Релігія крито-мікенської культури

Наше дослідження історії релігії переноситься до Євро­пи. Саме тут відбувся розвиток цивілізації, яка була безпосе­реднім предком сучасної Європи і безпосереднім ґрунтом ро­зквіту християнств - релігії, яка наклала найбільший відби­ток на історію людства.

Південь Балканського півострова, острови Егейського моря і вузенька смуга західного узбережжя Малої Азії, а пізні­ше - численні колонії навколо цих територій - це Еллада, ко­лиска європейської цивілізації. Заселення Еллади почалося близько 100 тис. років тому.

Цивілізація в Європі народилася на межі IV і III тисячо­літь до н.е. Уся Європа в той час ще переживала період переро­стання первісного суспільства в цивілізоване. Вкрита лісами і болотами, вона була ще дикою. Лише на півдні (теперішня Іта­лія та Іспанія) і південному сході (Греція, Подунав'я, півден­ноукраїнські степи) існували окремі вогнища землеробських і землеробсько-скотарських культур.

Але дослідження англійського археолога А.Еванса (1851­1943) відкрили на острові Крит найстародавнішу європейсь­ку культуру - критську, або мінойську (за ім'ям міфічного царя Міноса, найвидатнішого діяча того історичного періоду). А період цей немалий: від 3000 до 1200 рр. до н.е. - майже 18 століть.

Критська культура, яку представляли ранні рабовласницькі держави Кносс, Фест та інші, досягла значного розквіту в ХХ- XV ст. до н.е. і швидко згасла, починаючи з XIV ст. до н.е. У цих державах існувала теократична влада. Цар був одночасно і вер­ховним жрецем. Управління державою і відправлення релігій­ного культу практично становили один процес. Мінорці (так 288

умовно називають населення цієї держави) вклонялися Вели­кій богині - матері людей і тварин, і богові - бику, що уособлю­вав руйнівні сили природи. Цим богам цар-жрець приносив жертви в палаці, що одночасно був і житлом, і храмом.

У кінці XV чи на початку XIV ст.

Ще одним центром давньогрецької цивілізації була мікен- ська (ахейська) культура (1770 р. до н.е. - 1200 р. до н.е.).

Греки-ахейці з'явилися на Балканах майже одночасно з появою цивілізації на Криті. Вони прийшли з півночі, з доли­ни Дунаю. Злившись з місцевим населенням, вони утворюва­ли нові культурні вогнища. Розкопки в Мікенах, а потім у ба­гатьох інших місцях Греції розповідають про войовничий на­род, що створив могутню державу, яка домоглась особливого розквіту в XVI-XIII ст. до н.е. Існували й інші ахейські держа­ви. Вони вели між собою безперервні війни.

Стародавні греки обожнювали природу. В їхньому уяв­ленні надприродні особи були всюди: в струмках жили наяди, в гаях - деревні німфи, дріади і сатири, в скелях - ореади, в морі - нереїди і тритони, небо заселяли зірки і боги вищого рангу.

У 50-х роках минулого століття була розшифрована мі- кенська писемність. Щоправда, більша частина розшифрова­них глиняних табличок містила різні господарські записи, але були відомості і про релігію Так, виявилося, що були раби, які вважалися власністю того чи іншого бога. Може, було і щось подібне до храмового господарства. Принаймні, була якась колективна релігійна власність. Склався чималий список богів. Серед них Зевс, Гера, Посейдон, Афіна, Артеміда. У богів-чоло- віків були жіночі “візаві”: у Посейдона - Посідея, у Зевса - Ді- вія. Існував культ Діоніса, але не бога, а людини.

Близько ХІІ ст. до н.е. на мікенські землі вторглися до­рійські племена з півночі півострова. Їхня культура злилася з мікенською, а суспільство дістало поштовх до розвитку в рам­ках розкладу общин.