Конституція України

Конституція України (прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради Украї­ни 28 червня 1996 року) проголосила - забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду українського народу є обов’язком держави.

Згідно з Конституцією України «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) еко­номічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конститу­цією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і гос­подарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права вла­сності рівні перед законом» (Стаття 13).

«Земля є основним національним багатством, що перебуває під особ­ливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалі­зується громадянами, юридичними особами та державою винятково відпо­відно до закону» (Стаття 14).

«Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівнова­ги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов’язком держави» (Стаття 16).

«Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право 288

на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена» (Стаття 50).

«Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність» (Стаття 60).

«Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спа­дщині, відшкодовувати завдані ним збитки» (Стаття 66).

13.2.