Розвиток історичних писань

Показником початків культурного життя у Західній Римській імперії після християнізації 313 року була заміна історичних творів літописами і хроніками — жанром, розповсюдженим у ранньому Єгипті, Вавилоні, Китаї.

Укладачем літописів був звичайно простий чернець з містеч­ковими інтересами і обмеженим історичним світоглядом. Він записував події, які сам вважав важливими — як природні явища (повінь, важка зима, добрі врожаї, голод, комети, битви, смерть визначних осіб), так і надприродні (дива, поява дивовижних тварин). Він користувався датами християнської ери, хоча існувало і кілька місцевих традицій, встановлених для років, що починалися з 25 березня, 24 вересня, 25 грудня та ін.

Мовою західних християнських літописів була звичайно латина; лише англосаксонські, ірландські та ісландські літописці користувалися також місцевими мовами. У VIII ст. систематичне укладання літописів було схвалене місцевими урядами. Скажімо, Карл Великий наказав укладати літописи у всіх значніших монастирях.

Розвиток західних християнських хронік почався з того часу, коли записи про певний період почали робити на підставі кількох місцевих літописів, систематизуючи і доповнюючи їх фактами з загальної та церковної історії. Таким чином, укладання ставало можливим лише в інтелектуальних центрах (у реформованих монастирях бенедиктинців, премонстратенців або цистерціанців, або на зборах т.

Християнські історичні писання розвинулися в Норвегії та Данії протягом XI ст., а в Ісландії — на початку XII ст. У Швеції їх не існувало аж до першої половини XIV ст.². Тому шведські хроніки в нашому дослідженні ми не розглядатимемо. Двома найбільшими центрами укладання хронік були міста Нідаросс (Трондгейм) у Норвегії та Лунд у Данії.

Історична діяльність у Нідароссі почалася 1031 року з записів про перенесення мощей Олава Святого. На основі цих записів Ейстейн, архієпископ Нідаросса (1161 —1182), уклав свої Acta SanctiOlavi («Діяння Святого Олава») (в 1160-х рр.). Більш ранні праці — Translatio Sancti Olavi («Перенесення мощей Святого Олава») (бл. 1050 року) та CatalogusregumNorwegensi- ит («Перелік норвезьких королів») — не збереглися і відомі лише з уривків, наведених в інших працях³.

Незабаром Данія вже мала свого святого короля — Кнуда IV (1080—1086) з літературою про його мучеництво та культ. Король був убитий своїми ворогами в церкві св. Албана в Оденсе на острові Фюн. Невдовзі з монастиря св. Марії англосаксонські ченці утворили в Англії бенедиктинський монастир у Евесгемі, що в Вустерширі. Там близько 1095 року невідомим автором було укладено Passio S. Canuti regis et martyris∖ а 1124 року Елнот Кентерберійський⁵ уклав там свою Gesta Swenomagni regis etfiliorum eius et Passio gloriosissimi Canuti regis et martyris (що називалась також Historia ortus vitae et passionis S.

Однак Оденсе не стало центром інтелектуального життя Данії. Цю роль спочатку перехопив новий політичний центр Роскільде, що на острові Зеланд, а згодом Лунд (в нинішній південній Швеції), який 1104 року, після кількох декад переговорів, став першою столицею першого північного архі­єпископа.

Другим данським князем-святим був небіж Св. Кнуда IV, також Кнуд (Кнут) (названий Лавардом, герцог південного Ютланду і король ободритів, 1128—1131). Близько 1116/18 року він одружився з Інґільборґою, дочкою новгородського князя Мстислава-Гаральда Мономаховича (1097—1132); їхнім сином був данський король Вальдемар І Великий (1157—1182).

У 1170 р. англійцем Робертом з Ілі (Ely) була написана His- toria Sancti Canuti Ducis et Martyris. Вона була виконана на замовлення Вальдемара⁶.

На щастя, ранні свідчення з лундського центру збереглися. Necrologium Lundense_t некролог собору, єпископська єпархія якого була встановлена 1060 року, починався з періоду до HOO року. Цей оригінальний манускрипт, виконаний на найдавнішому захованому скандинавському пергаменті, складався з двох час­тин: першої (№№ 1—7), що містить повчання і канонічні писання; другої (№№ 1 —14), що є збіркою переліків, включаючи перелік лундських єпископів, каноніків та інших місцевих офіційних осіб, а також королів Данії Series Regum Danie (арк. 123v—124), який продовжено до Вальдемара І (1157—1182).

Основним дослідженням про Necrologium Lundense є праця Лавріца Вейбулла «Necrologium Lundense. Lunds domkyrkas пек- rologium», надрукована в його (посмертній) «Nordisk Historia 2», Stockholm, 1948, рр. 187—263⁷. Некролог з Лунда було продовжено найранішими північними літописами — Annales Colbazenses, названими також Liber Sancte Marie de Colbaz. Цей оригінальний пергаментний звід, укладений близько 1140 року, зберігся; з 1682 року він зберігається в Берліні, в колишній Прусській Державній Бібліотеці (Cod. Berol. theol. Lat., 149 fol.). Ініціатором цієї історичної анналової праці був єпископ Роскільде (1 135—1 137), а згодом другий архієпископ Лунда Ескіл Крістьєрнсен (1137—1172), котрий належав до могутнього аристократичного клану вікінґівського походження, що мав зв’язки з Нормандією.

Перші данські літописи включають роки з ИЗО по 1170-й і написані з огляду на появу національно-політичного та культурно-релігійного центру Лунда. Згодом, у 1170-х рр., звід полишив стіни лундського собору. Спершу його було вивезено до лундського премонстратенціанського монастиря Св. Трійці, а згодом, близько 1180 року, його було перенесено до новоутвореного (1174 року) цистерціанського монастиря Мера Валліс у вендському місті Колбац (польс. Kolbacz) на схід від Верхнього Одеру — філії монастиря в Есромі на острові Зеланд. Там місцеві ченці продовжували додавати записи про місцеві події, що трапилися з 1177 р. аж до кінця XIV ст.⁸. Ці літописи були підготовані до друку і видані Еллен Йоргенсен в ADM? (Kbh, 1920), рр. 5—7 (передмова), рр. 39—43 (текст)⁹.

В останній чверті XII ст. норвезькі та ісландські історичні писання настільки перемішалися, що їх слід вважати одним цілим. Протягом XIII--XIV ст. існували два типи історій: (норвезько-) ісландські саґи та ісландські літописи.

Історичні писання в Данії досягають свого апогею десь між 1170 та 1240 роками.

Данські хроніки

Єпископ Ескіл стояв біля витоків двох типів хронік. Один тип хронік починав історію з короля Ютланду Гаральда Клака, першого християнського данського правителя, охрещеного 826 року. Інші хроніки простежували походження народу від легендарних королів. В одній із хронік таким королем виступає Дан — прародитель за місцевими переказами; в іншій першим кланом данських королів виступають Скйолдунґи, як це і зазначалося в ісландських сагах¹⁰.

Першою християнською історією данських королів була Chronicon Roskildense^xx. Її автор, невідомий секретар єпископа Ескіла, спершу написав свою хроніку з 826 по 1140-й р., а незабаром продовжив її до вступу на престол Вальдемара І 1157 року. Свої свідчення,він почерпнув з твору Адама Бременського Gesta та з англійської загальної хроніки Радульфа Ніґера. Основним рукописом (K) є «Codex Kiloniensis» (S.H. 8, А. 8°) — пергамент XIII ст. Найкраще видання було здійснене Ґерцом в його SMHD 1: 1 (1917—1918), рр. 34—42 (передмова) та рр. 43—53 (текст).

Першим зведенням данських народних легенд, пов’язаних з островом Зеланд, є Chronicon Lethrense^x2, написана між 1160-м та 1170 рр. також невідомим секретарем архієпископа Ескіла. У творі спершу перераховано землі та острови, що входили до тодішньої Данії, з поясненням, що чотири данських острови (Зеланд, Мен, Фальстер та Лолланд) мають окрему спільну назву — Вітеслет (Withesleth). Перший данський король, третій син короля Уписали, Innep (Ypper) був правителем цього Вітеслету під ім’ям Дан. Хроніка включає свідчення про Данію від Дана до битви під Бравелліром (бл.

Першим відомим самостійним данським автором (некомпіля- тором) був Свенд Аґґесьон. Будучи небожем архієпископа Ескіла (1137—1177), він походив з аристократичного роду. Подібно до свого молодшого колеги Саксона Граматика, згодом лундського каноніка, він навчався в Парижі і присвятив себе історичній праці. Коли після Ескіла новим архієпископом став Абсалон (1177— 1201) — молочний брат короля Вальдемара І, котрий дозволив небожеві свого усунутого попередника писати лише конспекти данської історії, детально представити минуле Данії він доручив Саксонові, згодом титулованому як Граматик. Обидва автори, що писали латинською мовою, користалися розшуками і досяг­неннями ісландських історичних досліджень; прикладом може бути те, що Свенд Аґґесьон увів Скйолда і Скйолдунґів як пращурів данських королів.

Збереглися три хроніки XIV ст., написані давньоданською мовою. Вони засновані на латинських хроніках, переважно на Chronicon Lethrense₁ Gesta Саксона Граматика та латинських літописах, таких як Annales Lundenses та Annales Ryenses. Вони опубліковані М. Лоренсеном в «Gammeldanske kreniker* (1887—1913); передмова опублікована згодом Е. Йорґенсен (1930).

GestaDanorumpaadanska (=Cod. Holm. В 77 та C 67; XV ст.)¹³ починається зі свідчень про легендарного Гумбле — короля Уппсали — та його синів (nop. Chronicon Lethrense)₁ одним з яких був Дан, а завершується правлінням Крістофера II (1319— 1332); вона опублікована в GDK₁ рр. 6—7, 13—14 (передмова); рр. 1—60 (текст).

Sagnkronike і Stockholm (=Cod. Holm. К 46 [XVcτ.]) містить саґи про легендарних королів від Дана до Бйорна, сина Сніо; вона опублікована в GDK₁ рр. 6—7, р.13 (передмова); рр. 193— 219 (текст)¹⁴.

У Runekroniken (=AM 28, 8⁰ [Codex Runicus; ‘XV ст.]) опущено початок аж до Гаддінґа. Вона завершується Еріком VI Менведом (1286—1319); опублікована в GDK₁ рр. 6—7, р. 12 (передмова); рр. 221—226 (текст).

Донські хроніки і літописи

Списки дамських королів

Ідея таких списків дамських королів, датованих чи й не датованих, а також генеалогій, виникла в Лунді під час правління короля Вальдемара І та архієпископа Абсалона (1177—1201). у більшості ці списки грунтувалися на існуючих хроніках, а згодом — літописах. Короткий датований перелік, розділений на три частини, було вписано до Necrologium Lundense^xb трьома переписувачами, останній з яких працював, очевидно, близько 1170 року. Оригінальний перелік розділу 2 включав королівські особи від Свенда Естрідсена (1047—1074) до Нільса (1104— 1134); а другий розділу 3 — від Еріка Емуне (1134—1137) до Вальдемара І. Перелік розділу 1, складений третім пере­писувачем, продовжується від Гаральда Клака (згадане його хрещення 826 року [датоване 827-м р.]) до Кнута Великого (1014—1035). Основне видання цього першого переліку королів Данії здійснене Герцом в SMHD 1: 1, рр. 148—149 (передмова); рр. 157—158 (текст).

CatalogusRegumDanie складається з трьох частин (distinctio): дев'ять королів-язичників від Дана до Ґуторма; шістнадцять королів другого «покоління» від Гаральда Клака (827 [sic]) до Нільса (1104) та «сучасні» королі третього distinctio — від Еріка Емуне (1134—1137) до Вальдемара II (1202—1241). Оригінальний манускрипт, написаний в середині XIII ст., втрачено, однак збереглася копія, здійснена Арні Маґнуссоном (нар. 1663, пом. 1730-го р.) (AM 1030, 4°). Стандартне видання — Герц, SMHD 1: 1, рр. 148—149 (передмова); рр. 159—160 (текст).

Series ас brevior historic regum ξ)anie a Dan ad Waldemarum II є переліком сімдесяти восьми королів; частина 1 аж до № 50 (Раґнарра) Лотброкі, сина Сіварда Рінґа, складається виключно з імен; частина 2, від № 51 Гаральда Клака, є коротким літописом, написаним, мабуть, у середині XIII ст. Текст відомий з копії Арні Маґнуссона (AM 1030, 4°). Найкраще видання: Ґерц, SMHD 1:1, рр. 149—150 (передмова); рр. 161 —166 (текст).

Reges Danorum — подібний до переліку, розглянутого вище: просто перелік імен (перша частина, від 1, Дана, до 48-го, Реґнера Лотброкі), короткий літопис (від 47-го, Гаральда Клака, до Крістофера II [1319—-1332]). Основний манускрипт — на пергаменті XV cτ., G=Codex Upsalensis ex coll, de la Gardie, № 50. Найкращою публікацією є: Ґерц, SMHD 1: 1, рр. 150—151 (передмова); рр. 167—174 (текст).

Nomina regum Danorum є переліком, що включає вісімдесят дев’ять королів від Дана до Еріка (Ґліппінґа, 1259—1286), вміщений у знаменитому пергаментному зводі Holmiensis А 41 XIII ст. (манускрипт Liber census Daniae). Найкращою публікацією є: Ґерц, SMHD 1: 1, р. 151 (передмова); рр. 175— 176 (текст).

Wilhelmi Abbatis Genealogia regum Danorum була написана ігуменом Авґустинського монастиря в Еббеголті (Зеланд) Вільгельмом у зв’язку з процедурою розлучення, зініційованою французьким королем Філіпом І Августом (1060—1108) проти своєї нової дружини (1193 р.) Інґеборґи, дочки Вальдемара І (1157—1182). Сам Вільгельм був французького походження. Існують дві версії цього родоводу: A=AM 1030, 4° є копією Арні Маґнуссона з давнього манускрипту, що загинув під час великої пожежі у Копенгагені 1728 року; версія Е, включена до анналів EcclesiaLaudunensis, виданих Генріком Ернстом під назвою «Reg­num aliquot Daniae Genealogia (Sore, 1646)». Найкращим виданням є: Ґерц, SMHD 1: 1, рр. 152—155 (передмова); рр. 176—185 (текст). Genealogia складається з трьох частин: у першій перераховано одинадцять легендарних і давніх історичних королів від Дана до Геммінґа; у другій перераховано королів від Гаральда Блатана (бл. 940—985) до батька Вальдемара І — Св. Канута (Лаварда, пом. 1131 року). Тут наголошено на подружніх зв’язках правлячого данського роду, зокрема з західними династіями. Сюди включено й Інґільборґ — дружину Канута і матір Вальдемара І; вона була дочкою Izizlaui (A)ZIuzillani (рр. 182— 183), Ruthenorumregis. Це, останнє, ім’я передано в перекрученій формі: мусило бути Мстислав (Гаральд) Новгородсько-Київський (пом. 1132 року). У третій частині подано родові зв’язки шведської принцеси Крістіни (дружини Мстислава) і Вальдемара І; тесть останнього названий Waledar_y Ruthenorum гех (рр. 184— 185).

Incerti auctoris genealogia regum Danie складається з двох частин: просто перелік імен від «Dan et Angub до Канута (VI, 1182—1202) і короткого літопису від Вальдемара II (1202— 1241) до Еріка V Ґліппінґа (1259—1286). Вона була написана наприкінці XIII ст.; існуюча версія надрукована Стефаном Сте- фаніусом (пом. 1650 року) в Сорьо (1642 рік). Найкраще видання: Ґерц, SMHD 1: 1, рр. 155—156 (передмова); рр. 186—194 (текст).

П’ять списків данських королів, написані давньоданською мовою на основі латинських списків літописів і хронік, можна знайти в різних, переважно юридичних, рукописах. Всі вони датуються часом від чотирнадцятого чи п’ятнадцятого століть і видані М. Лоренсеном у його «Gammeldanske Kroniker* (1887— 1913). Передмова здійснена Еллен Йорґенсен в 1930 році. Списки позначено літературною нумерацією від А до Е: A=AM 28, 8°; без початку; зміст продовжується від легендарного Вермунда до Еріка VI Менведа (1286—1319). Опублікований в GDK, р. 12 (передмова); рр. 228—229 (текст). B=Cod. Holm. C 67, 4°; від Дана до Еріка VI Менведа. Опублікований в GDK, р. 12 (передмова); рр. 229—236 (текст). С=за виданням Оле Ворма (Kbh, 1642 р.); від Дана до Еріка VI Менведа (пом. 1319 року). Опублікований в GDK, р. 12 (передмова); рр. 237—241 (текст). D=Cod. Holm. В 72, 4°; від Дана до Еріка VII Померанського (1412—1439). Опублікований bGDK, р. 12 (передмова); рр. 241 — 247 (текст). E=AM 20, 8°; від Дана до Реґнера (Раґнара Лотброка, IXct.). Опублікований в GDK, рр. 12—13 (передмова); рр. 247—252 (текст).

Латинські літописи

У 1861 році німецький історик Рудольф Узінґер (Usinger) висловив припущення про те, що всі данські літописи до 1246 року мали спільне джерело, яке було втрачене. Він назвав це джерело Annales Lundenses majores'*. У 1872 році Дітріх Шефер (Dietrich Schafer) намагався показати, що ці втрачені оригінальні аннали мали чотири продовження: 1246—1266 рр.; 1267—1287 рр.; 1287— 1307 рр.; 1307—1313 рр.¹⁷ Між тим, у 1866 році В. Арндтом в «Monumenta Germaniae Historica* були опубліковані аннали з Колбаца, а їх данське походження було встановлене й доведене данським ученим А. Д. Йорґенсеном у 1871 р.¹⁸. Теза Узінґера була переглянута кількома іншими данськими дослідниками, які прийшли до остаточного висновку про те, що гіпотетичні An- nalles Lundenses majores більше не мають достатньої аргумен­тації¹⁹. Натомість вони показали, що в XIII та XIV ст. у Данії виникли декілька літописних центрів: у лундському соборі, при королівській канцелярії та в новоутворених західних монастирях, таких як бенедиктинський монастир у Нестведі (Naestved) на острові Зеланд (звідки походять два послідовні літописи), Цистерціанські монастирі в Сорьо (Soro), також на Зеланді (два послідовні літописи; останніми були Annales Sorani, що охоплювали період з 1202 по 1347 рр. і були ранньою частиною Chronica Sialandie), Руг/Pyc поблизу сучасного Ґлюксбурґа у Шлезвіґу (Annales Ryenses, до 1288 року) та домініканські монастирі (Annales 980—1286 рр.)²⁰.

До свого корпусу «Annales Danici medii ?vi» Еллен Йорґенсен (Jorgensen) включила двадцять сім анналів XII-XIV ст., шість з яких були тією основою, звідки походили відомості, викладені в решті: Annales Waldemariani', Annales Nestvedienses (1), ИЗО— 1228 pp.; Annales Nestvedienses (II), 821 —1300 pp.; Annales Sora- пі (І) 1130—1300 pp.; Annales Lundenses, до 1307 року; та An- nales Ryenses, до 1288 року. Нею опубліковані паралельні тексти цих шести анналів за 1130—1307 рр. — перший незалежний період данської літописної діяльності. З них лише три мають відношення до нашого дослідження: Annales Waldemariani, An­nates Lundenses та Annales Ryenses.

Початковою датою Annales Waldemarianfi^x є 1074 рік — дата смерті Свенда Естрідссена (Ульвссона), реставратора Данського королівства, однак дійсним їх початком, як данської частини літописів Колбаца, є ИЗО рік — зазначена дата смерті Кнуда Лаварда (правильна дата — 1131 рік). Для висвітлення подій з 1130-го по 1180-ті рр. у них використано раніші джерела, а починаючи з 1181 року в цій праці використано систематичні записи подій з королівської канцелярії. В теперішньому вигляді їх було укладено під час правління Кнуда VI (1182—1202) або Вальдемара II (1202—1241).

Annales Waldemariani дійшли до нас у знаменитому Голмському зводі (Codex Holm) XIII ст. — А 41 (арк. 58в—64). У корпусі Еллен Йорґенсен вони займають сторінки 8—9 (передмова) та с. 72—104 (текст).

AnnalesLundenses були опубліковані Якобом Ланґебеком, який віднайшов їх в пергаментному рукописі початку XIV ст. (AM 841, 4°), в першому томі його «Scriptores» (1772 рік)²². А що у початковому записі до цих літописів (за 1307 рік) згадувалися два благодійники, поховані в Есромському (Esrom) монастирі (на Зеланді), то видавець назвав це джерело Annales rerum Dani- carum Esromenses a nato Christo ad annum 1307.

У 1841 році Георг Вайтц (Waitz) віднайшов у публічній бібліотеці Ерфурта (Німеччина) данський пергаментний звід другої половини XIII ст. (№ 23, 8°); після доскіпливого аналізу він встановив, що текст манускрипту є ідентичним з текстом Annales Esromenses, за винятком хіба того, що завершувався він п’ятьма роками раніше — 1267 року²³. На основі критичного аналізу свідчень з цих літописів Вайтц дійшов висновку про те, що оригінальні літописи, віднайдені в Ерфуртському рукописі, були написані в Лунді²⁴, а потім копія з них була відправлена до цистерціанського монастиря в Есромі (заснованого 1158 року), де до них і були зроблені деякі вставки — найперше ж у записі за 1307 рік.

Еллен Йорґенсен та Герлуф Нільсен (HerlufNielsen) висловили припущення, що оригінал «Annales Lundenses* був написаний близько 1250 року в Лундському соборі²⁵ і що це дуже складна компіляція, складена на основі іноземних і данських матеріалів. Окрім Annales Colbazenses, це єдині відомі данські загальні літописи, що починаються від сотворіння світу. Свідчення про п’ять «віків» (aetates) до Христа почерпнуті з Annales Colba- zenses та їхнього джерела — творів Ісидора Севільського. Починаючи з року народження Христа, укладач активно викорис­товував твори Веди — Chronica majora та Historia ecclesiastica gentis Anglorum; його наступними джерелами були літописи Кельна та англо-норманські Annales Uticenses, а для періоду 768— 1053 рр. передовсім — праця Адама Бременського Gesta. Як запис за 767 рік укладач включив до своєї праці повний текст з ChroniconLethrense (бл. 1160—1170 рр.). Під 856 роком наводиться інформація про вікінґівські походи до різних місць Європи. Упродовж решти цього тексту (що доведений до 1170 року) укладач черпав свідчення з Annales Colbazenses, часто плутаючи дати і неправильно переносячи роки певних подій, скажімо, інформація з Annales Colbazenses- за 855, 868, 869, 888-й роки розміщена в Annales Lundenses під роками 845, 848, 849, 855-м. Для висвітлення періоду після 1130 року укладач використав існуючі Данські літописи, такі як Annales Waldemariani, ИЗО—1219 рр., Annales Nestvedienses, ИЗО—1228 pp., AnnalesNestvedienses, 821 —1300 рр., та Annales Sorani, ИЗО—1300 рр.²⁶. Найкраще видання Annales Lundenses було здійснене Еллен Йорґенсен в ADM?, рр. 10—14 (передмова), рр. 44—62 (текст до 1128 року) та рр. 73—129 (текст з 1128-го до 1307 року).

На відміну від Annales Lundenses з їх універсальним христи­янським світоглядом, Annales Ryenses мали національну, Данську, орієнтацію. Якоб Ланґебек, слідом за попередніми видавцями — Ерпольдусом Ліндеброґіусом (Гамбург, 1603; Франкфурт, 1609) та І. А. Фабріціусом (Гамбург, 1706), назвав це джерело Chronicon Erici Regis. Така назва була спричинена тим, що текст, відомий попереднім видавцям, завершувався словами: «Hactenus Ericus rex Dacie [тобто Ерік VI.Менвед, 1286—1319J»²⁷. І. М. Лаппенберґ віднайшов у публічній бібліотеці Гамбурга пергаментний рукопис XIII ст. (98b) з тими ж самими літописами, однак без заключного речення. А що в тексті «часто» (в дійсності — лише чотири рази) фігурувала назва цистерціанського монастиря в Рюді (Ryd/Rythia/Rye/Rus regium = нім. Ruhkloster), розташованого в Анґельні, на місці майбутнього Ґлюксбурґа, то Лаппенберґ до свого видання в «Monumenta Germaniae Historica» XVI (Hannover, 1866, рр. 386— 410) увів назву Annales Ryenses. Однак сумнівно, щоб ця праця була написана в Рюді. Вона повністю заснована на лундських джерелах, а саме: Annales Colbazenses та Annales Lundenses.

Д. Шефер стверджував, що в першій редакції Annales Ryenses події доведені не далі 1261 року, бо після 1262 року тексти давньоданських перекладів літописів, що збереглися, не уз­годжуються з латинським текстом²⁸. Однак можна припустити, що перша версія Annales Ryenses була укладена в Лунді невдовзі після 1267 року (на якому завершується перша редакція An- nales Lundenses), а потім копія їх була надіслана до Rus regium, де записи були продовжені до 1288 року.

Annales Ryenses були найпоширенішими з усіх данських літописів. Вони складаються з двох частин. Перша частина являє собою невеликий енциклопедичний словничок дев’яноста дев’яти данських королів від 1-го, Дана, до 99-го, короля Ніколауса (Нільса, 1104—1134), тобто до періоду, охоплюваного оригі­нальними данськими анналами (1130—).

На початку перед укладачем стояло завдання об’єднати три різні традиції — біблійну, класичну та данську:

«Дани, як свідчать давні історіографи, увійшли до королівства, яке тепер називається Данія або Dacia, із Ґотії в часи Capyxa, прадіда Авраама. Ці Готи, як подає Papias, походили від Ґоґа, сина Яфета. Те, що дехто каже, що дани (Danos) походять від данаїв (Danaitis), тобто від греків, це правдоподібно, але не певно. І на початку назвали їх дані, але в якій-небудь землі мали спеціальне ім’я, поки в часи короля Давида мали короля Дана...»²⁹.

Автор Annales Ryenses був знайомий з Chronicon Lethrense (його Дан був королем Вітеслету)³⁰ і у всьому довірявся Gesta Саксона Граматика. Він також включив до своєї праці деякі перекази, невідомі в інших джерелах, наприклад, у записі про сімдесят четвертого короля Рейнера Лотброкі³¹ та вісімдесят четвертого — Лотене Кнута. Остання легенда — про переселення данських слов’ян — дуже важлива для нашої теми; вона розглянута вище, в розділі сьомому.

Історично засвідчені королі зазначені в цій праці з 88-го — Ґорма Ґамеле (р. 68). Літописна частина Annales Ryenses_t що починається з 1111 року, почерпнута переважно з Annales Lun- denses³²∖ є також прямі запозичення з Annales Colbazenses та цистерціанської традиції, так само як і з Annales Waldemariani. Самостійні відомості вміщено приблизно з 1240 року.

Найкращим виданням Annales Ryenses є видання Еллен Йорґенсен, вміщене в ADM? (1920), с. 14—17 (передмова), с. 62—70 (текст до 1127 року) і с. 73—125 (текст від 1130-го до 1288 року).

Annales Ryenses послужили зразком для створення Annales Slesuicenses. Вони також включають статті про дев’яносто дев’ять королів і — останнього — Ґорма Ґамлі, а також літопис до 1270 року³³. Ці літописи стали прообразом і для Annales Ripen- ses³⁴_t укладених у XIV ст. (GkS 2455, паперовий рукопис XVI ст.), що починаються з Ролло і містять свідчення про переселення під час правління Лотене Кнута³⁵.

Збереглися три переклади Annales Ryenses давньоданською мовою. Вони розподіляються так: Рюд І, відомий з давнього пергаментного рукопису (бл. 1400 року; Codex Rantzowianus, Don. ѵаг. 3, 8°), продовжений До 1314 року. Опублікований: М. Lorenzen, GDK_t рр. 61 —134 з передмовою Е. Йорґенсен —MPL_t рр. 9—10. Рюд II охоплює події до 1245 року; представлений паперовим рукописом XV ст. (Cod. Holm. К. 4, fol.), опублікований М. Lorerizen-ом в GDK_t с. 135—192; передмова Е. Йорґенсен в MHL_t с. 10—11. Рюд III також зберігся в паперовому рукописі XV ст. (NKS 606, 8°); продовжується до 1226 року і опублікований Е. Йорґенсен в MHL_t с. 11 (перед­мова); с. 21—47 (текст). На с. 50—57 подано паралельний латинський текст Annales Ryenses та два данські переклади записів за роки з 1262 до 1268-го.

Східна Європа в дамських хроніках та літописах

Данські хроніки, переліки королів та літописи містять важ­ливий генеалогічний, міфологічний, епічний і фактичний матеріал, відсутній в інших джерелах, а відтак вони заслуговують на увагу, безвідносно до кількості конкретної інформації, яку вміщують. В цій групі джерел відмічені лише дві тогочасні історичні події: мандрівка Кнуда III (1146—1157) в пошуках прихистку до Руції /Ruscia 1151-го чи 1152 року, зазначена в кількох латиномовних та давньоданських літописах³⁶; та похід Маґнуса VI Ерікссона (1319—1374, короля Норвегії, Швеції, а з 1333 — Сконе) проти Новгородської Руції, відмічений лише в Annales Scanici під 1348 роком³⁷.

Географічні відомості про Східну Європу в данських джерелах стосуються лише земель або міст, добре відомих в часи Вальдемара: Аркун (Аркона)³⁸, Померанія³⁹, Полонія⁴⁰, Пруція/Прюція (Пруссія)⁴¹, Семланд/Семландія⁴², Курланд⁴³, Семіґалія⁴⁴, Ест[г]онія/Гестія/Естланд⁴⁵, Ревале⁴⁶, Карелія⁴⁷, Фінланд/Фіндланд/Фіннія⁴⁸.

Місцеві назви вікінґівського періоду, такі як Альдейґ’юборґ, Біармія, Аустрвеґ, Ґард/Ґардар, Голмґардр, в данських дже­релах повністю відсутні; лише деякі з них, скажімо, Голмґардія, зазначені у Gesta Саксона Граматика та текстах, похідних від нього. Назва «Русь» подана лише в латинсько-німецьких формах: Ruscia*⁴⁹, Rucia⁵⁰, Ryzae^sι, Ryssia⁵², Rytzoen⁵⁵, RytzelantP⁴, Ryscae- Iand⁵⁵, Ruteni⁵⁵. Венди (слов’яни) традиційно означувалися латинськими термінами: SlaviISclavi, gens Slavica, Sclavonia⁵⁷', з’являються і давньоданські терміни — Windaer, Windland, однак часто з ними помилково плутали Fin[d]land «Фінландію»⁵⁸. Всі інші східні географічні назви, не запозичені з Саксона Граматика або Адама Бременського, є або біблійними (напр., Еммаус⁵⁹, Палестина⁶⁰), або класичними (напр., Константинополіс⁶¹, Kana- доція⁶²), або такими, що належать до епохи хрестових походів (Сарацені⁶³, Аккарон⁶⁴).

-sc-, -с-, -Z-, -tc- передають середньонімецьке -Ц-.