Соціальна сфера суспільства та її співвідношення з політикою

Людське суспільство завжди було і є розшарованим, розділеним на групи, які розрізняють за ознаками фаху й професії, освіти, відношення до власності, за обставинами життя, походженням, етнічною чи расовою при­належністю тощо.

Зв’язок між соціальними та політичними відносинами виявляється через категорію «інтерес». Соціальний інтерес є вираженням певних по­треб соціальних груп, задоволення яких необхідно або якнайменше, корисно для існування та добробуту групи. Існують соціальні інтереси первинні й вторинні, вигадані й об’єктивні.

Політично важливими є інтереси таких соціальних груп:

1) інтереси суспільних класів, що випливають із їх місця у суспіль­ному процесі виробництва та відносин власності;

2) інтереси соціальних прошарків, які пов’язані з розмаїттям образу життя, прибутків, видів праці тощо;

3) інтереси соціальних станів, що мають різне походження та юри­дичні права;

4) інтереси національних і етнічних груп;

5) інтереси регіональних спільнот;

6) інтереси демографічних груп (молоді, жінок, пенсіонерів тощо);

7) інтереси релігійних груп.

За всіма цими груповими інтересами держава, безперечно, не пови­нна забувати існування інтересів окремих особистостей. Утім, держава ніколи не може задовольнити всі інтереси всіх людей. Утопією є також думка про можливість реалізації в повному обсязі інтересів будь-якої окремої соціальної групи, а намагання їх все ж таки реалізувати призводить до суспільної катастрофи, оскільки інші соціальні групи за таких умов вза­галі втрачають право на існування.

Для сучасних держав одним з головних напрямків діяльності висту­пає соціальна політика, з результатами якої пов’язується підвищення (або, навпаки, падіння) рівня добробуту населення. Соціальна політика спрямована на задоволення багатоманітних інтересів і потреб громадян у сфері праці, освіти, культури, охорони здоров’я, забезпеченні житлом, від­починку тощо. Головною метою соціальної політики є інтеграція інтересів соціальних спільностей людей, розв’язання соціальних суперечностей за­ради забезпечення єдності, цілісності суспільства. Головною її проблемою є забезпечення соціальної справедливості, тобто міри досягнення в суспільс­тві соціальної рівності й свободи. Успіхи або провали соціальної політики влади (не обов’язково реальні - все частіше їх образ формується в суспіль­ній свідомості відповідною пропагандою) є найважливішими чинниками, які впливують на настрої та політичні уподобання пересічних громадян, їх довіру або недовіру до політиків.

У цьому зв’язку слід відзначити, що соціальні системи мають пев­ний поріг величин, які не можна переходити, щоб не зруйнувати систему в цілому. Це величини економічного і соціального характеру. Серед останніх виділяють дві цифри: рівень довіри до першої особи (не можна опускатись нижче від 25 %, інакше втрачається легітимність влади) і кількість людей, які вимагають кардинальної зміни соціального устрою (не можна переви­щувати поріг у 40 %).