Демографічний перехід

З чим пов’язане зростання чисельності населення, опи­сане в попередньому параграфі? Комусь може здатися, що з вищою народжуваністю: раз людей стало більше, зна­чить, їх більше народжується.

Щоб зрозуміти, чому чисельність населення зростає, слід з’ясувати, за яких умов вона залишається постійною. Чисельність населення не змінюється, якщо чисельність кожного наступного покоління така ж, як попереднього. Це можливо, якщо в середньому на кожну дорослу жінку припадає одна дочка, що доживає до статевої зрілості (або, за умови рівності статей, на кожну пару батьків припадає двоє дітей, що доживають до зрілості). Якби всі новона­роджені доживали до дорослого віку і з часом заводили дітей, двох дітей на пару батьків було б достатньо. Ос­кільки хоча б невелика частина людей завжди не дожи­ватиме до дітородного віку, а ще якась частина не буде заводити дітей, навіть в суспільстві з дуже низьким рівнем пререпродуктивної смертності для підтримки постійній чи­сельності населення необхідно трохи більше двох дітей на батьківську пару. У суспільстві з недостатнім розвитком медицини і високою дитячою смертністю навіть для під­тримки постійної чисельності населення на пару батьків має припадати досить багато дітей.

Успіхи медицини привели до того, що дитяча смертність різко зменшилася — спочатку в розвинених країнах, а потім і в тих, що розвиваються. На щастя, дитяча смертність різко скорочується, проте це слабко позначається на народжува­ності. Люди, які були народжені в багатодітних сім’ях, і самі заводять багато дітей. Народжуваність значно випереджає смертність, чисельність популяції стрімко зростає. Техноло-

Рис. 8.6. Схема демографічного переходу (зміни рівня смертності і народжуваності внаслідок соціального «дозрівання» і впливу су­часних технологій)

гічний прогрес дозволяє прогодуватися значно збільшеному населенню.

В доіндустріальну епоху переважна частина населення жила в селах. З ростом чисельності населення земельних наділів на всіх не вистачало, багато селянських дітей від­правлялися в міста і починали жити новим життям. Розрив з традиційними цінностями і з селянською культурою при­зводить до того, що люди заводять відносно невелику кіль­кість дітей. Нарешті, народжуваність знижується до того рівня, який відповідає рівню смертності. Чисельність на­селення стабілізується, причому на значно вищому рівні, ніж той, який був характерний для патріархального сус­пільства.

Описана послідовність змін відповідає чотирьом етапам демографічного переходу, показаним на рис. 8.6. На території колишнього СРСР, і в Росії в тому числі, демографічний пе­рехід відбувався з 1885 по 1965 рік. В цілому в усьому світі демографічний перехід буде закінчений до 2050 року.

Зміни, що відбуваються при демографічному переході, стосуються не лише чисельності населення, а й структури суспільства.

Кожна країна на Землі має свої особливості, але все ж, оцінюючи динаміку чисельності населення, зручно ділити країни на розвинені і ті, що розвиваються (слід мати на увазі, що ці назви умовні; табл. 8.2). До числа перших відносяться країни Західної та Східної Європи, США, Канада, Австралія, Японія, а також істотна частина країн, що входили до складу колишнього СРСР (Росія, Україна, країни Прибалтики). Ці країни вже пройшли демографічний перехід і знаходяться на його IV етапі. Більшість інших країн можуть бути умовно віднесені до другої групи; вони знаходяться на ill етапі де­мографічного переходу.

Таблиця 8.2.

Динаміка населення світу (за даними ООН на 1997 рік)

Ще зовсім недавно поняття «розвинені» і ті, «що розви­ваються», використовувалися в першу чергу по відношенню до економік країн. Нині чимало країн, що розвиваються, мають потужні та динамічні економіки, а найхарактерніши­ми ознаками їх є особливості населення.

Технології, які забезпечили нинішнє зростання чисель­ності людства, були розроблені в розвинених країнах. Успіх цих країн — наслідок впровадження технологій, що відно­сяться і до галузі охорони здоров’я, і до промисловості, і до сільського господарства. Після того, як сучасні технології змінили розвинені країни, вони були експортовані в країни, що розвиваються, чим і зумовили значне зростання чисель­ності їх населення.

Різниця в динаміці населення тільки збільшує світову економічну диспропорцію: переважна більшість економіч­них активів належить розвиненим країнам; ці ж країни спо­живають переважну частину використовуваних людством ресурсів. Природно, така диспропорція призводить до зрос­тання напруги між бідними і багатими країнами. Поки що розвинені країни завдяки значній військовій перевазі мо­жуть підтримувати свій статус. Проте з часом таке положення

Рис. 8.7. Зміна частки молодих і літ­ніх людей в середньому для всього людства. Дані на майбутнє відпові­дають прогнозам ООН

може змінитися. Частка на­селення «розвинених» країн у складі всього населення планети буде зменшуватися надалі. Змінюється і харак­тер сучасних конфліктів. Все більше значення матиме не протистояння регулярних армій, а здатність завдавати швидких і чутливих ударів по противнику. Здійснюється це як за допомогою високоточ­ної зброї, так і з використан­ням терористичних груп.

Чи може це означати, що підвищений рівень агресив­ності між різними групами людства загальмує його зростан­ня? Ні. На нинішньому етапі в країнах, що розвиваються, з їх численним молодим населенням, катастрофи і війни дуже слабко впливають на зростання чисельності населення. Нині від голоду і неповноцінного харчування гине 3—6 млн людей на рік, але ці втрати компенсуються завдяки народжуваності за кілька днів.

Як установила комісія ООН, соціальні та культурні чинники більше, ніж будь-що інше, визначають рівень народжуваності. Найважливішою з них є роль, яку жінки грають у родині, економіці і в суспільстві в цілому. Кое­фіцієнт народжуваності знижується у міру розширення можливостей жінки в плані працевлаштування за межами дому та ферми, у міру розширення її доступу до освіти та підвищення шлюбного віку. Бідність породжує високі темпи приросту населення. Сім’ї, які мають низькі дохо­ди і недостатнє соціальне забезпечення, потребують дітей, спочатку щоб залучити їх до роботи, а потім, щоб вони змогли годувати своїх батьків. У зрілому суспільстві грома­дяни зайняті освітою, кар’єрою, накопиченням власності й заводять дітей вже у зрілому віці. Ними при цьому рухає не бажання вирішити певні господарські питання, а праг­нення до повноцінної власної реалізації.

Нерівномірність у виробництві їжі може частково ком­пенсуватися завдяки її перерозподілу, наприклад, у вигляді так званої гуманітарної допомоги, яку багаті країни пере­дають бідним. Проте в ході надання гуманітарної допомоги можуть виникати нові проблеми. Одна з них отримала назву «вкрай сумної теореми». Гуманітарна допомога (дешеві над-

Рис. 8.8. Демографічні піраміди, характерні для розвинених і тих, що розвиваються, країн

лишки їжі), яка надходить з розвинених країн до голодую­чих, призводить до короткострокового пом’якшення голоду і довгострокового його загострення в результаті розорення місцевих виробників.

Провідна концепція допомоги, прийнята нині західними країнами, — «адекватна технологія». Складові цієї концепції такі:

• безпосереднє задоволення потреб населення без руйну­вання існуючої соціальної структури;

• невимогливість до рівня освіти і майстерності; акцент ставиться на ті методи, якими громадяни можуть навчати один одного;

• використання численних і дешевих місцевих ресурсів;

• опора на існуюче матеріальне забезпечення і дрібних виробників.

Дозволяючи вирішити найгостріші проблеми, така до­помога консервує відмінності між розвиненими та такими, що розвиваються, країнами. Закономірною реакцією грома­дян країн, що розвиваються, на таку допомогу є страх, що їх збираються замкнути в минулому. З іншого боку, в дов­гостроковій перспективі може виявитися, що, спираючись на використання колосальних кількостей викопної енергії, економіка розвинених країн виявиться більш чутливою до неминучих перебудов, ніж примітивна економіка відсталих країн.

8.8.