§ 2. Види аргументації

В залежності від способу аргументації (способу обгрунтування тези, визначення її істинності, або в залежності від спрямованості міркування) виділяють пряму і непряму аргументацію.

У випадку прямої аргументації міркування прямує від аргументів до тези. Теза виводиться безпосередньо із деяких аргументів (і згідно із правилами логіки у випадку демонстративних аргументацій).

Пряма аргументація - доведення тези передбачає два етапи:

1) підготовчий етап: пошук тверджень (можливо таких, істинність яких вже встановлена), що можуть слугувати переконливими аргументами для тези, яку доводять. На цьому етапі необхідно визначитись (і це складає певну проблему), які із наявних істинних аргументів (наприклад, законів наук, визначень понять, тверджень про засвідчені факти) є достатніми для обґрунтування тези;

2) встановлення логічного зв'язку між знайденими аргументами і тезою. Якщо доводжувана теза необхідно слідує із деяких істинних аргументів (тобто, якщо між знайденими істинними аргументами і тезою існує відношення логічного слідування), то доводжувана теза буде істинною.

Приклад прямого доведення Теза: “Якщо б усі люди могли будь-що отримати, просто потерши чарівну лампу, то не було б потреби вивчати економіку".

Аргументація: "Галовним завданням економіки є раціональне використання обмежених ресурсів для задоволення потреб людства При наявності чарівної лампи зникла би проблема обмежених ресурсів, отже і зникла б необхідність в самій економіці і у її вивченні".

Безумовно, спосіб прямої аргументації (безпосереднє виведення тези із деяких аргументів) широко застосовується також і в гуманітарних науках, так само як і в ситуаціях повсякденного життя. Але вимоги до прямої аргументації тут не такі жорсткі. Часто можуть використовуватись такі твердження- аргументи, істинність яких не встановлена, не доведена, гіпотетична.

У непрямій аргументації (на відміну від прямої) намагаються обгрунтувати істинність тези шляхом доведення хибності Ті заперечення (антитези). Тоді, на підставі закону виключеного третього, хибність антитези дає змогу говорити про істинність доводжуваної тези.

Хід міркування у непрямій аргументації такий: для обґрунтування деякої тези T спочатку формулюють її антитезу ~Т і припускають істинність цієї антитези. Потім із сформульованої антитези виводять суперечність (тобто, кон'юнкцію деякого твердження і його заперечення, наприклад, T і не-Т. Наявність виведеної з антитези суперечності засвідчує, що передбачувана істинною антитеза насправді виявилась хибною. На підставі закону виключеного третього із встановленої хибності антитези ~Т випливає висновок щодо істинності тези Г. Такий спосіб демонстрації хибності деякого припущення (у нашому випадку антитези ~Т) шляхом виведення з нього суперечності називають приведенням до абсурду.

Наведемо такий приклад: Теза: Не вигідно позичати комусь гроші перед підвищенням цін.

Аргументація', припустимо протилежне, що вигідно позичати гроші перед подорожчанням цін. Але тоді при поверненні боргу після підвищення цін реальний обсяг позички (кількість товарів і послуг, які можна було придбати на позичені гроші до подорожчання) зменшиться. Це не вигідно. Отже антитеза про те, що вигідно позичати гроші до підвищення цін, невірна. Тому, на підставі закону виключеного третього, теза «Не вигідно позичати гроші перед підвищенням цін» вірна, що і необхідно було довести.