§ 1. Конституція України - Основний Закон держави

Термін «конституція» походить від латинського слова constitutio - «установа», «установлення», «устрій». У найширшому розумінні, конституція - це єдиний правовий акт або система актів, за допомогою яких народ чи органи держави, які виступають від його імені, встановлюють основні принципи устрою суспільства і держави, форми безпосередньої демократії, визначають статус державної влади і місцевого самоврядування, механізм їх здійснення, закріплюють права й свободи людини і громадянина.

Конституція України - це єдиний нормативно-правовий акт, що має особливі юридичні властивості, через який Український народ виражає свою суверенну волю, утверджує основні принципи державного та суспільного ладу, визначає систему і структуру державної влади та місцевого самоврядування, механізми реалізації державно-владних повноважень, основи правового статусу особи, територіальний устрій держави.

Розрізняють поняття юридичної та фактичної конституції. Юридична конституція - це визначена система правових норм, що регулюють відповідні суспільні відносини. Фактична конституція - це самі ці відносини, які реально існують. Ця конституція існує незалежно від того, знайшла вона своє юридичне закріплення чи ні.

Основні риси Конституції характеризують її зв’язок із суспільним розвитком, специфіку впливу суспільних відносин на її характер і, навпаки, роль Конституції у реальному житті. Ними є: особливий суб'єкт, що приймає Конституцію (народний характер); основоположний (установчий) характер); всеохоплюючий характер конституційної регламентації (широта предмета регулювання); стабільність, поєднана з динамізмом; реальність.

Ознаки Конституції України, які її відрізняють від інших нормативно- правових актів. До них, зокрема належать:

1) юридичне верховенство - конституція є актом найвищої юридичної сили, а всі інші нормативно-правові акти повинні відповідати, не суперечити їй;

2) всеохоплюючий (універсальний) характер регламентації - конституція є регулятором найважливіших суспільних відносин в усіх сферах суспільного та державного ладу країни;

3) основоположний (установчий) характер по відношенню до правової системи країни, її законодавства; поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх;

4) нормативність - конституція обов’язкова для виконання всіма суб’єктами права і є актом постійної та прямої дії;

5) підвищений правовий захисту з боку держав - конституція має особливий порядок прийняття та внесення змін.

Конституція України не може бути змінена, якщо зміни:

- передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина;

- спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України;

- вносяться в умовах воєнного або надзвичайного стану;

- здійснюються шляхом повторного подання законопроекту, аналогічного тому, який не був прийнятий, не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту;

- стосуються одних і тих самих положень Конституції України та здійснюються двічі протягом строку повноважень Верховної Ради України.

Зміст конкретної конституції визначають різні чинники, проте можливо виділити норми та інститути, що є обов’язковими елементами будь-якої конституції, зокрема: найважливіші принципи організації державної влади; основи правового статусу людини і громадянина; форми здійснення народовладдя; основи правового регулювання в державі; основи правового положення адміністративно-територіальних одиниць.

Функції конституції - це основні напрями її впливу на суспільні відносини, які обумовлені соціальним призначенням конституції. Основні з них: юридична, політична, ідеологічна.

Форма конституції - це спосіб організації і вираження конституційних норм. За зовнішньою формою, розрізняють такі види конституцій:

1. Кодифіковані писані конституції, які змістовно викладені у формі єдиного нормативного акта (наприклад, Конституція України - Основний Закон України, складається з преамбули та 15 розділів, з яких два останніх - Прикінцеві та Перехідні положення/

2. Некодифіковані писані конституції, які змістовно викладені у формі декількох нормативних актів (наприклад, в державі Ізраїль існує декілька Основних законів, у Швеції роль конституції виконують чотири основні закони: Форма правління (1974), Акт про престолонаслідування (1810), Акт про свободу друку (1949), Основний закон про свободу висловів (1991).

3. Неписані (несистематизовані) конституції (англ. Uncodified constitution), які змістовно викладені у формі окремих джерел права, нерідко застарілих і навіть архаїчних, до яких належать закони (статути), судові прецеденти, окремі акти глави держави, правові звичаї, юридична практика, конституційні угоди тощо. Неписані конституції існують тільки у Великобританії і Новій Зеландії. Остаточний зміст конституційно-правових норм можна дізнатися через вивчення коментарів суддів, державних комітетів або юридичних експертів.

Таку структуру конституції називають «неписаною», але насправді, вона складаються, як з писаних компонентів (закони та судові прецеденти), так і з неписаних (звичаї, конституційні угоди). Конституції таких країн можна визначити як несистематизовані.

Конституціоналізм - це політико-правова категорія, яка опосередковує місце і роль Конституції у правовій системі, суспільстві і державі, що знаходять вияв у її верховенстві та характері впливу на суспільні відносини. За суттю конституціоналізм опосередковує місце і роль Конституції у правовій системі держави. За змістом конституціоналізм - це конституційне будівництво, реалізація Конституції та її охорона, гарантування. За формою конституціоналізм опосередковує конституційний лад, тобто державний і суспільний устрій, форми безпосереднього народовладдя, держави тощо.

Загальні принципи українського конституціоналізму: верховенство Конституції у правовій системі; верховенство права у суспільстві та державі; розподіл повноважень між гілками влади; суверенітет Українського народу; взаємна відповідальність держави і особи; реальність прав і свобод, їх охорона; наступність конституційних ідей.

Систему українського конституціоналізму утворюють:

- чинна Конституція України як нормативно-правовий акт;

- теорія, історія, ідеологія Конституції України;

- існуючий конституційний лад.

Правовий захист Конституції України здійснюють:

- вищі органи державної влади: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України;

- правоохоронні та судові органи, центральні та місцеві органи виконавчої влади;

- орган конституційної юрисдикції (Конституційний Суд України), який є основним, визначальним елементом системи правових засобів захисту Конституції України;

- Збройні Сили України, на яких покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості (ч. 2 ст. 17 Конституції України);

- громадяни України.

Правова охорона (захист) конституції є неодмінною умовою забезпечення її верховенства і стабільності. Вона здійснюється у двох основних формах - конституційного контролю та конституційного нагляду. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, основним об’єктом конституційного контролю є конституційність законів.