Вторинне ресурсокористування

Науково-технологічний прогрес значною мірою реалі­зується у всединамічнішому розвитку вторинного ресурсокорис­тування. В сучасному світі чим розвинутішою є країна, тим вищою є в ній частка вторинних джерел в загальному ресурсоспоживанні.

Аналіз світового досвіду комплексної переробки сировини, рекуперації відходів свідчить про закономірність ресурсозаощад- ливих тенденцій інтенсивного природокористування. їх науко­вою основою є ідеї технологічно замкнутого кругообігу викорис­тання природної сировини і становлення на цій основі безвідход­них територіально-виробничих комплексів.

Інтенсивному типові розширеного відтворення виробництва відповідає перехід на повне, повторне і багаторазове використан­ня сировини, яка залучається у господарський обіг. Цим забезпе­чується відносна стабілізація і наступне скорочення первинного ресурсокористування. Вторинне ресурсокористування, є таким чином, довгостроковою стратегією розвитку всього світового гос­подарства і відповідно окремих країн.

З позицій вторинного ресурсокористування також вирішуєть­ся проблема впровадження безвідходних технологій, про що йшлося вище. Але при цьому питання ставиться ширше. Мова йде не про конкретні технології і відповідні виробничі об’єкти, а про суспільне виробництво в цілому, про окремі територіально- виробничі комплекси.

Саме з цих позицій виходять найзагальніші і всеосяжні визна­чення терміну «безвідходні технології». Зокрема одне з кращих визначень запропоновано ще 1984 року Європейською економіч­ною комісією OOH з маловідходних технологій. Останні визна­чаються як «такий спосіб здійснення виробництва продукції (процес, підприємство, територіально-виробничий комплекс), за якого найбільш раціонально та комплексно використовується си­ровина і енергія в циклі «сировинні ресурси-виробництво-спожи- вання-вторинні сировинні ресурси» таким чином, що будь-які впливи на навколишнє середовище не порушують його нормаль­ного функціонування».

Це означає, що відходи, переходячи в категорію нового еле­мента виробництва, стають знову його початковою ланкою, тобто його сировинною базою. Причому відповідний рециклінг в прин­ципі не має обмежень за числом обігів і дозволяє поступово виті­сняти первинну сировину, хоча про стовідсоткове витіснення практично не йдеться.

Цифри в цьому відношенні є дуже красномовними. В розвину­тих країнах світу, зокрема в США, із вторинної сировини отриму­ють понад 20 % всього виробництва алюмінію, 33 % заліза, 50 % свинцю і цинку, 44 % міді тощо. Маються на увазі насамперед ре­сурси у вигляді лому цих металів. Але рециклінг стосується і гуми, і пластмас, і мастильних матеріалів, і багатьох інших.

Певного досвіду використання вторинних ресурсів набуто і в Україні. Введення в 1981 році загальнодержавного планування використання вторинних ресурсів сприяло збільшенню обсягів залучення їх до виробництва. За розрахунками вторинне ресурсо- користування — зі складу відходів — в кінці 80-х років складало 11—12 % загального ресурсокористування. Однак на протязі 90-х років спостерігалась тенденція до спаду обсягів їх викорис­тання, які зменшилися в 3 рази. Посилення державного регулю­вання наприкінці 90-х років сприяло зміні негативних тенденцій щодо використання відходів. Починаючи з 2000 року стали збі­льшуватись і відносні, і абсолютні показники використання від­ходів як вторинної сировини, що свідчить про тенденцію до ре­сурсозбереження в національній економіці (табл. 11.1).

Світовий та вітчизняний досвід визначають низку безумовних авторитетів вторинного ресурсокористування. Це пов’язано, перш за все, з високою ефективністю використання залишкових продук­тів кінцевого споживання. Мається на увазі вторинний метал, ма­кулатура, вторинні матеріали, скло, гума, дерево, відпрацьовані нафтопродукти, металовмісні та деякі паливовмісні відходи.

Таблиця 11.1

ДИНАМІКА ВИКОРИСТАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ВІДХОДІВ ЯК ВТОРИННОЇ СИРОВИНИ В УКРАЇНІ

*/ Крім металобрухту

Макулатура використовується для отримання широкої гами целюлозно-паперової продукції. Використання 1 т вторинного волокна взамін деревної маси дозволяє заощадити від 2,6 до 5 м³ деревини, від 105 до 780 кВт/год електроенергії та ін.

Відходи деревини використовуються для виробництва дере­востружкових плит, інших композиційних матеріалів, гідролізної продукції.

В Україні згідно зі статистичною звітністю за 2002 рік обсяги утилізації найважливіших видів вторинної сировини (за номенк­латурою із 51 виду) склали 83,4 млн т, що становить 44,9 % до їх утворення. По відношенню до загального обсягу утворення від­ходів (близько 800 млн т) частка їх утилізації досягла близько 10 %, що наближає її до показника 80-х років.

На теперішній час створилися сприятливі нормативно-правові та економічні умови для розширення збирання і заготівлі відхо­дів як вторинної сировини, передусім залишкових продуктів кін­цевого споживання: макулатури, сировини полімерної вторинної, відходів деревини та ін. Це сприяє розширенню їх використання в майбутньому, оскільки їх ресурсний потенціал повністю не за- діяний.

Відходи знаходять застосування у багатьох галузях для вироб­ництва промислової продукції, будівельних матеріалів, комбікор­мів, добрив та ін., замінюючи природні ресурси (рудні концент­рати, паливо, деревину, природні нерудні матеріали тощо).

Одним із пріоритетних напрямів у сфері використання вто­ринних ресурсів виступає подальша розробка технологій і роз­ширення виробництв з переробки багатотоннажних відходів видобувної, металургійної, хімічної та інших галузей промис­ловості в будівельні матеріали і конструкції. До таких відходів відносяться відвальні розкривні і супутні породи, шлаки металур­гійної промисловості, золи і шлаки теплоелектростанцій, фосфо­гіпс та ін.

Найперспективнішими є вже створені чи розроблювані техно­логії використання відходів як домішок в сировинні суміші для виробництва різних будівельних матеріалів і конструкцій, а та­кож розробки, пов’язані з повною чи частковою заміною природ­ної сировини у виробництві цементу, керамічної і силікатної цег­ли, бетонів, пористих заповнювачів та інших матеріалів.

Відповідно до зазначеного в мінерально-сировинному ком­плексі при визначенні можливостей матеріально-технічного забезпечення приросту виробництва промислової продукції слід враховувати наявність великих обсягів вторинних ресурсів і можливості їх переробки. Пов’язаний з ними ресурсний потен­ціал характеризує табл. 11.2.

Відходи гірничовидобувної промисловості включають роз­кривні, супутні породи та відходи збагачення корисних копалин. Основна маса розкривних порід використовується для рекульти­вації земель, будівництва дамб, доріг, планування території, а та­кож для закладки гірничих виробок.

Відходи збагачення використовуються для виготовлення ще­беню і піску як заповнювачі бетонів, для будівництва дамб, доріг та ін. Через складові шлами при повторному збагаченні можуть бути отримані марганцеві і залізорудні концентрати. Вони мо­жуть розглядатися як резервна сировина.

Таблиця 11.2

ВИКОРИСТАННЯ ВТОРИННОГО РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ВІДХОДІВ МІНЕРАЛЬНОЇ СИРОВИНИ В УКРАЇНІ, ТИС. T (2002 Р.)

Найбільш багатотоннажними відходами чорної металургії, що знайшли масове використання, є металургійні шлаки і залізо­вмісні шлами.

Залізовмісні відходи металургійних підприємств, що утворю­ються при очистці газів і стічних вод, використовуються на цих же підприємствах як домішки в агломераційну шихту. Вони та­кож придатні для виробництва цементу.

В процесі виробництва глинозему утворюються червоні шлами, що містять оксиди заліза, кальцію та ін. Вони викорис­товуються в цементній промисловості, в чорній металургії, сіль­ському господарстві. Оскільки вони містять такі компоненти, як золото, галій, скандій, ітрій та інші, то можуть розглядатися як техногенне родовище цих корисних копалин. На сьогоднішній день на Миколаївському глиноземному заводі освоєна технологія вилучення галію із алюмінатних розчинів.

Золи і шлаки теплових електростанцій знайшли масове засто­сування в будівництві і виготовленні будівельних матеріалів, зок­рема у виробництві бетонів, цементу, пористих заповнювачів та ін. Поруч з виготовленням будматеріалів намічається їх використання для вилучення вуглецю, кольорових та інших металів, які вони міс­тять у відносно підвищених концентраціях. Перспективним є вилу­чення феросиліцію для чорної металургії. Вартість отриманого ма­теріалу в 3 рази нижча, ніж на феросплавних заводах.

Відходи вуглевидобутку і вуглезбагачення в масових масш­табах використовуються для закладки виробленого простору шахт, виготовлення будівельних матеріалів.

Щодо відходів вуглезбагачення, які часто містять до 20 і бі­льше відсотків вуглецю, то найбільш перспективним є їх викорис­тання як палива за спеціальними технологіями. Одним з ефектив­них напрямів їх використання є також виготовлення керамічної цегли, де вони використовуються як паливно-мінеральні доміш­ки. Поряд із заощадженням первинної сировини їх застосування дає значну економію палива (до 80 %).

Наявність низки цінних компонентів у складі ресурсного по­тенціалу відходів визначає інвестиційну привабливість окремих об’єктів. Важливим аспектом реструктуризації металургійної га­лузі має стати розвиток вторинної металургії. Передумовою для цього є наявний в Україні металофонд. Проведені оцінні роботи на окремих об’єктах накопичення відходів дають підстави очіку­вати їх віднесення до категорії техногенних родовищ, кольоро­вих, рідкісних, благородних металів та деяких інших видів міне­ральної сировини. Наприклад, відходи Микитівського ртутного комбінату містять ртуть, сурму, миш’як, літій, золото, срібло.

Розширення ресурсних можливостей за рахунок відходів має виходити з визначення їх ресурсної цінності і технологічних мож­ливостей їх залучення у виробництво, обґрунтування напрямів та шляхів найбільш ефективного використання відходів, ство­рення на основі ресурсно-технологічних передумов територіаль­но-виробничих комплексів із замкненими ресурсними циклами тощо. При цьому важливе значення має надаватися розробленню та виконанню відповідних державних, регіональних, галузевих програм, які спрямовуються на вирішення найважливіших еколо­гічних і ресурсних проблем, створення нових підходів до вирі­шення проблем відходів та засобів їх реалізації.