Політичні, єкономічні, соціальні і культурні засади конституційного ладу України
Економічні, політичні, соціальні і культурні відносини значною мірою становлять сферу громадянського суспільства, яке базується на засадах свободи і саморегуляції. Правова держава, з огляду на це, не може встановлювати економічний лад суспільства та політичну систему.
Вони формуються переважно вільною ініціативою громадян. Утім, це не відкидає можливості, навіть необхідності державного регулювання економічної та соціально-культурної діяльності. Метою такого регулювання є закріплення найсуттєвіших рис і ознак громадянського суспільства, охорона базових, визначальних відносин, які складаються в цих сферах життєдіяльності суспільства. Реформування цих напрямів діяльності держави і суспільства і складають актуальність конституційного права України.Норми конституційно-правового інституту «Загальні засади конституційного ладу України» визначають засади економічних, соціальних і духовно-культурних відносин. Конституційні засади економічних відносин становлять економічний базис громадянського суспільства і визначають передумови повновладдя народу України та свободи людини. Вони охоплюють: відносини власності, виробництва, обміну, розподілу, перерозподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Відносини власності є найважливішим елементом економічної системи. Термін «власність» уживається в законодавчих актах і юридичній доктри- нальних джерелах у двох значеннях: в юридичному — для позначення права особи на певну річ, тобто правочинність володіти, користуватись і розпоряджатися цією річчю; в економічному — для позначення сукупності економічних відносин, пов’язаних із певним майновим комплексом і відповідним суб’єктом економічної діяльності. Аналіз статей 13, 14 Конституції України свідчить про те, що в них термін «власність» використовується в його другому, економічному значенні. У громадянському суспільстві існують дві основні форми власності — публічна і приватна.
Всі інші форми власності походять від названих. Ці форми різняться суб’єктами та режимом користування. Так, по- перше, суб’єктами приватної власності можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, а публічна власність має колективний характер; по-друге, публічна власність, на відміну від приватної, є неподільною. Здійснюючи регулювання відносин власності, Конституція України: 1. Встановлює однаковий загальний правовий режим для всіх форм господарювання — всі суб’єкти права власності проголошуються рівними перед законом (ч. 3, ст. 13). 2. Закріплює принцип гарантованості прав усіх суб’єктів власності й господарювання (ч. 3, ст. 13). З.Встановлює перелік природних об’єктів власності Українського народу — земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, що перебувають у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони (ч. 1, ст. 13). 4. Визначає коло суб’єктів права розпоряджатися власністю Українського народу — органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 1, ст. 13). 5. Визначає коло суб’єктів права користування природними об’єктами права власності народу — громадяни України (ч. 2, ст. 13). 6. Передбачає можливість набуття і реалізації права власності на землю громадянами, юридичними особами і державою (ч. 2, ст. 14). 7. Встановлює обмеження щодо використання власності — вона не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (ч. 3, ст. 13), використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (ч. 8, ст. 41). Важливими принципами ринкової економіки є: свобода економічної діяльності та свобода конкуренції. Конституція України надає кожному право на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ч. 1, ст. 42) та зобов’язує державу забезпечити захист конкуренції у підприємницькій діяльності (ч. 3, ст. 42). В умовах формування ринкової економіки кардинально змінюється роль держави в економічних відносинах. Сьогодні, коли відмирає всеосяжне централізоване планування, примусове встановлення господарських зв’язків, роль держави зводиться до виконання таких функцій: а) здійснення законодавчого регулювання основ економічної, господарської діяльності; б) контроль за дотриманням установлених законом правил економічної, господарської діяльності, захист відносин, що виникають за цими правилами, та прав їхніх учасників; в) забезпечення соціальної спрямованості економіки.Конституційні засади духовно-культурних відносин характеризуються тим, що правова держава не втручаючись у внутрішній світ людини, забезпечує дотримання конституційних принципів, які дають можливість кожній людині користуватися духовно-культурними благами на власний розсуд. Так, закріплюючи статус української мови як державної, Конституція України (ст. 10) одночасно гарантує вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. З метою забезпечення виконання цього обов’язку держави 4 березня 2004 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про правовий статус закордонних українців», в якому передбачено, що Україна задоволе- няючи національно-культурні і мовні потреби закордонного українця: 1) під час укладення міжнародних договорів передбачає забезпечення прав українських меншин за кордоном, створення оптимальних умов та можливостей для задоволення їхніх соціальних, культурно-освітніх, інформаційних та інших потреб; 2) сприяє укладенню міжнародних договорів про співробітництво в галузях культури, освіти, соціального захисту, інформаційного забезпечення з урахуванням інтересів організацій закордонних українців; 3) надає українським культурно-інформаційним центрам організаційну, методичну, технічну та іншу допомогу в місцях компактного проживання українців за кордоном; 4) створює умови для радіомовлення та телевізійної трансляції програм з України на територію компактного проживання українців за кордоном на підставі міжнародних угод, зокрема через супутниковий зв’язок та інші засоби комунікацій[17].
Важливим елементом духовно-культурної сфери, основою розвитку всієї системи духовно-культурних відносин є освіта. Освіта — це передумова розвитку всього суспільства: рівень освіченості населення значною мірою визначає економічні, політичні й соціальні відносини в суспільстві. Стаття 53 Конституції України гарантує кожній людині право на освіту. Доступність освіти забезпечується її фінансуванням із державного та місцевих бюджетів. Проблемним питанням конституційного права в галузі вищої освіти є її реформування. Реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується шляхом:1) збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення її якості;
2) розширення можливостей для здобуття вищої освіти; 3) створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти; 4) дотримання автономії вищих навчальних закладів та їх академічної свободи;
5) надання цільових, пільгових державних кредитів особам для здобуття вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
6) забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки кадрів з вищою освітою, що здійснюється у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності, за кошти відповідних бюджетів, фізичних і юридичних осіб, з урахуванням потреб особи, а також інтересів держави та територіальних громад; 7) надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством; 8) належної підтримки підготовки кадрів з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій.
У сучасному демократичному суспільстві функціонує такий важливий інститут духовно-культурної сфери, як релігія. Згідно з Конституцією України (ст. 35) кожна людина має право на свободу світогляду і віросповідання. Конституційна держава будує свої відносини з церквою на основі проголошення відокремлення церкви і релігійних організацій від держави, а школи — від церкви. Не втручаючись у справи церкви, держава водночас гарантує рівність усіх релігійних конфесій — жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова (ч.
З ст. 35). Згідно зі ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій.Важливе значення для розвитку духовно-культурних відносин відіграють наука, культура та мистецтво. Держава сприяє розвиткові культури, гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54).
Ключове значення для зовнішньої політичної діяльності Української держави має положення ст. 18 Конституції України про те, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними нормами і принципами міжнародного права. Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей перед іншими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права стосовно норм національного права. Ще з ухваленням Декларації про державний суверенітет у 1990 р. Україна проголосила намір стати нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
Таким чином, економічні, соціальні і культурні засади конституційного ладу України становлять цілісну систему основоположних принципів, які визначають демократичний вектор розвитку української держави і суспільства.
Якщо організація та діяльність держави, органів державної влади та інших її інститутів має регулюватися Конституцією й законами України всебічно та повно, то організація та діяльність суспільства повинні закріплюватися мінімально. Адже Конституція України проголошує свободу (багатоманітність) політичного, економічного, ідеологічного життя суспільства, максимально можливе невтручання в життя та діяльність особи й суспільства. Пріоритетним елементом (складовою) механізму держави є її політична основа, політичний механізм, зокрема органи державної влади.
Відповідно до ст. 15 Конституції України, суспільне життя в країні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Забезпечення політичної багатоманітності означає свободу політичної діяльності об’єднань громадян (партій, рухів тощо), яка не забороняється законодавством України. Порядок створення об’єднань громадян визначається законами України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р., та «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р. Конституція в ст. 37 встановлює певні обмеження щодо створення і діяльності об’єднань громадян. Наприклад, осередки політичних партій не можуть діяти в органах виконавчої та судової влади. Політичним партіям і громадським організаціям заборонено створювати воєнізовані формування. Політична багатоманітність означає перш за все реальну можливість створення та діяльності різних об’єднань громадян, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні та функціонуванні органів державної влади й місцевого самоврядування. Політична багатоманітність і багатопартійність стали невід’ємною частиною суспільно-політичного життя у незалежній Україні. Закріплення цього принципу в Конституції України означає незворотність процесу становлення основ правової демократичної державності, її наближення до стандартів державноправового устрою країн з демократичною політичною системою, де партії виконують роль своєрідного посередника між громадянським суспільством і державою. Ідеологічна багатоманітність — це право різних суб’єктів безперешкодно формулювати, пропагувати і втілювати в практику суспільних відносин різноманітні теорії, ідеї, погляди, які стосуються різних аспектів життя держави і суспільства. Сама держава, звичайно, дотримується певних політичних та ідеологічних концепцій, але вони не можуть офіційно проголошуватися державою пріоритетними та обов’язковими. З цією ж метою забороняється цензура, тобто обмежувальні заходи щодо здійснення свободи слова в засобах масової інформації. Це має розвиток суспільних процесів в Україні на демократичних засадах. Функціонування ідеології, економічних та політичних відносин на засадах багатоманітності є особливістю сучасного суспільства, заснованого на безперечному визнанні демократії та свободи як фундаментальних гуманітарних цінностей. Заперечення Конституцією можливості визнання будь-якої ідеології як державної не означає, що в сучасному суспільстві не можуть існувати і розвиватися певні світоглядні орієнтири, які відображають історичні особливості формування народу, його звички та традиції, корінні інтереси та прагнення, покликанням яких є консолідація суспільства навколо вирішення життєво важливих, насущних питань. До системи політико-правових цінностей, вироблених людством упродовж століть, належить чимало принципів і вимог щодо оптимальної організації державної влади, здатної забезпечувати ефективне керівництво країною як у центрі, так і на місцях. Відповідно до основоположних засад демократичного суспільства та загальновизнаних принципів міжнародного права ст. 34 Конституції України, гарантуючи кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, передбачає, що його здійснення може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і не упередження правосуддя. Положення частини 4 статті 15 Конституції України закріплює як загальну засаду, що підлягає підвищеному конституційному захисту, обов’язок держави гарантувати свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України, який знайшов свою конкретизацію у праві громадян України на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації, брати участь в управлінні державним справами, у всеукраїнському та місцевому референдумах, вільно обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги і демонстрації.Таким чином, політичні засади закріплені Конституцією України дають можливості кожній людині на вільний розвиток своєї особистості, свободу світогляду, думки і слова на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Одним з пріоритетних напрямів політики України як соціальної держави є створення умов для реалізації права на гідне існування осіб, які втратили працездатність. За роки самостійного розвитку вітчизняного законодавства створено розгалужену систему нормативних актів, які встановлюють багато видів соціального забезпечення на засадах соціального страхування, державного забезпечення та державної підтримки вразливих верств населення. Зараз в Україні триває реформування системи соціального забезпечення, основною організаційно — правовою формою якого стає загальнообов’язкове державне соціальне страхування. Важливе місце у формуванні та функціонуванні суспільного ладу України посідає її соціальна система, яка являє собою сукупність соціальних об’єднань і форм соціальної діяльності. До сукупності соціальних спільностей належать українська нація як етнос, корінні народи, національні меншини, соціальні групи, трудові колективи, територіальні громади, а до соціальних об’єднань — соціальні громадські організації (профспілки, молодіжні, жіночі організації тощо). Згідно з Конституцією України (стаття 36) «професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів». Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок в Україні визначаються Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 р. Складовою соціальної системи є також галузеві й територіальні соціальні системи у вигляді відповідних підприємств, установ та організацій системи охорони здоров’я, медичної допомоги та медичного страхування, відпочинку, соціального захисту тощо. Основним видом соціальної діяльності є трудова діяльність, праця. Стаття 43 Конституції України зазначає, що «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом». За характером соціальної діяльності однією із найважливіших соціальних підсистем є система охорони здоров’я, яка на підставі статті 49 Конституції України «забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм». Охорона здоров’я, як і інші види соціальної діяльності, соціального обслуговування, має державні та недержавні форми, Але «держава створює умови для ефективного й доступного для всіх громадян медичного обслуговування». Важливим компонентом рівня соціальної системи є соціальний захист. Конституція України (стаття 46) встановлює, що «громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням». Основною формою соціальних виплат є пенсії. Регулятивний вплив конституційної держави на соціальну сферу життєдіяльності суспільства передбачає законодавче регулювання найважливіших трудових і міжнаціональних відносин, а також питань сім’ї та шлюбу, охорони довкілля, життя і здоров’я людини, захисту прав споживача. Засади соціальних відносин отримали досить широке відображення в статтях Конституції України, яка: 1. У повній відповідності із загальновизнаними нормами міжнародного права зафіксувала соціально-економічні права і свободи людини — право власності (ст. 41); право на свободу підприємницької діяльності; на захист прав споживачів (ст. 42); право на працю (ст. 43); право на страйк (ст. 44); право на відпочинок (ст. 45); право на соціальний захист (ст. 46); право на житло (ст. 47); право на достатній життєвий рівень (ст. 48); право на охорону здоров’я (ст. 49); право на безпечне для життя довкілля (ст. 50). 2. Визначила засади міжнаціональних відносин, закріпивши: а) принцип рівності всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо (ч. 2 ст. 24); б) основні напрями державної політики у сфері міжнаціональних відносин. Так, згідно зі ст. 11 держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. 3. Встановила обов’язки держави щодо забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи (ст. 16) тощо.
Таким чином, закріплені соціальні засади у Конституції України є гарантіями відповідно до яких держава на випадок безробіття, захворювання, інвалідності, вдівства, настання старості або іншого випадку втрати засобів для існування з незалежних від нього обставин надає матеріальну допомогу.
8.6.