Правовий конфлікт

Правовий конфлікт є різновидом конфлікту соціального та від­творює всі його головні ознаки, але з особливостями, притаманними правовій сфері. Правовим є будь-який конфлікт, в якому суперечка так чи інакше пов’язана з правовими відносинами сторін (їх юридич­но значущими діями або станом), і він завжди спричиняє юридичні наслідки.

Серед всіх правових конфліктів головним виступає конфлікт юри­дичний, який можна уявити як протиборство суб ’єктів права з при­воду застосування, порушення або тлумачення правових норм^[11]. Пред­мет і об’єкт юридичного конфлікту, його суб’єктивна складова, учас­ники, мотивація їх поведінки тощо повинні мати правові ознаки, а сам конфлікт, як правило, розв’язується завдяки правовій процедурі.

В юридичному конфлікті предмет — це головна суперечність (ко­лізійна чи соціально-правова), заради розв’язання якої суб’єкти всту­пають у боротьбу. Це може бути проблема влади та її правове оформ­лення; проблема володіння чи розподілу тих чи інших цінностей; проблеми пріоритетності або домінування; навіть проблеми психоло­гічної людської сумісності, що мають юридичні аспекти і наслідки.

Об ’єкт конфлікту в галузі правовідносин — це завжди певний дефіцитний ресурс або правова цінність, яка знаходиться на пере­хресті інтересів різних суб’єктів права, тобто у площині особистих, групових, громадських, державних посягань. Об’єкту юридичного конфлікту не обов’язково мати правові ознаки (як, наприклад, влас­ності), але одержати його законно можливо тільки завдяки юридичній процедурі. Нарешті, юридичний конфлікт може і не мати об’єкта, наприклад, коли склалася ситуація гострого теоретико-правового спору (когнітивний юридичний конфлікт).

Враховуючи різноманітність юридичних конфліктів, сучасна на­ука виділяє «чистий» юридичний конфлікт (у вузькому розумінні) та змішані чи перехідні юридичні конфлікти (у широкому розумінні)^[12].

« Чистим» юридичним конфліктом слід визнавати спір з приводу права, який у свою чергу може мати різні підстави щодо застосуван­ня, тлумачення або ігнорування норми закону. «Чисті» юридичні конфлікти класифікують у такий спосіб: а) конфлікт, породжений суперечностями між двома або декількома нормативними актами; б) конфлікт, спричинений суперечностями між нормою права і право- застосовною практикою; в) конфлікт, який виникає внаслідок супе­речності між двома або декількома правозастосовними актами; г) нарешті, юридичний конфлікт може виникнути і у зв’язку з одним актом права в разі взаємовиключного його розуміння, тлумачення, застосування або виконання тими чи іншими суб’єктами права.

Змішані або перехідні юридичні конфлікти розпочинаються, як правило, незалежно від правових норм і поза сферою правових від­носин, але з часом набувають юридичного характеру за відповідними ознаками і рисами. Отже, ті конфлікти, що містять як правові, так і неправові елементи, можуть або скінчитися юридичною процедурою, або їх слід кваліфікувати як змішані (перехідні) юридичні конфлікти. Серед змішаних юридичних конфліктів виділяють конструктивно- творчі та деструктивно руйнівні. Перші є формою розв’язання про­тиріччя, пов’язаного з реалізацією цілей правової системи, з пере­творенням формально затверджених принципів і норм на фактично діючі правила регулювання суспільних відносин, у реальні правові статуси громадян та їх об’єднань. До других належать конфлікти, що виникають всередині правової системи через колізії законів, іннова­ційні економіко-правові та державно-правові конфлікти.

Виділяють також такі різновиди юридичних конфліктів:

1) когнітивний конфлікт, що має зазвичай теоретико-правовий характер;

2) «помилковий» юридичний конфлікт, що виникає внаслідок по­милки (або неправильної уяви) однієї (чи всіх) зі сторін, що очікують проти себе агресивних, неправомірних чи інших небажаних дій;

3) глобальні, регіональні і локальні (за масштабом); групові та міжособистісні (за суб’єктами-носіями);

4) ситуаційні та позиційні (за схемою розгортання подій);

5) конфлікти інтересів, цінностей, потреб, норм і знань (за ру­шійними силами).

За галузями права конфлікти виникають у зв’язку з питаннями цивільного, трудового, фінансового, екологічного, господарського, сімейного, житлового права; досить складними є державно-правові або політико-правові конфлікти, що підпадають під дію норм держав­ного, конституційного чи адміністративного права; особливо небез­печними залишаються конфлікти, що підпадають під дію криміналь­ного, кримінально-процесуального та виправно-трудового законодав­ства; зрештою, особливу групу становлять міжнародні та міжнаціо­нальні конфлікти, які повинні врегульовуватися нормами міжнарод­ного, міжнародного приватного, міжнародного гуманітарного права, угодами і договорами держав та внутрішнім конституційним законо­давством. За системою державних правозастосовних або правоохо­ронних органів та установ виокремлюють судовий конфлікт, конфлікт з приводу діяльності прокуратури, міліції, податкової адміністрації, митниці тощо. Окремим різновидом юридичних конфліктів є кон­флікт у професійній діяльності юриста.

Учасники юридичного конфлікту — це його суб’єкти, масштаб яких залежить від рівня самого конфлікту, при цьому поняття «учасник» і «суб’єкт» юридичного конфлікту розмежовують, оскільки перша ка­тегорія ширше другої. Учасником юридичного конфлікту може бути будь-яка людина, група осіб, організація, які беруть у ньому участь чи залучені до конфлікту випадково, не усвідомлюючи глибоко цілі й за­вдання конфліктного протистояння. Учасником конфлікту може навіть стати стороння особа, що випадково опинилась у зоні конфлікту, не має в ньому власного інтересу і не здатна якимось чином впливати на його розвиток. До головних же учасників конфлікту належать лише проти­діючі сторони — вони й є суб ’єктами конфлікту. Якщо неосновні учасники конфлікту можуть постійно змінюватись, виходячи з нього, то суб’єкти конфлікту (протидіючі сторони) є незмінними у конкрет­ному юридичному конфлікті, вони діють самостійно або через своїх представників (адвокатів, довірених осіб тощо).

Таким чином, коло суб’єктів юридичного конфлікту повинно ви­значатися і обмежуватись поняттям «суб’єкт права».

Динаміці юридичного конфлікту притаманна своя специфіка подій та елементів боротьби. Якщо у «чистому» юридичному конфлікті з самого початку мають місце правові ознаки і підстави, то у змішаному (перехідному) юридичному конфлікті правові елементи виявляються не одразу і стосуються не всіх учасників чи їх взаємостосунків. У ці­лому рух подій в юридичному конфлікті характеризують: латентна фаза — виникнення в однієї чи обох сторін конфліктних мотивів юри­дичного характеру (часто з приводу об’єкта, що має юридичні власти­вості); демонстраційна форма — виникнення правових відносин між сторонами конфлікту (наприклад, подання позову, вступ до права влас­ності тощо); агресивна (чи батальна) фаза — розвиток (гостра зміна подій) правовідносин у зв’язку із розглядом справи юридичною інсти­туцією. Це досить тривала стадія, яка передбачає попереднє слідство, винесення обвинувачення, передання обвинуваченого до суду, проце­суальний розгляд справи, касаційне і наглядове провадження тощо; фазарозв ’язання конфлікту — підготовка і видання правового (право- застосовного) акта, яким закінчується конфлікт (наприклад, винесення судового рішення, вироку, рішення про перегляд справи).

Юридичні конфліктирозв ’язуються різними способами і шляхами: парламентськими та іншими конституційними процедурами; за допо­могою розгляду кримінальних, цивільних та інших справ у суді; через прийняття рішень в адміністративних комісіях, податковій інспекції, міліції, ДАІ та багатьох інших установах, які застосовують право. Не­зважаючи на відмінності цих органів, у процедурах конфліктного ре­гулювання є істотні спільні ознаки: 1) конфлікт урегульовується упов­новаженим органом; 2) ця структура завжди діє на основі права і за­ради виконання правових норм; 3) конфліктуючі сторони під час роз­гляду спору наділяються правами та обов’язками, передбаченими за­конодавством; 4) рішення, що приймається стосовно конфлікту, є обов’язковим для всіх сторін та ін. Отже, конфлікт чітко інституціона- лізується, формалізується, як і сама процедура його розв’язання. По­зитивним аспектом юридичних процедур є те, що остаточне рішення в них приймається на основі права, а отож, не є безпідставним та міні­мально залежить від суб’єктивізму; що ж до можливих помилок, то їх виправлення передбачено процедурою затвердження рішення вищим органом, оскарження рішення, перегляду рішення тощо.

6.4.