Конфлікти духовно-культурної сфери

У сучасному світі нараховується близько 4000 культур у понад 200 державах, які відрізняються одна від одної специфічними засо­бами організації й розвитку життєдіяльності людей, системою соці­альних норм, установлень і духовних цінностей, особливостями свідомості, поведінки й діяльності людей у конкретних сферах духов­ного життя (мистецтво, художня культура, культура праці чи побуту, політична, правова культура тощо), сукупністю ставлень до природи і до самих себе.

Конфлікти духовно-культурної сфери — це зіткнення різних культурних світів, особливих, навіть унікальних засобів буття, не­терпимість світоглядів, боротьба за збереження власної культурної ідентичності як окремими людьми, так і етнічними групами, наро­дами її націями, соціальними системами.

Причини виникнення конфліктів духовно-культурної сфери — в ущемленні права людини на культурне самовизначення та практика насаджування цінностей іншої культури.

Суб ’єкти конфліктів духовно-культурної сфери — це окремі ін­дивіди, малі або великі групи, окремі країни та цілі цивілізації.

Особливість конфліктів духовно-культурної сфери полягає в тому, що вони ґрунтуються на локальних засобах буття людей, їх повсяк­денному світі, що природно-історично виникають і охоплюють науку, культуру, освіту, соціальний захист, захист довкілля тощо.

Специфіка конфліктів духовно-культурної сфери пов’язана з різно­маніттям конфліктів цінностей: між свободою і рівністю, справедли­вістю і нерівністю, між колективізмом і індивідуалізмом, ксенофобі­єю (ворожість до іноземців) і відкритістю до світу, демократією і авторитарністю, прагненням до суспільної власності й орієнтацією на приватну власність тощо.

Результатом конфліктів духовно-культурної сфери є те, що громадя­ни втрачають або знецінюють сенс життя, нищать систему вірувань, переконань, ідеалів, принципів суспільної організації, культурних тра­дицій та ідеології. У сучасному світі всім явищам життя і культури (на­приклад, рідній мові, національній території та національнім інтересам, громадянському і військовому обов’язку тощо) надається товарна, а отже, відчужена, форма мінової вартості. Руйнуються традиції і ціннос­ті, зростає відчуття безперспективності та ізольованості людини. Занепад окремого духовного світу спричиняє занепадання всього суспільства, матеріальне абсолютизується, культура перетворюється на прислужницю бізнес-еліти, вилучається національна складова, прищеплюється етика «безчуттєвої корисності» та соціального автоматизму, що призводить до духовної анемії, духовного здичавіння та всеруйнівного цинізму.

Регулювання конфліктів духовно-культурної сфери можливо при досягненні ситуації толерантності, з використанням раціонально- критичного, аргументованого дискурсу, спрямованого на досягнення взаємоприйнятної угоди, договору, що мав би чинні нормативно- стримувальні наслідки. Не можна сліпо переймати традиції інших суспільств та бездумно реформувати певну систему суспільних від­носин, бо це призводить до конфлікту цінностей та устоїв у душах громадян, більшість з яких просто губляться у безладді. Немає сенсу вживати якісь санкції щодо бажання людей жити у власних соціокуль- турних формах життя. Ідеологічні та силові засоби тиску на культуру перетворюються в наш час протидією з боку носіїв традиційних по­глядів, фанатичним протиборством людей до згубного кінця, які ква­ліфікують волю до власної культури як варварство, радикальний на­ціоналізм, сепаратизм або навіть бандитизм. В умовах легітимації нової демократичної влади, нових засад і форм її здійснення люди намага­ються відшукати колективний зміст персональної життєвої активності.

На даному історичному етапі для українського народу вихід із зубожіння, бездуховності багато в чому лежить і в матеріальній сфе­рі. Це й підтримка молодої сім’ї, і практика надання пільгових дов­гострокових кредитів на придбання квартири. Адже саме власний дім є передумовою нормального розвитку системи духовних цінностей молодої родини та її майбутніх нащадків. Широка фінансова під­тримка засобів масової інформації; національного книговидання; збільшення асигнувань на розвиток науки і культури, модернізацію матеріально-технічної бази; розширення мережі театрів, філармоній, розробка системи національної ідеології тощо. Тільки у такий спосіб можлива конверсія свідомості українських людей, що забезпечить вихід з духовної кризи.

6.5.