Шляхи вирішення екологічних проблем сільського господарства

Існує цілком реальна можливість вирішення екологічних проблем сільського господарства. Є чимало способів реалі­зації на практиці ідей і положень агроекологічного змісту. Серед них основні такі.

Фітомеліорація, а конкретніше — агролісомеліорація. Це — робота з поліпшення екологічного стану агроланд­шафту за використання передусім деревних і чагарникових насаджень певної конструкції та різного призначення (для полезахисної, водозберігаючої, протиерозійної, рекультива- ційної мети тощо). Такий захід передбачає, поряд зі збере­женням існуючих лісових масивів, улаштування нових на­саджень як середовищетвірних (у позитивному напрямку) осередків. Одним із кращих прикладів цього є ліси (переваж­но соснові), відновлені на нижньодніпровських і майже всіх інших піщаних масивах України, а також при використанні інших деревних і чагарникових порід — на техногенних тери­торіях у процесі рекультивації звалищ, зосереджених навколо деяких кар’єрів і шахт.

Проте один із найефективніших агролісомеліоративних заходів — це висаджування лісосмуг. Уперше вони з’явилися саме на території України — на Полтавщині, недалеко від Миргорода. Автор цієї ідеї — Василь Ломиковський. Він ще у 1809 році обсадив свої поля деревними та чагарниковими породами і завжди, особливо у посушливі роки, мав урожай вищий, ніж у сусідів. Із того часу технології улаштування лісосмуг та догляду за ними значно удосконалились. За вчен­ням дніпропетровського професора О. Л. Бельгарда, у степо­вій зоні найвищу стійкість до негативних чинників мають ті рослини, які перебувають в екологічній відповідності до умов місцезростання згідно з його лісотипологічною схемою. Кла­сифікаційні побудови цього вченого дозволяють підбирати деревні та чагарникові породи (для лісових масивів та лісо­вих смуг) таким чином, щоб їх екологічний режим збігався з екологічним режимом (типом) місцезростання.

Найдієвішим виявилось таке взаємне розташування сму­гових насаджень, коли вони орієнтовані перпендикулярно до напрямків панівних вітрів (у степовій зоні України під час «чорних бур» найчастіше вітер — східно-південно-східний) і перебувають одна від одної на відстані не більше 200 м.

Незважаючи на зазначені позитиви такого облаштування та на реальні можливості створення саме такого ландшафту, на більшості території України лісосмуг удвічі-втричі менше, ніж потрібно для оптимального стану.

Негативні екологічні наслідки сільськогосподарської ді­яльності послаблює, а у більшості випадків ліквідує раціо­нальна (з природоохоронного погляду) сівозміна. Будь-яка сівозміна — це процес чергування сільськогосподарських культур на тім самім полі (земельній площі) протягом певного часу, а точніше, чималого ряду років. Науково обґрунтоване чергування культур на полях сприяє бороть­бі з шкідниками, хворобами рослин, що культивуються, з бур’янами, забезпечує кращі умови для цих рослин і, отже, для підвищення врожайності та якості сільськогос­подарської продукції.

Існує значна кількість типів сівозмін, проте найефектив­нішою у природоохоронному сенсі є травопільна. У широко­му розумінні це багатопільно-трав’яна система землеробства. За цим способом практикують таку послідовність рослин­них культур у сівозміні, щоб кожне поле 3, краще 4 роки поспіль, а на відносно крутих схилах — не менше 5 років перебувало під рослинами-фітомеліорантами (багаторічними травами). При цьому найперспективнішими за наслідками є бобово-злакові суміші. Із бобових висівають види та пев­ні сорти люцерни, конюшини, люпину, еспарцету, буркуну і т.

Дерновий покрив — це своєрідна, біологічно надактивна оболонка поверхні ґрунту, яка має властивість регулювати фізичні та хімічні процеси, являє собою специфічну буфер­ну та фільтрувальну системи. Він збільшує водопроникність ґрунту, ліквідує будь-яку його ерозію, сприяє розсоленню, дезактивації пестицидів, покращує структуру ґрунту, проти­стоїть проникненню небажаних видів рослин. Крім іншого, саме через такі властивості, тут складається «цех» найінтен- сивнішого відтворювального ґрунтоутворення.

Такі поля у багатопільно-трав’яній сівозміні не є збит­ковими. Уже з другого року вони являють собою чудові сі­ножаті, а з третього, коли сформується справжній суцільний дерен, — пасовище (щоправда, при суворій регламентації та нормуванні пасовищного навантаження).

Позитивне значення мають і деякі інші заходи. Напри­клад, надземну частину певних видів рослин заорюють не з осені (при цьому ґрунт відкривають для ерозії та здування снігу), а ранньою весною, як тільки ґрунт підсохне так, щоб з’явилась перша можливість його переорати. В інших ви­падках, особливо при вирощуванні високорослих рослин, наприклад кукурудзи, соняшників, сорго та інших, урожай збирають у такий спосіб, щоб деякі рядки лишалися не- скошеними до весни, закриваючи собою поля від впливу чинників ерозії, зокрема вітрової. Один-два рядки, залишені нескошеними через декілька скошених, називають кулісами.

Дієвим способом покращення ґрунту без застосування хімікатів є використання сидератів. Це ті рослини, які ви­рощують не для отримання певної сільськогосподарської продукції, а виключно для покращення властивостей ґрун­ту. При цьому висівають зазначені вище багаторічні трави, здатні збагатити ґрунт корисними сполуками та оптимізувати його гранулометричний склад. Через 1—3 роки (в залежності від вихідного стану ґрунту) це поле переорюють. Надземна маса перед цим не викошується, а загортається під час оран­ки. Далі поле готують для наступної культури.

На полях, що зазнають водної ерозії, ефективним заходом є оранка ґрунту та розміщення рядків сільськогосподарських культур упоперек схилів. Завдяки такому агротехнічному за­ходу кожен гребінь ріллі, всі рядки висіяної рослини і навіть кожна борозна зменшують або й припиняють поверхневе змивання ґрунту, а до того ж сприяють збільшенню його зволоженості.

На крутих схилах ліквідувати ерозію може тільки постій­не утримання площі під суцільним покривом трав. У цьому випадку найефективнішим є використання тільки зазначених вище багаторічних дернотвірних злаків (без бобових і пред­ставників інших родин).

Безвідвальна оранка ґрунту — ще один ефективний спосіб вирішення екологічних проблем землеробства. При традицій­ній оранці (виконується плугом із відвальними лемешами) орний шар перевертається на 180° з метою повного загортан­ня стерні та інших решток культурних рослин і бур’янів, які з часом перетворюються на гумус. При цьому загортається й насіння бур’янів, значна більшість яких потрапляє на таку глибину, що не може прорости і_и тому гине. Конструкція без- відвального плуга зовсім інша. Його ріжучі органи ніскільки не перевертають орний шар, а лише підрізують корені рос­лин. Через таку особливість цей агрегат називають плоскорі- зом.

Система, яка отримала назву контурне землеробство, — один зі способів, що теж сприяє екологічній стабілізації довкілля та природоохоронному веденню сільського гос­подарства. При цьому поля формують не за принципом прямих геометричних фігур, а відповідно до природних контурів певного типу ґрунту. Це дає можливість точніше нормувати агротехнічні заходи відповідно до специфіки умов конкретного поля. При контурному землеробстві за­ходи агролісомеліорації, у тому числі висаджування лісових масивів та лісосмуг, виконують згідно з геоморфологічни­ми особливостями місцевості. Наприклад, смугові насад­ження прагнуть розташовувати на найвищій точці плакору й «витягувати» їх по лінії вододілу. Завдяки цьому позитив­ний вплив лісосмуги стає суттєвішим і розповсюджується на більшу площу.

У боротьбі з вторинним (антропогенним) засоленням ґрунту там, де виникає необхідність і є можливість, улашто­вують ефективну дренажну систему (комплекс заходів, що сприяє осушенню ґрунту та зниженню рівня ґрунтових вод), поливання проводять без відхилення від науково обґрунто­ваних зрошувальних норм та способів.

Важливим напрямком вирішення екологічних проблем землеробства є запровадження в практику таких сільсько­господарських культур, а головне, сортів, які були б стій­кими до різноманітних хвороб та шкідників, максимально конкурентоздатними відносно бур’янів, невимогливими до забезпечення поживними речовинами, стійкими до негатив­них природних явищ тощо.

Для вирішення проблеми промислових звалищ найіс­тотнішою є їх рекультивація. Першою є технічна складова цієї роботи: вирівнюють поверхню звалищ, насипають ро­дючий шар ґрунту і т.

При всіх зазначених вище технологічних заходах для збереження, покращення ґрунту та загального стану дов­кілля необхідне обмеження або й відмова від використання синтетичних добрив, хімічних регуляторів росту, штучних кормових добавок тощо. Проте у цьому відношенні позитив­ним є внесення органічних добрив (гною, компостів) — для конкретного поля (навіть його частини) та кожної культури в оптимальній кількості.

Ще одним заходом екологічної стабілізації сільськогоспо­дарських угідь є впровадження в практичну агрономію біоло­гічних методів боротьби зі шкідниками, хворобами культур­них рослин та бур’янами, про що буде сказано у наступному підрозділі.

При повному переході на екологічні (біологічні) мето­ди землекористування урожайність основних сільськогос­подарських культур спочатку знижується. Проте існують обґрунтовані дані про те, що таке зниження спостерігається лише у перші 4—5 років, після чого ці показники стабілізу­ються, а потім за своїм рівнем наближаються до урожайності, що була при застосуванні традиційних методів. Міжнародний досвід, крім того, доводить, що альтернативні методи земле­робства найкращим чином зарекомендували себе і є всебічно виправданими на ґрунтах з високою родючістю. Саме тому, зважаючи на високу вихідну якість українських ґрунтів та на переважно сприятливі кліматичні умови, можна передбачити вельми позитивні перспективи екологічного (біологічного) землеробства в Україні, а отже, отримання у все більших обсягах екологічно чистої сільськогосподарської продукції, покращення стану ґрунтів, інших складових природного дов­кілля та здоров’я людей.

9.4.