Релігійні конфлікти

Релігія в сучасному світі відіграє роль невід’ємного та активно­го компонента більшості соціально-політичних подій, майже всі соціально-політичні загострення та конфлікти на своєму ґрунті мають різні віросповідання та релігійні непорозуміння, що з них випливають.

Релігійні конфлікти — це зіткнення і протиборство (протидія) між носіями релігійних цінностей (від окремих індивідів (віруючих) до конфесій), що обумовлені відмінностями в їх світосприйнятті, уявленнях і ставленні до Бога, різним становищем та участю в ре­лігійному житті. Об’єктом аналізу релігійних конфліктів стають релігійна свідомість, релігійні уявлення і форми релігійного життя соціокультурних спільнот людей.

За своїми типологічними характеристиками релігійні конфлікти є соціальними, оскільки сама релігія є первинною, глибинною підставою людського суспільства, що виникло в межах спільної релігії як усвідом­лення людьми їх певної спільності. Крім того, релігія створює первинні засади громадськості, наприклад, солідарність, тобто почуття спільної причетності людини до якогось цілого, «ми», що породжується єдиним зв’язком між усіма людьми та Богом. Релігійні конфлікти мають зв’язок з національно-етнічними характеристиками, оскільки разом з формуван­ням етносів, ускладненням суспільства виникають національно-дер­жавні релігії, які відіграють досить значну роль при створенні держав­ної організації (іудаїзм, синтоїзм, індуїзм та деякі інші); на ґрунті дея­ких національно-державних релігій виникають світові релігії — буд­дизм, християнство та іслам, які відрізняються від попередніх космо­політизмом. За рівнем свого розвитку всі ці релігії дуже різні, що іноді стає підґрунтям при виникненні нетерпимого ставлення до народів, що їх сповідують, і призводить до виникнення конфліктів. Релігійні кон­флікти — багатомірне психологічне явище, що потребує духовних і фізичних сил, а іноді жертв, аж до втрати життя, не кажучи вже про руйнування матеріальних цінностей, знешкодження природи та т. ін.

Головними серед об ’єктивних причин релігійних конфліктів є ті, що виросли на протистоянні інтересів віруючих різних релігій (кон­фесій), на взаємовиключних формах організації релігійного життя, загостренні проблем між церквою та державою, відмінностях конфе­сій, у тому числі догматичних, церковно-організаційних, обрядових, місіонерських тощо.

Суб ’єктами релігійних конфліктів можуть стати окремо взяті індивіди, цілі народи, об’єднані вірою, релігійні утворення (церква, община) та держава.

Серед механізмів запобігання релігійним конфліктам та розколу церков все більше поширюється так званий екуменічний рух у хрис­тиянському світі — єднання зусиль усіх конфесій для досягнення певних суспільних і політичних цілей, світотворча діяльність церкви, що забезпечує авторитет держав на міжнародному рівні за рахунок представництва ієрархії в усіх міжконфесіональних і інтернаціональ­них акціях.

Для попередження можливих релігійних конфліктів в Україні необхідно реально забезпечити: свободу думки і совісті, гарантом чого може бути відсутність державної релігії та церкви; рівність усіх церков перед законом, відокремлення церкви від держави і школи від церкви; реалізацію принципів релігійного плюралізму, з якими по­годжуються релігійні лідери і які проповідували прогресивні світські та церковні діячі минулого; втілення лояльного ставлення церков до української державності, українського громадянства.

6.6.