Релігійний синкретизм у Японії

Синтоїзм і буддизм у Японії мирно співіснували в релі­гійному житті Японії. Час від часу співвідношення їх впливу зазнавало змін залежно від історичних і політичних ситуацій. І синтоїзм, і буддизм у феодальній імперії були ідейною осно­вою імператорської влади.

Зближення буддизму і синтоїзму почалося в період, коли в державі з'явилася перша столиця в Нарі (710). Буддизм у той час був релігією феодальної верхівки, а синтоїзм - релігі­єю народу (в 737 р. в країні було близько 3000 синтоїстських храмів).

Синтоїстські і буддійські храми будувалися поруч. Вини­кав рух убасоку - синтоїстські шамани сприймали буддизм і створювали щось подібне до “народного буддизму”. Зближен­ня шаманської магії з буддизмом підтримки буддійської верхі­вки не одержало. А буддизм тим часом став централізованою державною релігією країни. Буддійські монахи в Японії діста­ють назву бозу, пізніше - бонзи.

У 794 р. столицею імперії став Хейан (сучасне Кіото) і був нею до 1868 р. Почався період “миру і злагоди”. Хоч якраз миру і не було, точилася боротьба феодальних кланів, яка заверши­лася в 1185 р. встановленням сегунату Міномота (1335-1373), згодом - Асінага (1335-І573).

Вже в період Хейан процес синкретизму буддизму з син­тоїзмом проходив в умовах переваги першого. Камі оголошу­ються втіленням будд і бодхісатв, синтоїстські боги одержу­ють свої зображення (раніше їх не було - вони ототожнювали­ся з предметами), синтоїстські святилища стають одночасно і буддистськими. Синтоїстичне духовенство чинило певний опір, але він був надто кволий. А буддизм користувався цим синтезом для проникнення в маси.

На долю синтоїзму істотно вплинуло те, що він як безпо­середній продукт родоплемінного ладу не зміг швидко пере­будувати себе на потребу особистості в цивілізованій державі того часу. Він був занадто консервативним, щоб швидко стати 284

феодальною ідеологією.

Глибокий знавець японського духовного життя О.О. Ро­зенберг вважав, що синтоїзм як примітивна народна релігія яка по суті не має системи, була безсила у відношенні до буд­дизму, який виступав у філософській всеозброєності. Незаве­ршеність синтоїзму як релігії робила його певною мірою “відк­ритою системою” для інших релігій. І це було на користь буд­дизмові.

Утвердження в 1192 р. влади сегунів і перетворення імпе­раторської влади на формальність підвищило соціальне значен­ня буддизму, оскільки буддійська церква з її економічно-могут­німи храмами і монастирями сама була великим феодалом.

Коли в XVI ст. імператорська влада знову посилилась, буддійська церква зазнала утисків. Прихід до влади клану То­кугава в 1603 р. знову підніс буддизм як соціальний чинник. Зміцнення авторитету буддизму мало бути досягнуте не усу­ненням синтоїзму, історичні корені якого не можна було зруй­нувати, а шляхом синкретизму двох релігій при підтримці і наданні переваги буддизмові. Токугави ввели практику буду­вання храмів подвійного значення: храм був одночасно буд­дійським і синтоїстським.

Незважаючи на причетність до тієї чи іншої буддійської школи, не кажучи вже про їхні відтінки, все населення було приписане до буддійських парафій з установленням обов'яз­кового відвідування їх. Парафіяльне духовенство мало певні адміністративні права щодо віруючих, що межувало з відвер­тим втручанням у їхнє приватне життя.

Процес синкретизму синтоїзму з конфуціанством, яке йшло до Японії поряд з буддизмом, відбувався непросто, оскі­льки конфуціанство було більше домашнім, ніж храмовим ку­льтом. Але активна підтримка конфуціанством імператорської чи феодальної влади привертали до нього симпатії правлячих кіл, і конфуціанство формально посіло статус державної релігії.

Так і йшло релігійне життя феодальної Японії: синтоїзм разом з буддизмом задовольняв релігійні потреби японців, конфуціанство - морально-політичні.

Процес синкретизму для вищого духовенства і правлячої верхівки країни був одним із засобів створити єдину японсь­ку релігію. Це завдання виникло перед ними ще в раннє серед­ньовіччя, коли розвиток синтоїзму загальмувався і він, на від­міну від буддизму, перестав бути претендентом на загально­національну релігію.

У ХІХ ст. внаслідок розвитку буржуазних суспільних від­носин феодальні порядки в Японії почали покидати історич­ну сцену. Вже тоді опозиційні сили намагалися протиставити буддизму і конфуціанству “справжній синтоїзм”, головним теоретиком якого був Ацутане Хірата (1776-1843), що значно підживив інтерес до синтоїзму.

Після революції Мейозі (1867-1868) синтоїзм став дер­жавною релігією. Його головні ідеї: проголошення “загальної родини” японців як особливої нації, твердження про божест­венне походження японців; обожнювання імператора як “сина Сонця” цілком відповідали інтересам буржуазної Японії.

Буддизм був трохи ущемлений, але все ж зберіг своє зна­чення як паралельна релігія. Конституція Японії І889 р. прого­лосила свободу совісті і релігійну рівність. Це створило умови для подальшого релігійного синкретизму. З 1946 р. синтоїзм втратив значення державної релігії.

У сучасній Японії буддійські школи мають таку кількість храмів: Сін - 19 тис., Содо - 14 тис., Сінгон - 12 тис., Дзедо - 18 тис., Рідзай - 6 тис., Нітірен - 4900, Тендай - 450. Отже, необуддійським школам належить більшість храмів.

Запитання і завдання для запитання знань

1. Назвіть конкретні вияви релігійного синкретизму в Японії.

2. Спільне та відмінне у релігійних системах Китаю та Японії.

3. У чому проявився вплив на західноєвропейську куль­туру?

Теми для рефератів

1. Вплив релігійних систем Японії на західноєвропейську культуру.

2. Роль синто в розвитку японського народу.

3. Синто в історії Японії.

4. Релігійні традиції Японії

5. “Кодзикі” - священна книга синтоїзму.

Література

Игнатович А.Н. Буддизм в Японии. Очерк ранней исто­рии. - М.: Наука, 1988.

Изнага С. История японской культуры. - М.: Мысль, 1972.

Конрад Н.И. Очерки культуры средневековой Японии. - М., 1988

Сабуров И. История японской культуры. - М.: Прогресс, 1972.