Етапи становлення та розвитку екологічного аудиту

З початку 70-х рр. XX ст. підприємства та компанії країн Європи і Північної Америки стали нести юридичну відповідальність за нанесення збитку навколишньому середовищу, що приводило їх до додаткових фінан­сових утрат.

своєї діяльності нормам екологічного законодавства. За деякими ознаками такий підхід нагадував фінансовий аудит і тому одержав назву екологічно­го аудиту.

До середини 80-х рр. екологічний аудит сформувався як метод внут­рішнього адміністративного керування для посилення контролю за діяльні­стю підприємства. Цей напрямок екологічного аудиту, введений Міжна­родною торгівельною палатою, включав також оцінку відповідності стратегії діяльності компаній нормам екологічного законодавства.

Екоаудит одержав широке поширення в промислово розвинутих краї­нах — у Канаді, Великобританії, Нідерландах, США, Швеції, країнах ЄС і Східної Європи. В числі перших, що розробили власні програми экоауди­ту, були компанії US Steel, Allied Chemical і Occidental Petroleum.

У 1984 p. національне Агентство з охорони навколишнього середови­ща США розробило концепцію аудиту для федеральних агентств. Близько 40 різних федеральних агентств до 1987 р. розробили свої програми экоау­диту. Міністерство оборони США проводило екоаудит своїх військовопо- вітряних баз і підприємств, а відповідні протоколи представлялися на запит громадськості. Проведення екоаудиту у Франції пов’язано з підвище­ним ризиком аварій, що підпадають під чинність директиви ЄС по Севезо 67/548 від 1982 р. Ця Директива з’явилася після двох великих аварій на хімічних підприємствах у Фликсборо (Великобританія, 1974 р.) і в Севезо (Італія, 1976 р.).

Екологічний аудит виділився в окремий вид аудиту в ході придбання чи передачі нерухомого майна і почав проводитися практично в рамках усіх угод з купівлі-продажу нерухомості в країнах Західної Європи і США.

Екологічний аудит став відігравати важливу роль у врегулюванні кон­фліктів між національними органами з охорони навколишнього середови­ща і компаніями-порушниками екологічного законодавства за умов, коли причина правопорушення — відсутність екологічної програми на підпри­ємстві чи неадекватність її екологічним вимогам. В ході врегулювання позовів проти порушників природоохоронного законодавства постійно застосовувались обов’язкові програми екологічного аудиту.

Широкий розвиток одержав спеціалізований екологічний аудит з про­блеми мінімізації відходів, оцінки безпеки виробленого продукту, питань професійних захворювань, контролю забруднення конкретних природних середовищ, промислової гігієни й ін. Тому крім терміну «екологічний аудит» (environmental auditing) в міжнародній практиці зя’явився широко 188

розповсюджений термін «аудит з питань здоров’я, безпеки і навколишньо­го середовища» (health, safety and environment audit).

До кінця 1990 p. комерційні банки в ряді промислово розвинутих кра­їн стали використовувати екологічний аудит з метою мінімізації ризиків неплатежів за позичками. Зазначені ризики обумовлені недоліками органі­зації діяльності з охорони навколишнього середовища підприємств-позича- льників. В останні роки екологічний аудит застосовується міжнародними банками розвитку як інструмент управління навколишнім середовищем з використанням для цього оцінки минулої і поточної природоохоронної дія­льності компаній і структур, що ними фінансуються.

Починаючи з 1991 р. у рамках програми «Відповідальний підхід» роз­роблені норми перевірки безпеки виробничих об’єктів корпорації «Сольвей» (Бельгія, хімічна промисловість) з використанням міжнародної системи норм безпеки. З кінця XIX ст. стрімко зростає чисельність аудиторських перевірок дотримання норм безпеки й екологічних вимог на фармацевтич­них заводах компанії «Роше» у Швейцарії, Південно-Східній Азії, Австра­лії і Латинської Америки.

Сучасний екологічний аудит — це не тільки перевірка стану підпри­ємства на предмет відповідності вимогам природоохоронного законодавст­ва, але й основа для розробки комплексу заходів для запобігання його мож­ливих порушень. У такий спосіб экоаудит перетворюється з «рутинного інструмента» контролю за дотриманням закону в економіко-правовий ін­струмент стимулювання природоохоронної діяльності підприємства.

7.2.