Адміністративно-територіальний устрій України

Конституційний Суд України роз'яснив, що Україна є унітарною дер­жавою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недо­торканною (ч.ч. 2, 3 ст. 2 Конституції України), має свою внутрішню орга-

нізацію - територіальний устрій, який відповідно до ст. 132 Конституції

України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів з урахуван­ням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демогра­фічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Територія України поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, з яких утворена система адміністративно-територіального устрою України¹.

Адміністративно-територіальна одиниця - це компактна частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації і діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За приписами Конституції України та інших актів національного зако­нодавства географічний поділ передбачає утворення у межах України таких адміністративно-територіальних одиниць (зокрема, ст.ст. 133, 134 Основного Закону України; ст. 1 Конституції Автономної Республіки Крим; Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»; Закон України «Про столицю України - місто-герой Київ»):

• Автономна Республіка Крим - є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирі­шує справи, віднесені до її відання;

• область - адміністративно-територіальна одиниця Україна, яка утво­рена із сукупності районів та міст;

• район - різні за своїм значенням адміністративно-територіальні оди­ниці в системі адміністративно-територіального устрою України, право­вий статус яких має визначатися законом^{[304] [305].}

• місто - традиційний український вид поселення, населений пункт, де проживає значна кількість населення (від кількох десятків тисяч до кіль­кох мільйонів чоловік), яке щільно заселяє певну визначену територію;

• район у місті - район і район у місті визначаються як окремі адмі­ністративно-територіальні одиниці, які мають різний правовий статус та інші відмінні ознаки;

• селище - традиційний український вид поселення, населений пункт, де проживає менша, порівняно з містом, кількість населення (кілька тисяч чоловік), яке щільно заселяє певну визначену територію;

• село - традиційний український вид поселення, населений пункт, де проживає менша, порівняно з селищем, кількість населення (кілька сотен чоловік), яке щільно заселяє певну визначену територію. Села подекуди утворювалися внаслідок об'єднання хуторів - традиційний український вид поселення однієї чи кількох сімей, який нині не передбачається зако­нодавством.

Відповідно у системі адміністративно-територіального устрою Украї­ни існують три структурні рівні (щаблі, ланки):

- базовий (низовий) рівень - село, селище, місто районного підпо­рядкування;

- середній рівень - район, місто обласного підпорядкування;

- вищий рівень - міста республіканського підпорядкування (міста Київ і Севастополь), область, Автономна Республіка Крим.

Адміністративно-територіальний устрій - обумовлений функціями держави і здійснений з урахуванням природно-історичних, економіч­них, національних та інших особливостей поділ території держави на окремі частини, відповідно до яких вибудовується система органів державної влади, державних органів, органів влади Автономної Респу­бліки Крим, місцевого самоврядування з метою забезпечення їх прак­тичної діяльності¹.

Разом із тим слід наголосити, що організація адміністративно-тери­торіального устрою також опосередковано декларується нормами єв­ропейського адміністративного права.

Асамблея Європейських регіонів^{[306] [307] прагне до визнання регіоналізму не лише в Європейському Союзі, а й за його межами.}

Регіони, федеративні держави та автономні утворення - це насамперед головні підвалини демократії; вони є опорою культурного різноманіття в Європі, основними партнерами в соціально-культурному розвитку. Ось чому саме вони мають взяти на себе відповідальність в тих галузях, де в них є перевага серед інших: в економіці (зайнятість), в культурі, у захи­сті навколишнього середовища, в регіональному та загальнодержавному плануванні, в наукових дослідженнях тощо.

Декларація щодо регіоналізму, яка була прийнята Асамблеєю Європей­ських регіонів, є надійним орієнтиром для регіонів на шляху розширення та посилення їх повноважень. Цей документ вміщує ті норми та стандарти, які встановлюють пріоритети та вказують шляхи і засоби досягнення мети. Він не є хартією, що фіксує мінімум, за яким здійснюється визнання регіону. Різноманіття регіонів в Асамблеї Європейських регіонів обумовлює чималу кількість моделей і структур, що визначають регіональний розвиток. Декла­рація про регіоналізм встановлює напрями, за якими відбувається розвиток регіонів - членів Асамблеї Європейських регіонів. Таким чином, регіони під­тверджують мету Асамблеї: посилення регіонального розвитку.

Цією Декларацією Асамблея Європейських регіонів прагне засвідчити, що вона є завжди разом зі своїми членами та поділяє їхні зусилля. Вони можуть збагатити та посилити Асамблею Європейських регіонів. Саме тому декла­рація поширюється, репрезентується та обговорюється як в Асамблеї Євро­пейських регіонів, так і поза нею.

Так, у § 1 Декларації щодо регіоналізму в Європі Асамблеї Європейських регіонів^[308] відзначається, що регіон - це територіальне утворення, яке сфор­моване у законодавчому порядку на рівні, що є безпосередньо нижчим після загальнодержавного, та наділене політичним самоврядуванням.

Згідно з § 2 Декларації регіон визнається національною конституцією або законом, які гарантують його автономію, самобутність, владні повно­важення та організаційний устрій.

Згідно з § 3 Декларації регіон має власну конституцію, статут автономії або інший закон, який є частиною загальнодержавної правової системи на найвищому рівні й встановлює, щонайменше, його владні повнова­ження та устрій.

Статус регіону може бути змінений лише за погодженням з регіоном. В одній державі можуть бути регіони з різним статусом відповідно до їх історичних, політичних, соціальних та культурних особливостей.

Відповідно до § 4 Декларації регіон є виразом певної політичної само­бутності, яка може діставати різних політичних форм, що відображають демократичну волю кожного регіону набувати такої форми політичної ор­ганізації, якій він віддає перевагу. Регіон формує і фінансує свою адміні­страцію та встановлює свою представницьку символіку.

Розуміння суті й закономірностей цих адміністративно-територіаль­них одиниць необхідне для усвідомлення принципів організації сис­теми суб'єктів публічної адміністрації, їх взаємодії та розмежування компетенції. Таким принципом, зокрема, є адміністративно-територі­альний устрій України (територіальний принцип).

7.2.