АРАВІЙСЬКИЙ ПІВОСТРІВ

Регіональна ідентичність Аравійського півострова очевидна: на південь від Йорданії та Іраку цілий півострів оточений водою. Це регіон еміратів та султанатів старого стилю, шо отримують багатство від нафти; тут також є місця, пов’язані з виник­ненням ісламу.

Як регіон Аравійський півострів визначається пустельним довкіллям, а політично — домінуванням королівства Саудівська Аравія (рис. 7-17). За пло­щею (2 150 000 кв. км) Саудівська Аравія посідає четверте місце у цьому географічному світі; лише Казахстан, Алжир і Судан мають більшу тери­торію. На півострові сусідами Саудівської Аравії (рухаючись від голови Перської затоки) є Кувейт, Бахрейн, Катар. Об'єднані Арабські Емірати, сул­танат Оман і республіка Ємен (створена у 1990 р. через об’єднання колишніх Північного Ємена і Південного Ємена). Ці держави на східних ок­раїнах півострова разом мають 27 млн жителів; на­багато більшим є Ємен з 18 млн людності. Внут­рішні кордони деяких із цих держав тут, у пус­тельній місцевості, визначаються дешо приблизно.

Саудівська Аравія

Саудівська Аравія має на своїй обширній території лише 22,9 млн жителів, але ми можемо побачити значущість цього королівства на рисунку 7-8:

РИСУНОК 7-17

Аравійський півострів містить найбільше відомих на Землі нафтових запасів. Саудівська Аравія зай­має більшу частину півострова і, за деякими оцін­ками. може володіти чвертю світових резервів наф­ти. Як ілюструє рисунок 7-17, ці запаси залягають у східній частині країни, зокрема вздовж узбережжя Перської затоки і у пустелі Руб-ель-Халі на півдні.

Національна держава, якою є Саудівська Аравія, була консолідована лише у 1920-х роках королем Ібн-Саудом. У той час вона була лише блідою тінню своєї минулої могутності як витоку ісламу в серцевині арабського світу.

Рисунок 7-17 показує, що найбільша еко­номічна діяльність у Саудівській Аравії зосередже­на у широкій «талії» півострова. — від міста наф­тового буму Дахран у Перській затоці через столи­цю Ер-Ріяд у внутрішній частині до території Мекка—Медіна поблизу Червоного моря. Сучасна транспортна і комунікаційна мережа в цьому коридорі нешодавно була завершена. Але у відда­леніших зонах внутрішньої частини кочівники- бедуїни й надалі прокладають свої стародавні караванні шляхи через широченні пустелі. Деся­тиліттями королівські родини Саудівської Аравії були практично єдиними, хто користав із величез­них багатств своєї країни, і навряд чи мали з них якісь вигоди селяни й кочівники. Коли у 1950-х роках розпочався нафтовий бум, прибули іноземні робітники (сьогодні їх 4—5 млн. багато з яких шиїти) для роботи на родовишах. у портах, на фабриках і як обслуга. Схід був епіцентром цього буму, але решта країни дуже відставала.

Тепер це змінюється. Зокрема, аграрний сек­тор отримує великі обсяги державних інвестицій: саудівиі хочуть підвишити спроможність країни прогодувати себе, аби так звана «продовольча зброя» не була використана проти них (хоча й самі часом використовують «нафтову зброю»). Повсюд­не буріння свердловин збільшило постачання води для поливу врожаїв. Усе це надзвичайно дороге, оскільки воду треба викачувати з глибоких водо­носних пластів під пустелею і будувати чималі зро­шувальні системи. Разом із тим саудівиі почина­ють усвідомлювати, що їхня мета досягнення са­модостатності у виробництві продовольства є ілюзією.

Керівництво країни поліпшило житловий фонд, охорону здоров'я і освіту, а після 1970-х років вит­ратило сотні мільярдів доларів на національні програми розвитку. Падіння цін на нафту в 1980-х і знову в 1990-х роках уповільнило виконання цих програм, але загальний життєвий рівень суттєво поліпшився.

Індустріалізація також заохочувалася. Новозве­дене місто Ель-Джубайль північніше Даграна у Перській затоці стало індустріальним центром із сучасними нафтохімічними і металоробними заво­дами. А місто Янбу-ель-Бахр на північ від Джідди на узбережжі Червоного моря, що лежить у кінці трансаравійського нафтопроводу, відіграє роль промислового аванпосту на заході.

Консервативний монархізм Саудівської Аравії, офіційна дружба з Заходом і соціальні контрасти як наслідок її економічного зростання зумовили появу в країні політичної опозиції, для якої не існує жодних відповідних каналів. Таким чином довготривала стабільність у цьому регіоні народ­ження ісламу може бути загрожена.

На периферії

П'ять із шести сусідів Саудівської Аравії на Ара­війському півострові виходять на Перську і Оман- ську затоки (рис. 7-17) і є монархіями з ісламськи­ми традиціями. Усі п'ять також отримують значні надходження від нафти. Кількість їхнього населен­ня коливається від 0,6 млн до 2,9 млн осіб плюс сотні тисяч іноземних робітників; загалом це не сильні або впливові (поза ОПЕК) держави. У гео­графічному плані вони демонструють значні відмінності. Кувейт у голові Перської затоки май­же відсікає Ірак від відкритого моря; це питання так і не розв'язала війна у Затоці.

Східний кут Аравійського півострова зайнятий султанатом Оман — ше однією абсолютною мо­нархією з центром у столиці Маскат. Рисунок 7-17 показує, шо Оман складається з двох частин: вели­кого східного рогу півострова і малого, але важли­вого мису на півночі Музандамського півострова, що виступає у Перську затоку, формуючи вузький 19 блокуючий прохід — Ормузьку протоку (Іран ле­жить на протилежному боці). Танкери, які пливуть із інших держав Перської затоки, повинні прохо­дити цей вузький канал на повільній швидкості, а під час політичного напруження військові кораблі мають їх охороняти. Претензії Ірану на декілька малих островів біля протоки, якими володіють Емірати, є потенційним джерелом суперечностей.

Найзначніший і потенційно найважчий сусід Саудівської Аравії — Ємен. Вважається, шо ця країна має плошу 203 900 кв. миль, але це лише оцінкові дані, оскільки кордони між Єменом і Са­удівською Аравією ніколи не були точно визна­чені. На початку 1990-х років, після об’єднання обох Єменів, влада країни надала право іноземним компаніям розвідувати нафту на перспективних прикордонних територіях.

Кількість населення Ємену також важко виз­начити: найточнішою сучасною оцінкою є 18 млн. Близько половини єменців — шиїти. Сана, ко­лишня столиця Північного Ємену, стала місцем владних органів об’єднаної країни, а єдиним су­часним портом, не враховуючи Ходейду на узбе­режжі Червоного моря, є Аден. Новий Ємен наро­дився як багатопартійна світська демократична держава — єдина така у регіоні. A_jτe її економіка поки шо найслабша, з обмеженим видобутком нафти.

Ємен займає стратегічну частину півострова. Між Єменом і Джібуті на Африканському Розі Червоне море звужується до Баб-ель-Мандебської протоки — ше одного тісного проходу на пери­ферії Аравії. Однак найближчі прогнози щодо не­стабільності стосуються суші, а не моря. Монар­хічна суннітська багата на нафту модернізована Саудівська Аравія — пряма протилежність демо­кратичному твердо шиїтському аграрному бідному і нерозвинутому Ємену. Такий контраст на тлі те­риторіальних незгод означає тільки клопоти.