Світ, в якому живуть люди, надзвичайно су­перечливий.

Його пронизують різноманітні процеси. Часом виникають класові чи національні, ви­робничі чи побутові конфлікти, міждержавні зіткнен­ня, війни, де ллється кров, гинуть люди, назавжди зни­кають з лиця Землі матеріальні та духовні цінності.

Коротко відповісти на ці запитання можна так: все це можна здійснити лише за умов здорового глузду, проникливого розуму і доброї волі, сформованих на засадах пізнання, розуміння суті тих життєвих реалій, в яких відбуваються ті чи інші соціальні перипетії, реалізуються людські пристрасті. Соціальне пізнан­ня - пізнання соціальних реалій життєвого середови­ща людей - постає як необхідна умова його налагод­ження відповідно до природи і призначення людини. Останнє дає суб’єкту об’єктивно істинне значення. Воно розкриває закономірності, що прокладають собі дорогу через хаос випадковостей. Пізнання озброює суб’єкта діяльності істиною і дозволяє діяти в руслі об’єк­тивних законів соціального розвитку, а не всупереч їм. Раціональна діяльність неможлива без пізнання. Тільки воно вказує людині напрями руху вперед, обгрунтовує горизонти майбутнього, засоби його досягнення.

Соціальне пізнання здійснюється за тими ж закона­ми, як і пізнання взагалі. Його основа - суспільно-істо­рична практика. Воно не існує поза пізнавальною діяльністю конкретних індивідів, без системи знань, що передаються від одного покоління до іншого. Ме­ханізм пізнання - у відображенні, а мета його - отри­мання об’єктивно істинного знання, яке не залежить від суб’єкта і існує поза ним. Разом з тим, соціальне пізнання має свою специфіку. Зупинимось на цьому більш докладно.