Становлення партійної системи в Україні

Демократичні перетворення другої половини 80-х рр. у СРСР сприяли виникненню широкого спектру нових найрізноманітніших суспільно-політичних рухів та організацій. У березні 1991 р.

Нині правовий статус політичних партій регулює Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 р.

Політичні партії України мають право:

1. вільно провадити свою діяльність у межах передбачених законодавством;

2. брати участь у виборах усіх видів;

3. використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні мас-медіа;

4. підтримувати міжнародні зв’язки з політичними партіями інших держав;

5. ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об’єднання громадян.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, зокрема:

· можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного й суспільного життя;

· брати участь в обговоренні та оприлюднювати й обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади;

· вносити до органів державної влади України та органів самоврядування пропозиції.

Держава контролює діяльність політичних партій. Контроль здійснюють такі органи:

* Міністерство юстиції України;

* Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії.

У разі порушення політичними партіями чинного законодавства до них можуть бути вжиті такі заходи:

· попередження про недопущення незаконної діяльності;

· заборона політичної партії.

За поданням Міністерства юстиції чи Генерального прокурора України політична партія може бути заборонена в судовому порядку. Політичні партії припиняють діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації або в разі заборони її діяльності або анулювання реєстраційного свідоцтва.

Здобуття незалежності прискорило процес створення політичних партій.

На початок 2005 р. налічувалось 106 зареєстрованих політичних партій. Проте відомих, авторитетних, сильних і впливових серед них небагато. Виділимо такі, орієнтуючись на результати виборів у Верховну Раду в 2002 році. Найбільше прихильників проголосували тоді за блок “Наша Україна” (лідер В.Ющенко), в який входило багато правоцентристських і правих партій, зокрема партії “Реформи і порядок” (В.Пинзеник), “Солідарність”(П.Порошенко), Народні Рухи (П.Удовенко, Ю.Костенко) й інші. На другому місці за кількістю голосів стояла крайнє ліва Компартія України (П.Симоненко). Третя позиція належала блоку провладних партій “За єдину Україну”, в який входили Партія регіонів (В.Янукович), Трудова партія України (С.Тигіпко), Народно-демократична партія (В.Пустовойтенко), Аграрна партія України, Партія промисловців і підприємців (В.Кінах). Отримали підтримку опозиційні тоді лівоцентристська Соціалістична партія України (О.Мороз) та партія “Батьківщина” блоку Ю.Тимошенко. Ще однією силою, яка пройшла у парламент стала Соціал-демократична партія України (об’єднана), лідером якої був голова Адміністрація Президента Л.Кучми В.Медведчук.

У цілому ж у становищі українських партій чимало спільного:

· багато з них не мають свого електорату;

· спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій;

· украй слабкі ідеологічні засади;

· переживають розколи, скорочення лав, втрату впливу та авторитету;

· відірваність програм партій від повсякденних інтересів населення;

· активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто з тіньовим;

· відсутність сталого співробітництва партій у головному – побудові незалежної процвітаючої України.

З огляду на трансформацію партійної системи України і базуючись на типології, розробленій Дж. Сарторі, партійну систему України можна кваліфікувати як атомізовану, що відзначається організаційною слабістю партій, аморфністю їхніх програм, нестабільністю і неефективністю. Атомізована партійна система притаманна перехідним суспільствам і характеризується наявністю надмірної кількості нечисленних і маловпливових політичних партій, присутністю серед них позасистемних, формуванням уряду на непартійній основі.

Виходячи з теорії партійних систем, атомізована система не буває стабільною, не зберігається тривалий час, а трансформується в більш стабільні системи. Прогресивним варіантом такої трансформації є еволюція атомізованої партійної системи до однієї з демократичних, плюралістичних систем. Регресивним же варіантом є скочування атомізованої системи до рівня однопартійної чи гегемоністської системи. Деякі дослідники української багатопартійності доказують, що сьогодні є підстави стверджувати, - стабілізація партійної системи пішла прогресивним шляхом трансформації атомізованої системи в систему поляризованого плюралізму. Існуюча сьогодні партійна система навіть більш близька до останнього. Однак, ця система може лишатись нестабільною і малоефективною. З огляду на сучасну політичну ситуацію в Україні, інтересам подальшого демократичного розвитку українського суспільства найбільше відповідала б партійна система обмеженого плюралізму, що характеризується відносно невеликою кількістю політичних партій.

Спираючись на дослідження А. Лейпхарта, який запропонував формулу підрахунку «кількості ефективних партій», дамо розрахунок оптимальної для сучасної України кількості партій. Згідно А. Лейпхарту, середня «кількість ефективних партій» дорівнює «кількості проблемних вимірів» плюс один. Якщо порахувати «кількість проблемних вимірів» для України в такий спосіб: соціально-економічні розбіжності — «1», релігійні — «1», культурно-етнічні — «1», регіональні – «1», «місто — село» — «0,5», ідеологічні – «1», підтримка режиму — «1», зовнішньополітичні — «1», постматеріальні — «0», що буде дорівнювати сумарно 7,5, то «кількість ефективних партій» для України має бути не менше 8-9.

Прийняття в 2004 році Верховною Радою нової редакції законів про вибори, що вводять пропорційну систему виборів у парламент, обласні, районні, міські ради, об’єктивно стимулює розвиток партійної системи в країні і створює можливості для налагодження ефективних механізмів громадського контролю за діяльністю влади через політичні партії.