Сунізм

Це найбільш ортодоксальний (правовірний) напрям ісла­му. Його прихильники визнають не тільки Коран, а й Суну, на­зивають себе “ахль асуна” (люди Суни), вважають, що саме вони дотримуються традицій Пророка.

Певний час сунізм був офіційною релігією арабського халі­фату. На відміну від шиїзму, він не визнає будь-якого посеред­ництва між Аллахом та людьми, крім Мухаммеда, заперечує тезу про особливу природу Алі та особливе право його нащадків на імамат.

Імамат - інститут верховного керівництва мусульманською релігійною громадою, який зосереджує світську і духовну влади.

Сунізм поширений у Середній Азії, Закавказзі, Поволжі, Сибіру, на Уралі, в Малій Азії, Єгипті, Північній Африці. Він охо­плює різноманітні школи, течії, секти, серед яких існує значна відмінність щодо тлумачення свят, елементів молитов та інших ритуальних обрядів, молитовних установ, структури релігійних об'єднань, духовенства тощо.

У межах сунізму сформувалося багато течій і шкіл, які, спо­відуючи основні принципи, мають певні відмінності.

Суфізм. Це містико-аскетична течія в сунізмі. Першими су- фіями вважають аскетів, які жили в Іраку та Сирії наприкінці VIII - на початку IX ст., намагаючись збагнути зміст Корану. Суфії суворо дотримувались його приписів та Суни, постів, приймали обітниці. Вони були байдужими до багатства та незгод життя, вва­жаючи головною метою позбавлення особистих якостей та на­буття божественних, тобто пряме з'єднання з божественною “істи­ною”. Нині суфізм втратив колишню популярність, проте в окре­мих країнах його позиції ще досить міцні.

Чиштія. Як суфійське братство зародилося в Східному Ірані, остаточно сформувалося на початку ХІІІ ст. в Індії. До ньо­го належали не тільки мусульмани. Братство було суворо центра­лізоване, доки в середині XIV ст. у ньому не виникло кілька від­галужень, два з яких (сабірія та нізамія) виявилися життєздат­ними. Чиштія дотримувалося принципу загальної рівності, від­мовлялося від будь-яких контактів з властями, ігнорувало мате­ріальні накопичення, забороняло жебрацтво (суфій повинен здобувати собі їжу власною працею), вживання алкоголю, нар­котиків, тютюну.

Сенусія. Це суфійське братство, засноване в 1837 р. алжир­ським марабутом (членом мусульманського військово-релігій­ного ордену дервішів - ченців-жебраків) Мухаммедом Ібн Алі ас-Сенусі. Згодом сенусіти перенесли свою діяльність на тери­торію сучасної Лівії. Братство сенусі висунуло гасла боротьби за повернення до “чистоти раннього ісламу”, виступало проти поширення європейського впливу, проголосило єдиною свя­щенною книгою ісламу Коран. Сучасні керівники Лівії вважа­ють сенусітів мусульманськими реакціонерами. Крім Лівії, братства сенусітів діють у Єгипті, Судані, у деяких державах Західної Європи.

Саадія. Братство засноване на початку XIV ст. в Дамаску Саад ад-Діном аль-Джибаві. Сповідує суворий аскетизм. Деякі традиції збереглися в Єгипті, Сирії, Югославії.

Сухардія. Батьківщиною його є Багдад, де воно було за­сноване наприкінці ХІ ст. Омаром ас-Сухраварді, який пропо­відував помірковані суфійські погляди. Вчення особливо по­ширилося в Індії, від індуїстів та буддистів запозичивши деякі світоглядні положення та елементи психотехніки йоги. У XVI­XVII ст. розпалося на кілька самостійних відгалужень: шагга- рія, бахайя, джалалія. На заході ісламського світу послідовни­ками сухардія вважали себе братства ширелія, рахманія, хабі- бія, деркавія та ін.

Мавлані. Братство заснував поет Джалал аддін Румі на прізвисько Мавлана (араб.

Мюридизм. Як релігійно-містична течія сформувалася на Північному Кавказі в ХІХ ст. У її основі - принципи суфізму щодо зближення людини з Богом, культу бідності. Основним гаслом був джихад - священна війна за віру проти тих, хто заперечував ідею ісламського теократичного правління. Го­ловною метою ідеологи кавказького мюридизму вважали іслам­ське панування. Найбільшого розвитку досяг у 30-40-ві роки ХІХ ст., коли на Кавказі було створено Імамат Шаміля, що про­існував до 1859 р.

Накшбандія. Керівником цього суфійського братства був Бах ад-Дін Накшбанд. Починаючи з XV ст., стало найпоширені­шим (після кадирії) братством, давши кілька могутніх відгалу­жень, які переросли в самостійні братства. Братство накшбан- дія завжди було активним у соціально-політичній сфері. По­мітна його роль в утвердженні ісламу в Середній Азії та Схід­ному Туркестані, серед киргизьких народів. Для накшбандії обов’язковими є контакти зі світськими властями у питаннях інтересів простих людей. Цим зумовлена політична активність братства. Заперечує аскетизм (усі члени братства є миряна­ми), особливу увагу приділяє духовному спілкуванню вчите­ля й учня.

Ваххабізм. Як суфійське вчення засноване в Аравії у XVIII ст. Мухаммедом Ібн Абд аль-Ваххабом. Проповідує по­вернення до чистоти раннього ісламу часів Мухаммеда, най- суворіше дотримання принципу єдинобожжя, “братство му­сульман”, відмову від поклоніння святим місцям. Виступає проти розкоші, користолюбства, лихварства.

Ваххабізм досить радикальний у питаннях віри, у боротьбі зі своїми релігійними противниками, оголошуючи “священні війни” проти невірних. Його покладено в основу офіційної іде­ології Саудівської Аравії. Послідовники ваххабізму мешкають в Арабських Еміратах Перської затоки, у багатьох країнах Азії, Африки.

Мутазиліти. Як творці першої в ісламі теологічної систе­ми раціоналістичного спрямування, проповідували єдність та чисту духовність Бога. Коран вважали джерелом релігійної істини, але припускали його алегоричне тлумачення, не ви­знавали сліпого дотримання настанов.

Серед розмаїття сунітських угруповань виділяються брат­ство ансарія, ханбаліти (обстоюють релігійний буквалізм, за­перечують свободу поглядів, фанатично дотримуються обря­дових і правових норм шаріату), асхаби (сподвижники Муха­ммеда, які брали активну участь у створенні мусульманської держави, та їхні послідовники).