяє при досить високій культурі дискусії виступити протягом 8-годинного засідання 50-80 депутатам, не вважаючи ораторів, що виступають у ході “години питань” або по процедурних питаннях.

Правом звертатися з усними питаннями до Комісії Європейського співтовариства (КЄС), Раді або до міністрів закордонних справ, тим, що зібралися відповідно до угоди про європейське політичне співробітництво, може скористатися будь-яка політична група, за умови, що кожна з них задає по одному питанню за місячний період сесії (ст. 58, п. 1).

У той же час будь-яка політична група або, щонайменше, сім депутатів можуть зажадати до витікання “години питань”, негайного проведення дискусії по

змісту відповідей, даних КЄС, Радою або міністрами закордонних справ з питань, що стосується актуальних проблем або проблем, що представляють спільний інтерес. Така дискусія може тривати не більше години, а на виступи депутатів приділяється не більше 5 хв. (ст. 61, п. 1 і 4).

У загальному ліміті часу, виділюваному для постановки питань, а також для обговорення термінових питань кожній політичній групі й всім незалежним кандидатам приділяється рівний час, що не перевищує 3 ч за весь період сесії. Це час не зараховується в рахунок часу, що відводить для загальної дискусії (ст. 83, п. 2 і 4; ст. 64, п. 3).

Голосування депутатів Європейського парламенту повинне проводитися ними особисто, голосування з доручення або поштою не допускаються, тому депутати зобов’язані бути присутнім особисто в залі засідань у момент голосування. З огляду на більшу зайнятість депутатів у роботі комісій, політичних груп, не говорячи вже про іншу їхню діяльність

крім роботи в парламенті, великого значення набувають проблема кворуму й пов’язані із цим процедурні питання. Якщо до 1973 р. існувало правило про те, що кворум досягався при присутності половини депутатів, те сьогодні досить однієї третини присутніх у залі засідань депутатів (ст. 89, п. 2).

Операцією голосування керує голова парламенту (ст. 18, п. 2 і ст. 99 Регламенту). Голосування виробляється або підняттям руки, або уставанням, або натисканням кнопки електронної системи (при поіменному голосуванні).

Звичайно проводиться голосування підняттям руки. Якщо результат викликає сумніву, голова може провести голосування уставанням, якщо ж і тоді залишаються сумніви, може бути проведене поіменне голосування (ст. 94). Він може також призначити поіменне голосування, якщо цього до початку голосування зажадає не менш 23 депутатів або політичну групу, причому ця вимога повинне бути виражене в письмовому виді (ст. 95, п. 1). До речі, це ж правило поширюється й на голосування про довіру або недовіру Комісії Європейського співтовариства (ст. 30, п. 3). Поіменне голосування проводиться за абеткою, починаючи із прізвища депутата, на який падає жереб. Голова в цьому випадку голосує в останню чергу (ст. 95, п. 2).

Електронна система голосування (ст. 96), застосовується з травня 1980 р., дозволила зменшити час голосування й підрахунку голосів при поіменному голосуванні з години до 2 хв. Депутати при цьому користуються персональними магнітними картками для голосування й повинні голосувати зі свого місця.

Нарешті, за бажанням більшості присутніх депутатів може бути зроблене поіменне усне голосування. Звичайно в практиці Європарламенту проводиться відкрите голосування. Однак на вимогу однієї п’ятої частини депутатів по будь- якому питанню може бути проведене таємне голосування. Підрахунок голосів проводять чотири лічильники, обумовлені жеребом (ст. 97, п. 4).

На голосування ставляться пропозиції по резолюції, а після прийняття Єдиного європейського акту - і проекти резолюцій нормативного характеру. Голосуються також бюджет, питання процедури й порядок денний.

Коли завершена дискусія по обговорюваному тексті, дозволені виступи за мотивами голосування у випадку, якщо надійшли заявки на такі виступи (ст. 98).

Якщо ж голова оголосив про початок голосування, ніякі виступи вже не допускаються.

Ухвалення рішення більшістю голосів залежить від характеру прийнятих рішень. Регламент Європейського парламенту містить на цей рахунок норми, запозичені з договорів про Європейське співтовариство.

По більшості рішень Європарламенту досить простої більшості голосів депутатів, що беруть участь у голосуванні. Разом з тим у деяких випадках необхідно кваліфікована більшість: для прийняття внутрішнього Регламенту: більшість всіх членів парламенту; для вотуму недовіри Комісії: більшість всіх депутатів і дві третини що голосували; для рішень про прийняття внесених Радою змін у зроблені парламентом виправлення по проекті бюджету: більшість всіх депутатів і три п’ятих що голосували; для повного несхвалення проекту бюджету: більшість членів парламенту й дві третини що голосували; для прийняття рішень про зміну договору про створення Європейського об’єднання вугілля й стали: більшість у дві третини депутатів і три чверті що голосували; для ухвалення рішення про скликання надзвичайної сесії: більшість членів парламенту.

Із прийняттям Єдиного європейського акту з’явилася нова норма, що вимагає абсолютної більшості всіх членів для рекомендації парламенту про вступ у Співтовариство нових членів або про укладання договору про асоціації.

Статус депутата Європейського парламенту. Депутати Європарламенту здійснюють свою діяльність відповідно до принципу «вільного мандата». Вони не зв’язані ні з наказами виборців, ні із вказівками фракцій. У виборчому законодавстві й у Регламенті Європарламенту особливо обмовляється, що депутати Європарламенту голосують особисто й окремо. Вони не зобов’язані виконувати нічиї доручення й інструкції. Нерідко «вільний мандат» витлумачується більш широко - як повна відсутність залежності депутатів від виборців. Підтвердження нерідко шукається у відомій формулі: депутат представляє не тільки своїх виборців, по й весь народ. Однак ця формула може бути оскаржена навіть у національних масштабах і тим більше не обов’язкова в рамках Європейського союзу. Слід зазначити, що парламентське право Європейського союзу не передбачає відкликання депутата, але настільки ж вірно й те, що воно таке відкликання виразно не забороняє.

Всі депутати Європарламенту мають імунітет. Позбавлення імунітету може піти тільки в результаті виконання строгих процедурних правил. Кожний обіг компетентного органа держави-члена до голови Європарламенту із приводу позбавлення депутата імунітету доводить до відомості пленарного засідання Європарламенту й передається в його відповідний комітет. У своєму висновку комітет пропонує прийняти або відхилити обіг про позбавлення імунітету. Цей висновок виноситься на найближче пленарне засідання як перший пункт порядку денного. Після розгляду питання Європарламент проводить тільки одне голосування, що остаточно вирішує справу.

Природу, мету та завдання, тенденції розвитку співтовариств і Європейського союзу вкрай важко зрозуміти без розгляду одного з найважливіших їхніх інститутів, якимось є Європарламент. Завершуючи дослідження структури, функцій і механізму функціонування Європарламенту ми можемо зробити наступні висновки.

Висновок до питання № 4. У відомому змісті можна сказати, що Європарламент - це і є вигляд, організаційне втілення інтеграції. За ним проглядається добре продумана концепція, чітке розуміння цілей і конкретних завдань системи керування справами співтовариств і Європейського союзу.

Разом з тим, аж до останнього часу Європарламент перебував і у відомій мері перебуває сьогодні в тіні інших інститутів. Ні його повноваження, ні реальна роль у механізмі керування дотепер не дають підстав для того, щоб відводити йому верхню сходинку в реальній ієрархії інститутів.

Статус Європарламенту довгий час залишався одним із самих слабких аргументів на користь ідеї про поступове просування співтовариств по шляху до державної моделі (федерація) або союзу держав (конфедерація).

У той же час, нові віяння «європеїзму» знайшли відбиття в законі про вибори в Європарламент, процедурах їхнього проведення. Відповідно до Амстердамського договору, проводиться принцип загального й прямого виборчого права. Чисельність депутатів постійно зростає, вибори демонструють підвищення інтересу всіляких верств населення до проблем інтеграції, наблизили громадян держав-членів до розуміння цих проблем, до справ співтовариств і всього Європейського союзу. Своєрідним підсумком виборчого процесу в масштабах всієї Європи можна вважати підвищення рівня депутатів - як професійного, так і загальнополітичного, а, отже, підвищення й рівня Європарламенту в цілому. З’явилися політики-європеїсти, що спеціалізуються по справах співтовариств, а потім і Європейського союзу. Статус депутата Європарламенту підвищився по багатьом напрямкам, і, як наслідок, професійні політики часом стали віддавати перевагу європейському мандату національному. Це сприяло зростаючій активності Європарламенту.

Повільно, але усе більше й більше Європарламент освоює нові повноваження. Міцною традицією стали обов’язкові консультації, які фактично являють собою процедуру одержання згоди Європарламенту по тим або іншим питанням. Введення ж процедури співробітництва свідчило про те, що Європарламент вийшов за вузькі межі консультацій і в певній мері включився в законодавчий процес. Але це не означав наділення Європарламенту правом законодавчої ініціативи.

Реальна роль Європарламенту визначається не тільки обсягом його повноважень, але й тим, наскільки активно він бере участь у житті Європейського союзу, як використає надані повноваження. Оцінюючи ситуацію під цим кутом зору, не можна не відзначити, що Європарламент активно прагне до самоствердження.

<< | >>
Источник: Степаненко К.В.. КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. Дніпро - 2016. 2016

Еще по теме Структура й організація роботи Європейського парламенту:

  1. Функції та повноваження Європейського парламенту
  2. Порядок формування Європейського парламенту
  3. Статус Європейського Парламенту
  4. Тема № 5: “Європейський парламент”
  5. Порівняльно-правовий аналіз нормативно-правового забезпечення виборів до Європейського Парламенту
  6. ТемА № 2: “Поняття, особливості і структура права Європейського Союзу”
  7. Загальні засади діяльності Європейського Суду Аудиторів. Статус Європейського цивільного трибуналу
  8. Поняття та особливості європейського права та права Європейського Союзу
  9. Європейське право та європейська інтеграція
  10. Судебно-административные функции верхних палат зарубежных парламентов второй половины XIX — начала XX в.
  11. Структура ЄС та система права ЄС
  12. Організаційна структура Комісії
  13. Алексеров Ф.Т. и др.. АНАЛИЗ И ПОДДЕРЖКА РЕШЕНИЙ ВЛИЯНИЕ и СТРУКТУРНАЯ УСТОЙЧИВОСТЬ В РОССИЙСКОМ ПАРЛАМЕНТЕ (1905-1917 и 1993-2005 гг.),