Ідеологія нових соціальних рухів

Наприкінці ХХ ст. переважно в розвинених західних країнах набули значного поширення різноманітні масові рухи, для яких характерні відмова від традиційних методів політичної організації і боротьби, а також експе­рименти з новими формами соціальних відносин, культурних вартостей та ідентичностей.

Фемінізм (від лат. femιna - жінка) - ідейна програма й рух боротьби за рівноправність жінок. Витоки ідеології емансипації жінки і критики патріархального устрою пов’язані з розпадом станово-феодального суспі­льства та кризою традиційних релігійних систем моралі. Ця критика спри­яла на першому етапі визнанню за жінками рівних із чоловіками виборчих прав (починаючи з кінця ХІХ ст.). У подальшому йшлося про рівну участь жінок на всіх рівнях політичного і соціального управління й про жіночу солідарність, спрямовану проти системи чоловічої влади, яка гнобить жі­нок своїми соціальними, політичними та економічними інституціями. У 1963 р. з’явилась своєрідна біблія сучасного жіночого руху - книга Бетті Фрідман «Таємниця жіночності», - в якій підкреслювалася важливість повної незалежності жінок від чоловіків, припинення «домашнього рабст­ва», вперше був застосований термін «сексизм» для позначення домінуван­ня за статевою ознакою. Фемінізм легко поєднувався з різними традицій­ними ідеологіями - марксизмом, анархізмом, лібералізмом; а також тісно пов’язується з філософією постмодернізму. Певне послаблення політичної виразності жіночого руху останнім часом пов’язане з кризою єдності жіно­чої ідентичності й критикою західного фемінізму з боку негритянок, жінок «третього світу» і лесбійських груп.

Екологізм, або «політична екологія», чи «зелена філософія», - ідео­логія і політичний рух захисників довкілля, які виникають на межі 60-70-х років ХХ ст.

Антиглобалізм - ідеологія опору глобалізації, властива різноманіт­ним рухам протесту. Антиглобалізм поєднує рухи, що переймаються пи­таннями поліпшення умов праці, захисту довкілля, біонебезпеки, прав тва­рин, соціальної справедливості, розвитку і заборгованості країн «третього світу» та ін. У цілому антиглобалістська ідеологія досить еклектична, хоча її значним складником є ліворадикальні погляди. Спільною платформою є критика ліберального капіталізму (неолібералізму), який поширює своє політичне, економічне та культурне панування в усьому світі. Вперше ця платформа викладена у своєрідному маніфесті руху - книзі лідера мекси­канських лівих повстанців суперкоманданте Маркоса «Сім деталей світо­вої головоломки. Неолібералізм у вигляді головоломки: марне об’єднання світу, яке поділяє і руйнує країни» (1997). Основними об’єктами боротьби стають транснаціональні корпорації, такі міжнародні організації, як Світо­вий банк, Міжнародний валютний фонд і Світова організація торгівлі, а також великі індустріальні країни, насамперед США. Для координації сво­їх дій антиглобалісти, не маючи єдиної організаційної структури, активно використовують мережу Інтернет - фактично рух являє собою відкриту мережеву структуру. Наймасовіші виступи антиглобалістів відбуваються, починаючи з 1999 року, під час форумів міжнародних фінансових та еко­номічних організацій (СОТ, МВФ), Світового економічного форуму в Да- восі, зустрічей «Великої вісімки» і з’їздів обох Америк.