§ 4. Право дружини та чоловіка на фізичний і духовний розвиток

Будь-який розвиток особистості є зміною її якісних та кількі­сних якостей. Це розвиток світогляду, самопочуття, ставлення до дійсності, характеру, здібностей і психічних процесів, а також накопичення досвіду особистістю^[XCVII].

Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розви­ток передбачає право на фізичний розвиток, право на духовний розвиток, право на освіту, право на прояв своїх здібностей, право на працю та право на відпочинок.

Фізичний розвиток особистості полягає у розвитку всіх ор­ганів і тканин людського організму, досягненні ними такого рівня зрілості, який має забезпечити людині нормальну життєдіяль­ність. Фізичний розвиток - це складова життєдіяльності людини, зміна природних властивостей її організму впродовж життя, що проявляється у вигляді показників функціональних та морфологі­чних можливостей організму, фізичних якостей, рухових здібнос­тей, працездатності, темпів старіння організму й термінів трива­лості життя. Такий розвиток може відбуватися завдяки заняттям фізичною культурою та спортом, гігієні праці й побуту тощо.

Право дружини та чоловіка на фізичний розвиток полягає в їх праві на здійснення ними всіх можливих дій, спрямованих на під­тримання та зміцнення свого здоров'я, розвиток фізичних, мора­льно-вольових та інтелектуальних здібностей. Це має бути не ли­ше заняття спортом, а і дотримання чистоти в оселі, вдосконален­ня знарядь праці й побуту, спрямування зусиль на позбавлення від негативних звичок, здійснення інших заходів щодо зміцнення фі­зичного розвитку кожного з подружжя. При цьому кожний із по­дружжя має створювати належні умови в сім'ї для такого розвитку.

Поняття духовного розвитку особистості може бути визна­чене через поняття духовності та духовної культури. Духовність визначається як специфічна якість людської психіки, що характери­зується системою величних потреб індивіда, його самореалізація на засадах вищих соціальних цінностей. Сукупність усіх аспектів ду­ховності особистості становить її духовну культуру. Духовна куль­тура - це складова загальної системи культури, яка передбачає ду­ховну діяльність та її продукти. Вона характеризується внутрішнім багатством свідомості, ступенем розвитку особистості на підґрунті вищих соціальних цінностей. До складу духовної культури належать пізнання, мораль, виховання, освіта, право, політика, філософія, ети­ка, естетика, наука, мистецтво, література, міфологія та релігія.

Отже, духовний розвиток полягає у розширенні духовного світу особи шляхом пізнання всіх сфер навколишньої дійсності та свого внутрішнього світу всіма доступними для конкретної люди­ни законними засобами: навчання, ставлення дослідів, спостере­ження, читання, малювання, створення всіх видів об'єктів інтеле­ктуальної власності тощо. Із цього випливає, що право дружини та чоловіка на духовний розвиток складають:

- право на освіту;

- право на прояв своїх здібностей;

- право на свободу світогляду та віросповідання;

- право на свободу літературної, художньої, наукової та тех­нічної творчості.

У сім'ї мають бути створені кожному з подружжя умови для навчання та підвищення свого освітньо-кваліфікаційного рівня. Головною гарантією здійснення кожним із подружжя свого права на освіту є закріплення за одним із подружжя, який у зв'язку з ви­хованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуван­ням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, не мав можливості одержати освіту, права на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо він є праце­здатним, за умови, що він потребує матеріальної допомоги й що колишній чоловік чи колишня дружина може надавати матеріаль­ну допомогу (ч. 4 ст.

Під правом дружини та чоловіка на прояв своїх здібнос­тей слід розуміти право кожного з них реалізувати себе у будь- якому не забороненому законом виді діяльності, право на вдоско­налення своєї майстерності та підвищення кваліфікації, яке можна розглядати як право на вільний вибір занять і професії.

Чоловік та дружина мають право обирати для себе вид трудо­вої або іншої діяльності, керуючись своїми інтересами, здібностями, схильностями та творчими можливостями. Можуть існувати лише обмеження загальноприйнятого характеру, пов'язані з особисти­ми якостями, здібностями, обдарованістю і ступенем кваліфікації громадянина, який претендує на заняття тим чи іншим видом дія­льності. Будь-які заперечення іншого з подружжя, пов'язані з та­ким вибором, жодного правового значення не мають.

Право жінки та чоловіка на вибір професії та занять як вияв права на прояв своїх здібностей передбачає вибір особою не

Тема 6. Особисті немайнові права та обов'язки подружжя тільки професії, але й іншого виду діяльності, обумовленого її схи­льностями, що сприяє збереженню її індивідуальності. Такими заняттями може бути будь-яка діяльність, яка задовольняє емо­ційні та духовні інтереси людини, наприклад спорт, музика, руко­ділля, садівництво, громадська діяльність, участь у самодіяльних драматичних та музичних колективах тощо^[XCVIII].

Здійснення особистого права одного з подружжя на вибір ро­ду занять та професії тією чи іншою мірою може стосуватися інте­ресів іншого з подружжя або сім'ї в цілому, тому передбачає спіль­не обговорення дружиною та чоловіком цього питання. Однак вплинути на вибір виду діяльності іншим із подружжя можна ли­ше порадами та рекомендаціями. Право на ухвалення остаточного рішення належить чоловікові та жінці окремо.

Право громадян України, які працюють, на відпочинок по­лягає у праві на одержання днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленні скороченого робо­чого дня щодо окремих професій та виробництв і скороченої три­валості роботи у нічний час.

Оскільки праця покликана сприяти виконанню кожним із по­дружжя свого обов'язку дбати про матеріальне забезпечення сім'ї, то чоловік і дружина мають створювати один одному сприятливі умови для ефективного виконання покладених на них посадових (службових) обов'язків.

Права на працю та відпочинок, закріплені у ст. 43, 45 Консти­туції України, гарантуються та забезпечуються державою грома­дянам України, які перебувають у трудових відносинах з підпри­ємствами, установами та організаціями незалежно від форм влас­ності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також пра­цюють за трудовим договором у фізичної особи. Однак робота, яку виконує жінка та чоловік щодня по веденню домашнього госпо­дарства, виходячи зі змісту сімейного законодавства, також прирі­внюється законодавцем до праці за трудовим договором (контра­ктом) (див. ст. 60 СК України). Отже, зважаючи на це, члени по­дружжя мають створити один одному належні умови для вико­нання такої праці, а також для відпочинку.

Право на свободу світогляду і віросповідання охоплює сво­боду мати, приймати й змінювати релігію або переконання за сво­їм вибором і свободу одноосібно чи разом з іншими сповідувати

будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати й вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.