Основні напрями розв’язання просторових екологічних проблем

Вирішальним чинником розв’язання екологічних про­блем є провідна роль держави у збереженні та відтворенні навко­лишнього природного середовища. Про це переконливо свідчить світовий і вітчизняний досвід.

Загальновідомо, що екологія в розумінні збереження довкілля і ринок є антиподами. І будь-які ринкові важелі самі по собі не зда­тні вирішити екологічні проблеми, котрі вимагають для свого розв’язання певних обмежень в економічній діяльності. Гонитва за найбільшим прибутком примушує суб’єктів економічної діяльнос­ті порушувати закони природи, закони, спрямовані на збереження навколишнього середовища і раціональне використання природ­них ресурсів. Тому лише держава є тією загальнонаціональною силою, є тим офіційним представником суспільства, котрий може здолати опір ринкової стихії і навіть поставити ринкову економіку на службу екології і здоров’ю населення. Кожна держава має ши­рокий набір важелів, з допомогою яких екологічні проблеми мо­жуть бути вирішені, а екологічна напруга послаблена або ж знята.

До цих чинників насамперед треба віднести правове регулю­вання діяльності, пов’язаної з використанням природних ресур­сів, їх відтворенням і збереженням навколишнього природного середовища.

В Україні прийнято цілу низку законів в природоохоронній сфері, зокрема це Лісовий (1994), Водний (1995), Земельний (2002) кодекси, Кодекс про надра (1994), Закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991), «Про природно-заповідний фонд» (1992), «Про тваринний світ» (1993), «Про екологічну експертизу» (1995), «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»(1995), «Про поводження з радіоак­тивними відходами» (1995), «Про відходи» (1998), «Про рослин­ний світ» (1999), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру», «Про об’єкти підвищеної небезпеки» (2000) та ін.

Проте потрібно не лише створювати закони, а й забезпечити неухильне виконання як цих законів, так і прийнятих на їх основі нормативних актів.

Спираючись на законодавство, держава застосовує адміністрати­вні заходи, скеровані на розв’язання екологічних проблем. Тут є ба­гато можливостей, аж до адміністративного втручання, прямої за­борони діяльності підприємств та виробництв, які завдають шкоди довкіллю. В правовому арсеналі держави є ціла система економіч­них важелів, які притаманні ринковій економіці і які вона застосо­вує для економного використання природних ресурсів, їх відтво­рення і збереження здорового життєвого середовища для людей.

Треба сказати, що поряд з просторовими і національними особ­ливостями розв’язання екологічних проблем світове співтовари­ство на форумах у Ріо-де-Жанейро та Йоганнесбурзі сформулюва­ло і запропонувало усім країнам світу засоби розв’язання екологіч­них проблем на довгострокову перспективу, які успішно можуть бути використані при наявності відповідної політичної волі в усіх державах світу. Президент України оголосив, що Україна йтиме в майбутнє саме цим шляхом, а Кабінет Міністрів України розробив і затвердив Комплексну програму реалізації на національному рів­ні рішень, прийнятих^на Всесвітньому самміті зі сталого розвитку (вересень 2002 р,, м. Йоганесбург) на 2003—2005 роки.

Регіональна екологічна політика має ґрунтуватися на таких принципах:

• дотримання загальнонаціональних пріоритетів у галузі охо­рони довкілля і використання природних ресурсів;

• забезпечення розмежування повноважень між органами ви­конавчої влади;

• врахування екологічних інтересів інших регіонів, у тому чис­лі за межами України, відповідно до міждержавних угод;

• формування механізму фінансового забезпечення природо­охоронної діяльності регіонів.

Для нормативно-правового забезпечення реалізації основних напрямів регіональної екологічної політики слід передбачити:

• визначення фіксованої частки валової доданої вартості регіо­ну, що спрямовується на охорону довкілля, відповідно до рівня забруднення середовища;

• збалансування бюджетних витрат на охорону природи на за­гальнодержавному та місцевому рівнях на основі пропорційності між внеском регіону в бюджетні надходження та станом природ­ного середовища в регіоні;

• створення системи місцевих, регіональних та загальнодер­жавних екологічних програм;

• внесення змін до законів та інших нормативно-правових ак­тів щодо забезпечення економічної бази природоохоронної дія­льності в регіонах;

• урахування екологічного фактора при інституційних транс­формаціях;

• створення і раціональне використання екологічних фондів різного рівня і різних форм власності;

• державне стимулювання суб’єктів регіонального управління і господарювання за плідну діяльність у сфері охорони довкілля і відтворення природних ресурсів;

• створення законодавчих передумов для приватизації об’єк­тів екологічної інфраструктури регіонів з урахуванням специфіч­них умов забезпечення їх економічної рентабельності.

Лише за умови об’єднання національних, регіональних і між­народних зусиль людей можна подолати екологічні загрози, уник­нути локальних і глобальних ризиків і забезпечити сталий розви­ток суспільства.