Сутність просторових екологічних проблем

Україна переживає глибоку екологічну кризу, яка пов’язана з надмірним антропогенним навантаженням на її тери­торію. Усі екологічні проблеми незалежно від того, якими галу­зями вони породжені, нерозривно пов’язані з певною територією.

Інтенсивна людська діяльність, нераціональне природокорис­тування, нехтування законами природи спричинили глибокі, час­то незворотні зміни в навколишньому природному середовищі як в масштабах планети, так і окремих ландшафтів та екосистем.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсоміст­ких та енергомістких технологій, впровадження й нарощування яких здійснювалося найбільш «дешевим» способом — без будів­ництва відповідних очисних споруд. Це стало можливим за від­сутності ефективно діючих правових, адміністративних та еко­номічних механізмів природокористування, законодавства з охо­рони довкілля.

Основними джерелами забруднення природного середовища України є хімічна, металургійна, гірничовидобувна галузі промис­ловості, атомні та теплові електростанції, цукрові заводи, авто­транспорт, сільськогосподарське виробництво, водномеліоратив- ні системи тощо. Тому просторова диференціація екологічного стану території України відбиває виробничу спеціалізацію регіо­нів, яка є головним чинником формування регіональних відмін­ностей за видами і концентраціями забруднювальних речовин, ступенем антропогенної перетвореності і забрудненості ландшаф­тів, напруженості екологічного стану.

Екологічні проблеми проявляються на трьох рівнях: загально­державному, регіональному і локальному.

• зменшення запасів корисних копалин (вичерпання ресурсів, зниження їх якості і розмаїття, небезпека порушення середовища внаслідок добування корисних копалин тощо);

• зміна структури земельних ресурсів внаслідок вилучення зе­мель під несільськогосподарські потреби і забудову, а також через розвиток негативних процесів у ландшафтах (ерозії, абразії, карст, суфозії та посідання ґрунтів, підтоплення, заболочення тощо);

• зниження родючості ґрунтів внаслідок вимивання гумусу, засолення, підтоплення, забруднення важкими металами, пести­цидами та іншими речовинами;

• зменшення запасів і забруднення поверхневих та підземних вод внаслідок посиленого водозабору, скидання забруднюючих речовин у водні об’єкти в процесі виробництва і ведення комуна­льного господарства;

• забруднення атмосферного повітря і зміна його складу вна­слідок промислових та інших викидів у атмосферу;

• скорочення розмаїття рослинного і тваринного світу та змі­ни в його генофонді;

• зменшення біологічної продуктивності ландшафтів;

• погіршення гігієнічних і санітарно-епідеміологічних умов життєдіяльності людини та існування живих організмів.

З-поміж еколого-економічних систем різного рівня (планета, континент, його частина, океан, країна) найбільш активною і ди­намічною є регіональна система. Це пов’язано з тим, що регіон (область) є одночасно об’єктом управління.

Структура і масштаби регіонального виробництва визначають характер та обсяги забруднень, вектор і глибину впливу на при­родне середовище. Тобто структура економіки регіону — це один з важливих факторів екологічної ситуації, розвитку регіональних еколого-економічних систем. Тому при її формуванні поряд з ін­шими необхідно використовувати екологічний підхід, пов’язаний з гармонізацією структурних і природних факторів.

Простежується пряма залежність між масштабами і структу­рою регіонального виробництва, з одного боку, та забрудненням навколишнього середовища, — з другого. Безумовно, найбіль­шими забруднювачами є регіональні системи з потужним промис­ловим комплексом загальнонаціонального значення. Це, перш за все, старопромислові регіони — Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області, загальна частка яких у промисловому виробництві України становить майже 56 %, а у забрудненні природних поверхневих водних об’єктів — 71, у тому числі водами, що скидаються без очищення, — 75 %. В цих регіонах викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря стаці­онарними джерелами в загальному їх обсязі в Україні сягають 80 %. Високу питому вагу у забрудненнях мають регіональні про­мислові комплекси Полтавської, Сумської, Миколаївської облас­тей, хоча за обсягами промислового виробництва вони займають шосте, дванадцяте й одинадцяте місця. Розміри їх шкоди навко­лишньому середовищу в загальнонаціональних масштабах дещо менші: у скиданні забруднених зворотних вод у природні поверх­неві об’єкти частка цих районів становить лише 4 %.

Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря значною мі­рою пов’язані з роботою транспорту та потужністю транспортних комплексів. Специфіка цієї галузі така, що обсяги виробництва тут менш диференційовані за регіонами, але й вони, як правило, знаходяться у прямій залежності від потужності всього виробни­чого комплексу регіону.

До найбільших забруднювачів атмосферного повітря пересув­ними засобами відносяться транспортні системи Дніпропетров­ської, Донецької, Запорізької, Луганської, Львівської, Одеської, Харківської областей та м. Києва. Внесок їх у загальний обсяг виробництва галузі у 2000 р. становив майже 60 %, а у викидах шкідливих речовин пересувними засобами — 52 %. До потужних забруднювачів повітря пересувними засобами відносяться також Автономна Республіка Крим і Полтавська область.

Отже, забруднення^атмосферного повітря має виражений регі­ональний характер. Його формуванню сприяють чинники як структурного, так і технологічного характеру: застосування фізич­но й морально застарілого обладнання в галузях матеріального виробництва та послуг; використання у виробництві технологій і речовин, заборонених у більшості країн світу; перевантаження територій виробничими об’єктами.

Разом з тим не можна пов’язувати забруднення території лише із промисловим виробництвом і роботою транспорту. Негативний вплив на природне середовище має така галузь сфери послуг, як житлово-комунальне господарство. Це насамперед стосується Лу­ганської області, де частка цієї галузі у структурі регіонального виробництва досягала у 1999 р. 6,7 %; Львівської і Дніпропетров­ської — відповідно 6,5; Автономної Республіки Крим і Харківсь­кої області — 6,2 та Чернівецької — 6,1 %. Наявність на цих тери­торіях розвинутого комплексу житлово-комунального господар­ства пояснюється високою урбанізованістю території та розташу­ванням індустрії відпочинку і оздоровлення, що пов’язане з їх при­родно-кліматичними умовами. Зокрема, це стосується Криму. Фактор структури регіонального виробництва сприяє формуванню зон, які потребують посиленого державного екологічного контролю.

Загалом найбільш забруднені території розташовані в районах Придніпров’я, Донбасу, Причорномор’я, Полісся, Чернівецької області, а також у великих містах. Разом вони охоплюють площу майже 61 тис. км² (10,1 % загальної площі країни). До умовно чис­тих слід віднести центральну частину країни та невелику частину прибережної смуги Криму. В цілому умовно чисті та помірно за­бруднені території складають відповідно близько 50 і 150 тис. км², або 8,1 та 24 % території держави. Водночас майже 50 % терито­рії України відносяться до сильно забрудненої та забрудненої, а саме: 117 і 224,4 тис. км² відповідно (рис. 12.1).

На екологічний стан країни суттєво впливають її географічні особливості, які значною мірою обумовлюють структуру еконо­міки. Так, наявність на її території нижньої течії Дунаю і Дніпра та інших річок сприяло розміщенню вздовж їх течій великої кіль­кості потужних особливо екологічно небезпечних промислових підприємств хімічної та металургійної галузей з незавершеним технологічним циклом, а також сільськогосподарських підпри­ємств, міст та інших населених пунктів із застарілими або недос­коналими каналізаційними системами.

Рис. 12.1. Забрудненість природного середовища

Відтворення природних ресурсів має просторовий характер, що й зумовлює пріоритетність територіального підходу до ство­рення економічного механізму раціонального природокористу­вання, спрямованого на вирішення регіональних проблем соціа­льно-економічного змісту. Визначення кожної структури, яка сприятиме створенню такого механізму, є позитивним кроком до забезпечення сталого розвитку територій і країни в цілому. Базо­вими у цьому зв’язку є мікрорівневі структури, які формуються на етапі створення і розміщення підприємств.

Важливо враховувати, що екологічна криза в Україні в часі і просторі збігалася з глибокою економічною кризою, внаслідок чого вони взаємно посилюють одна одну і ускладнюють їх подо­лання. Для розв’язання екологічних проблем необхідні великі ре­сурси, але економіка, яка переживає системну кризу, не може за­безпечити країну такими ресурсами. З іншого боку, екологічна криза негативно позначається на економіці держави, виснажуючи її своїми гострими проблемами. Розірвати це замкнуте коло, не­зважаючи на виняткову важливість обох складових, можливо лише на ділянці економіки, спираючись на пожвавлення, а пізні­ше і на економічне піднесення, крок за кроком вирішувати еколо­гічні проблеми та долати екологічну кризу на найбільш вражених нею територіях і в країні в цілому.

Вирішення завдань поліпшення екологічного стану територій України слід починати в першу чергу з запровадження системи природоохоронних заходів у тих регіонах, де сьогодні екологічна ситуація найбільш напружена і які мають суттєве соціально- економічне значення для нашої держави.

12.2.