Чи можна обмежити чисельність населення Землі?

Наслідком перенаселеності Землі стали різноманітні пропозиції забезпечити зниження чисельності її населення. Може здатися, що це не таке складне завдання: спочатку з’ясувати, скільки людей без шкоди для себе може витримати Земля, а потім домовитися, обмежити народжуваність і зни­зити чисельність населення до необхідного рівня.

Розглянемо для прикладу два можливих сценарії можли­вих змін. Сценарій № 1, наприклад, може бути викликаний опануванням дешевого та безпечного способу отримання термоядерної енергії. Енергія викопного палива стане не­потрібною, залишки горючих копалин будуть використані як сировина для хімічної промисловості. З часом чисель­ність людства стабілізується, й воно перейде до стійкого існу­вання.

Сценарій № 2 включає перехід економіки на інші дже­рела енергії після вичерпання запасів нафти, після цього відбувається крах економіки, руйнування виробництва там альтернативних джерел енергії: сонячних батарей і вітря­ків, війни між багатими малонаселеними країнами і бід­ними країнами з численним, голодним і вкрай ображеним населенням, розпад медицини та освіти, а потім, у кращо­му випадку, нове Середньовіччя (і з точки зору чисельності населення, і з точки зору культурного рівня його переваж­ної більшості).

А є ще сценарії №№ 3, 4, 5, 6, 7... Те, який сценарій буде обраний, кожен з нас визначити не може. Але дії кожно­го з нас можуть підвищувати як ймовірність сценарію № 1 (і схожих на нього сценаріїв технологічного переходу), так і сценарію № 2 (інших варіантів здичавіння). Що сприяє першому варіанту? Заміна короткострокових цілей розвитку довгостроковими, що вимагає реального, а не формального зростання грамотності і, отже, підвищення ефективності ос­віти. Зростання сучасних технологій, що випереджає зростан­ня споживання. Зміна пріоритетів, що вимагає перебудови економіки...

Прихильники «зеленої» ідеології досить часто бачать вихід із ситуації, що склалася, у поверненні до «дідівсько­го» способу життя.

Жодного разу за всю історію людства і за всю історію спроб управління народжуваністю не вдавалося здійснити навіть значно менш масштабні перебудови демографічних процесів. На сьогодні найуспішніший досвід обмеження чисельності населення накопичений в Китаї, країні з най- численнішим населенням, де цей досвід реалізується під жорстким контролем правлячої комуністичної партії. Успіх цієї програми полягає в деякому зниженні темпів зростання населення, а зовсім не в скороченні чисельності населення. Наслідком цього стане те, що через якийсь час Китай посту­питься Індії пальмою першості найчисленнішої країни світу; індійська програма скорочення чисельності населення (що включала, окрім іншого, примусову стерилізацію людей — із застосуванням армійських підрозділів для придушення про­тестів) провалилася.

Можливо, нестача ресурсів і голод призведуть до посту­пового зниження чисельності людства до зазначеного фахів­цями рівня? При нестачі ресурсів люди, що залишилися без засобів до існування, роблять зусилля для свого порятунку і перерозподілу ресурсів. Боротьба за ресурси призведе до ще більш різкого їх вичерпання.

На те, що людство само різко скоротить свою чисельність, розраховувати не доводиться. Мабуть, нинішнє людство або зможе вижити, продовжуючи зростати кількісно протягом декількох десятиліть, і лише потім стабілізується або поч­не повільно знижуватися, або ж людська цивілізація зникне з лиця Землі повністю чи практично повністю.

Як ми встановили, глобальне людство стоїть перед серйозним викликом, що загрожує самому його існуван­ню. Якби вживані людьми зусилля були пропорційні цій небезпеці, зміна характеру відносин нашого виду із се­редовищем стала б головним завданням кожного уряду і кожної людини. Але, незважаючи на свою глобальність, людство розділене на частини, кожна з яких переслідує в першу чергу свої вузькоегоїстичні інтереси. Розвинені країни прагнуть зберегти контроль над основними багат­ствами планети і не допустити його перерозподілу. Країни, що розвиваються, прагнуть змінити сформовану геополі- тичну нерівність. Різноманітні терористичні угруповання готові жертвувати людськими життями для руйнування сформованого стану справ. У результаті цього прямі вит­рати на військові цілі в світі істотно перевищують вит­рати на охорону здоров’я та освіту. Непрямі витрати на оборону значно вищі. Військово-промислові комплекси розвинутих країн є найпотужнішими економічними гру­пами зі своїми політичними інтересами. Військові об’єкти становлять особливу небезпеку з точки зору катастроф як диверсійного походження, так і «випадкових» і екологічно обумовлених. Військова діяльність проходить під завісою секретності, що ускладнює контроль і створює умови для зловживань.

Ядерні вибухи (приблизно близько трьох тисяч) різ­ко збільшили радіаційне забруднення середовища. Вибухи у верхніх шарах атмосфери, проведені СРСР в 60-ті роки, істотно змінили будову магнітосфери і радіаційних поясів Землі.

Розроблені й розробляються нові види екологічной зброї, наприклад технології, що викликають землетруси і вивержен­ня вулканів, тайфуни та інші катастрофічні зміни погоди, створення штучних озонових дір над територією противни­ка. Триває вдосконалення хімічної і бактеріологічної зброї, способів впливу на психіку.

Підготовка до війни завдає величезної шкоди середови­щу, але ведення бойових дій ще небезпечніше. Змінюється характер жертв. У Першій світовій війні мирне населен­ня становило серед жертв 5 %, у Другій — близько 50 %, нині — до 95 %.

Вперше масово екологічну зброю було застосовано США у В’єтнамі (1964—1975 рр.). У цій війні розсіяно близько 100 тис. тонн отрутохімікатів, що знищують рослинність. 325 га тропічних лісів (2 % всієї території В’єтнаму) зрізано бульдозерами вагою 33 т. Ці бульдозери були дотепно названі «римськими плугами», на згадку про одне з перших застосу­вань екологічної зброї в історії. Захопивши Карфаген, Рим переорював поля переможеного супротивника, попередньо засипавши їх морською сіллю.

Відступаючи в 1991 р. з Кувейту, Ірак зруйнував і за­палив близько 700 нафтових свердловин, в результаті чого у вибурхах полум’я заввишки більше 100 м згорало близько 1 млн т нафти в день. Пожежі були погашені лише через півроку. Величезні території стаючи непридатними для ви­користання (міна-крихітка коштує 3 долари США, а її зне­шкодження — 300—1000 доларів; у Кувейті Ірак розмістив не менше 7 млн мін).

Специфіка військових дій полягає в тому, що найчастіше вони знищують ті ресурси, заради заволодіння якими вони і починалися.

Створення ядерної, а потім і термоядерної зброї стало одним з тріумфальних досягнень людського розуму, хоча й становило загрозу самому існуванню людства. Тверджен­ня про те, що ядерна війна викличе «ядерну зиму», було висловлено в 1983 році і стало одним з важливих резуль­татів комп’ютерного моделювання клімату. Моделі, з яки­ми в СРСР працював колектив за участю М. М. Мойсеєва і в США — група К. Сагана, були побудовані за різними принципами. Тим не менше, в обох цих моделях ядерний конфлікт з виникненням пожеж у великих містах мав при­звести до утворення у верхніх шарах атмосфери димового шару. Протягом короткого часу такий шар мав пошири­тися на всю планету. Порушення нормальної циркуляції атмосфери, згідно з цими моделями, мало вести до того, що такий димовий шар зберігався б протягом декількох років. За цей час поверхню практично всієї планети ску­вав би найсильніший мороз, який привів би до руйнуван­ня всієї біосфери.

Сценарій «ядерної зими» отримав широкий розголос і став однією з причин, що змінили ставлення людства до на­копичення ядерних арсеналів.

За минулий час не досягнуто суттєвого прогресу в мо­делюванні кліматичних наслідків ядерної війни. Ймовірно, «ядерна зима» можлива, але який конфлікт може її запустити, неясно й донині. Припущення М. М. Мойсеєва і К. Сагана, що вона може бути наслідком локального ядерного конфлікту на території великого міста, досі не спростовано і не підтвер­джено. Противники сценарію «ядерної зими» стверджують, що, оскільки близько 3000 здійснених на сьогодні ядерних вибухів не запустили описаний ефект, його можна не бо­ятися. Це заперечення не уявляється досить обґрунтованим. За винятком американських бомбардувань Хіросіми і Нага­сакі, ядерна зброя не застосовувалася (поки що) в бойових діях. Однак очевидно, що кліматичні зміни запускаються не сумою боєзарядів, висаджених у різний час і в різних точ­ках планети, а певним вогнищем конфлікту, в якому буде піднято в атмосферу кількість диму, що перевищує певний поріг. Викид диму і пилу в атмосферу пов’язаний при цьому не тільки з вибухами самих атомних бомб, а з викликаним ними ефектом «вогняного смерчу».

Найстрашніші приклади вогненних смерчів, відомі людству, були пов’язані з бомбардуванням англійською та американською авіацією Гамбурга 27 липня 1943-го, а також Дрездена 13 і 14 лютого 1945 року. Пожежі від окремих будівель зливалися при цьому в єдині стовпи вогню. Стрімкий підйом гарячого повітря (дим при цих бомбардуваннях піднімався на 8—12 кілометрів!) викликав потужний приплив навколишнього повітря, що сприяє ін­тенсивному горінню. Очевидці описували, що потужний вітер підхоплював людей, корті металися по палаючому місту, і піднімав їх угору, в полум’я.

Перша атомна бомба, підірвана над Хіросімою 6 серп­ня 1945 року, викликала вогненний смерч, а друга, скинута через 3 дні на Нагасакі, не привела до таких наслідків, хоч і була більш потужною. Це було пов’язано з тим, що Нагасакі розташовується на сильно горбистій місцевості, і частина міста збереглася від ядерного спалаху.

На жаль, розвиток засобів знищення людей та екосис­тем не спинився. Не виключено, що майбутні покоління зі­штовхнуться з новими злочинами проти людства та біосфери, наслідки яких будуть значно перевищувати наслідки Другої світової війни.

8.9.