Емоція страху - викликана отриманою прямою або непрямою інформацією про реальну чи уявну небезпеку, очікування невдачі.

Страх - реальна частина нашого життя. Людина може відчувати страх в різних ситуаціях, але всі ці ситуації мають загальну рису. Вони відчуваються і сприймаються людиною як такі, в яких під загрозу поставлено спокій і безпека людини.

В маленьких дітей страх - це боязнь фізичного пошкодження. В міру дорослішання змінюється характер об’єктів, що викликають страх. Потенційна можливість фізичного пошкодження не викликає страху. Частіше страшить те, що поранить і зачепить гордість, знизить самооцінку, невдачі, що можуть привести до психологічних втрат і ін.

Причини страху

В якості причин страху називають емоції і когнітивні процеси. Деякі дослідники розглядають розвиток емоції страху як функцію якості зв’язку дитини з мамою чи як реакцію на специфічні ситуації.

Страх (як і інші емоції) може бути результатом когнітивної оцінки ситуації як потенційно небезпечної. Так, наприклад, страх може бути викликаний згадкою про певний об’єкт, уявою певної ситуації. Часто страх - це уявна загроза, в результаті чого людина боїться не реальної ситуації, а багатьох ситуацій і життя взагалі. Якщо людина помилково сприймає іншу як джерело загрози, вона може відчувати страх не лише під час реальної зустрічі, але і коли думає про цю людину.

Таким чином, людина, предмет чи ситуація можуть стати джерелом страху в результаті:

- формування гіпотез (уявних джерел страху);

- очікування шкоди;

- безпосереднього зіткнення із сконструйованим (уявним) об’єктом страху.

Природні активатори страху

Для кожної базової емоції, очевидно, існують такі активатори, корені яких сягають еволюційно-біологічного успадкування. В якості природніх сигналів небезпеки Джон Боулбі (1969) називає лише 4 фактори страху, які не обов’язково є природженими, але людина реагує на них страхом:

- біль;

- самотність;

- раптова зміна стимуляції;

- раптове наближення об’єкта.