3.5. МОНГОЛЬСЬКЕ ТАНГРІАНСТВО

Народи Близького Сходу, Індостану, Індокитаю та Середзем­номорського побережжя, їхні культури і релігії чи не найбіль­ше приваблюють увагу дослідників. Натомість народи, які не належать до названих культурних ареалів, залишаються дещо обділеними увагою, що в результаті приводить до величезних прогалин у вивченні їхньої релігійності.

• МОНГОЛИ

Тангріанство в минулому було релігією монголів і тюрків. Монгольський народ сформувався в Азії в сиву давнину. Впро­довж тривалих тисячоліть монголи вели кочовий спосіб жит­тя, заселяючи величезні території. Подекуди виникали й ранні державні утворення, які, щоправда, не відіграли великої геопо- літичної чи культурної ролі. Письмові згадки про монголів пер­шого тисячоліття до РХ присутні в китайських хроніках. Китайці постійно потерпали від набігів кочових народів Півночі, серед яких були й монголи. Становище кочових народів, розсіяних на величезних територіях, монголи зберігали до Середньовіччя. В Середньовіччі в монголів почав формуватися феодалізм, у яко­му найвищою цінністю стала земля.

В 1196 році син Єсугей-Баатура, Темучін (1155-1227) був обра­ний ханом, після чого провів активні заходи з ціллю об'єднання цих народів в одну країну. В 1206 році відбувся курултай сте­пових народів (монголів, татар і тюрків), на якому відбулось утворення Монгольської імперії, а Темучін був обраний її Чин- гізханом (Великим ханом). Так виникла країна, яка на піку свого розквіту об’єднувала 22% суходолу планети. Відразу ж після об­рання, Чингізхан почав масштабні реформи, перетворивши ім­перію у військову диктатуру. Закони, які він видавав, об’єднані в збірку під назвою «Велика Яса Чингізхана». Наслідком реформ стало формування величезної армії та чітка централізація вла­ди. Відразу ж після створення імперії, монголи, завойовуючи нові території, почали просуватися до Великої китайської стіни. В 1211-1215 роках відбулась монгольсько-китайська війна, вна­слідок якої Китай став частиною Монгольської імперії. Відразу ж після завоювання Китаю, Чингізхан почав війну проти Хорез­му - могутньої мусульманської країни в Середній Азії.

В 1227 році Чингізхан помер, залишивши величезну імперію. Після двохрічного трауру за ним відбувся курултай, на якому бу­ло обрано нового хана. Правителем монголів було обрано стар­шого сина Чингізхана Уґедея, який продовжив завоювання. В 1335 році відбувся курултай, завданням якого було підсумувати результати війн. Було ухвалене рішення продовжити завоюван­ня у всіх чотирьох напрямках. Монголи продовжили війни в Ки­таї. Також почалась експансія Київської Русі та Східної Європи. Боями на західному фронті керували хани Батий (Бату-хан) і Су- бедей. Взимку 1237-1238 років вони спалили Рязань і Володи­мир; в 1240 році завоювали Київ; в 1241 році завоювали Люблін, Краків і Вроцлав, в 1242 році захопили Загреб. Невідомо, як би тривало просування монголів у Європі, якби не смерть Уґедея в 1241 році. Смерть хана змусила Батия повернутися на бать­ківщину, щоби взяти участь у виборах наступного правителя. В 1246 році ханом був обраний син Уґедея Ґуюк, однак Батий (внук Чингізхана, двоюрідний брат Ґуюка) відмовився визнавати його владу. Конфлікт між ними тривав не довго, оскільки в 1248 ро­ці Ґуюк помер. В 1252 році курултай обрав ханом Мунке, який був онуком Чингізхана та двоюрідним братом Ґуюка і Батия. Він правив до 1259 року. Останнім ханом Монгольської імперії був Хубілай, який правив у 1260-1294 роках. В час правління Хубілая імперія свою цілісність зберігала тільки номінально. Хан не мав фактичної влади над її західними регіонами, зате посилив свою владу в Китаї. Врешті Хубілай переніс столицю з міста Карако­рум (сучасна Монголія) до міста Ханбалик (сьогодні - Пекін), та проголосив себе імператором Китаю, встановивши на китай­ському троні династію Юань. Все правління Хубілая - це історія утвердження влади монголів у Китаю та безрезультатні спроби завоювання Японії.

Монгольська імперія після правління Мунке - це номінальна федерація, а фактично декілька незалежних держав, серед яких особливе місце зайняв Китай династії Юань на Сході та Джучі на Заході. В Русі Джучі називали Золотою Ордою.

У XVII столітті монгольські князівства завоювала Маньчжу­рія, а згодом Монголія перейшла до володінь Китаю. У складі Китаю Монголія була розділена на дві частини: Внутрішня Мон­голія та Зовнішня Монголія. В 1911 році в Китаю відбулась рево­люція, внаслідок якої була повалена монархія. Слабкістю Китаю скористалися монголи: Зовнішня Монголія вийшла зі складу Китаю та встановила власну монархію. В 1921 році, під впливом соціалістичних ідей та з підтримкою Радянського Союзу, мон­гольська монархія була повалена, а в 1924 році була проголо­шена Монгольська Народна Республіка. В 1939 році Монголію окупувала Японія. Після Другої світової війни Монголія знову отримала незалежність; в країні сформувалась комуністична диктатура. В 1990 році комуністичний уряд Монголії був пова­лений, а в 1992 країна змінила назву з «Монгольська Народна Республіка» в «Монголія». Так, сьогодні терени, заселені монго­лами, поділені на дві частини: Монголія (Зовнішня Монголія), яка є незалежною країною, та Внутрішня Монголія, яка є авто­номною областю у складі Китаю.

• ТЮРКИ

Тюрки є ще однією групою народів Азії, які в минулому спо­відували тангріанство. Їх прийнято поділяти на дві великі гру­пи, кожна з яких поділяється на менші підгрупи:

західні тюрки:

- болгарська підгрупа, до якої належать чуваші, що мешкають у Чувашії (Російська Федерація),

- кипчацька (північно-західна) підгрупа:

• кипчацько-булгарські народи, до яких належать татари, які мешкають в Росії, Україні та численних країнах Азії, і башкири, які мешкають на Південному Уралі і за Уралом;

• кипчацько-половецькі народи, до яких належать крим­ські татари (Україна), кумики (північ Дагестану), балкарці (Північний Кавказ), карачаївці (Північний Кавказ), караї­ми (Україна), кримчаки (Україна);

• кипчацько-ногайські народи, до яких належать ногайці (Північний Кавказ), казахи (Казахстан), каракалпаки (Пів­нічний Узбекистан);

- карлуцька (південно-східна) група, до якої належать узбе­ки (Узбекистан), уйгури (Східний Туркестан - район КНР), ілійські уйгури (Казахстан, Киргистан, Східний Туркестан);

- огузська (південно-західна) підгрупа:

• огузо-булгарські народи, до яких належать гагаузи (Украї­на, Молдова, Болгарія, Туреччина) і балканські тюрки;

• огузо-сельджукські народи, до яких належать кашкайці (Іран), халаджі (Іран), азербайджанці, турки, кіпрські тур­ки, туркомани (Ірак), сирійські турки, уруми (Україна);

• огузо-туркменські народи, до яких належать туркмени, трухмени (Північний Кавказ), хоразанські тюрки, афша- ри (Азербайджан), карапапахи (Іран, Туреччина, Азербай­джан, Грузія), салари (Китай);

східні тюрки:

- киргизо-кипчацька підгрупа, до якої належать киргизи, ал­тайці і алтайські татари;

- уйгурські народи, до яких належать жовті уйгури (Китай), тофалари (Південний Сибір), тувинці (Тува Російської Фе­дерації), цаатани (Монголія), хакаси і шорці (Південний Си­бір), якути, долгани (Таймир).

• ТАНГРА

Релігію тюркських і монгольських народів прийнято назива­ти тангріанством. Ця релігія не сформувала священних писань, однак їхнє кредо піддається реконструкції на основі достатньо об’єктивних записів європейських місіонерів до Золотої Орди, сучасних представників тангріанства, а також багатої народної міфології тюркських і монгольських народів. У ХІІІ столітті Ка­толицька Церква організовувала численні місії до монгол. Най­ціннішою з релігієзнавчої точки зору була місія монаха Віллема де Рубрука, який залишив детальні описи земель, які він відвіду­вав. Рубрук відправився до Золотої Орди за дорученням фран­цузького короля Святого Людовіка ІХ; він особисто зустрічався з ханом Мунке та намагався навернути його до християнства. Від­повідь, яку Мунке дав Рубруку є найкращою лаконічною сентен­цією віровчення тангріанства: «Ми, монголи, віримо, що існує тільки один Бог, в якому ми живемо та помираємо. Але Бог дав руці багато різних пальців, так він дав і людям різні шляхи до Се­бе. Вам, християнам, він дав Священне Писання; нам - пророків і чаклунів». З цього та інших джерел випливає беззаперечний висновок про те, що тангріанство - це монотеїстична релігія.

Вже сама назва «тангріанство» показує, що прихильники цьо­го вірування називають Бога іменем Тангра. Вони вірять, що Тангра все створив і у все вдихнув життя. В різних тюркських і монгольських народів ім’я Бога може звучати по-різному: Тен- ґрі, Тенрґері, Тенрі, Тенґре, Тенґер, Терґере, Танґра, Танґар, Тан- ґара, Тенґгрі, Танрі. Тангра ототожнюється з Небом. Тюрксько- монгольські вірування за своїми уявленнями про Бога близькі до китайських. Для тангриста існує тільки один Бог, який усе створив і всім керує. Однак між Тангрою і матеріальним світом знаходяться численні духи, які відіграють важливу роль в тан- грійському культі. Наявність віри в духів дає підставу релігієз- навцям охарактеризувати тангріанство як прадавній монотеїзм у співіснуванні з поширеним поклонінням демонам, який спо­стерігається серед місцевих народів далеко поза Центральною Азією, аж до індіанського світу Північної Америки.

Віра в Єдиного Бога в тангрійському варіанті отримала свою специфіку. З вищенаведеної репліки хана Мунке видно не тіль­ки яскравий монотеїзм тангріанства, а й ставлення прибічників давніх центральноазійських вірувань до інших релігій. На пере­конання тангристів, Бог є лише один, а всі релігії є лишень різ­ними шляхами до нього. Кожна людина, зокрема і кожен народ, назагал прагне контакту з Богом, проте всі вони йдуть до нього власними шляхами. Немає єдиного шляху, яким могли би йти до Бога всі народи одночасно. На цій основі в тангріанстві сформу­валася толерантність до всіх релігій. Збереглися відомості про те, що в Золотій Орді за підтримки уряду організовувалися бого­словські диспути між представниками різних релігій, ціллю яких було знайти порозуміння між релігіями. Монгольські хани приві­тно ставилися до християнських та мусульманських місіонерів. Інколи така релігійна толерантність переходила межу синкре­тизму. Історії відомі факти, коли монгольські та тюркські прави­телі брали участь в обрядах ініціації інших релігій лише задля того, щоби виявити їм свою толерантність. У політиці ця толе­рантність давала позитивні плоди: вона уможливлювала співіс­нування різних народів і віросповідань у складі однієї держави.

• ПОЛІТИЧНА СКЛАДОВА

Тангрійський монотеїзм мав ще один важливий аспект, який спричинив історичні та геополітичні трансформації всієї Євра­зії. Тангрійці вважали, що земною іпостассю Тангри є правитель. Оскільки Тангра є тільки один і він єдиний освітлює всю Землю, то й правитель повинен бути тільки один, а його влада повинна поширюватися по всій Землі, яка освітлюється сонячним світ­лом. Рубрук цитував уривок листа хана Монке до короля Людо- віка ІХ: «Ось приписи вічного Бога. На небі є тільки один Бог і на землі є тільки один господар, Чингіс-хан. Коли волею Вічно­го Неба весь світ, від самого сходу, де сходить сонце, до самого заходу, де воно заходить, буде об’єднаний в радості і мирі, тоді стане зрозумілим, що нам потрібно буде робити». Цими слова­ми Монке чітко заявив про свої претензії на світове панування, обґрунтовуючи їх бажанням радості і миру для всього світу: якщо весь світ опиниться під владою одного правителя, тоді й зникнуть війни. Це була ідея тюрків і монголів, яка повторюва­лася впродовж двох тисячоліть від давніх гуннів до османських турків: як на небі є тільки один Бог, так і на землі повинен бути тільки один правитель. Очевидно, що ця ідея не тільки утопічна, а й коштувала надто багато крові. До того ж, вона є політичними спекуляціями, чистими релігійними ідеями.

• КОСМОЛОГІЯ

З яскравих монотеїстичних релігійних переконань випливав і моністичний світогляд. Тангристи уявляли собі світ як всецілу єдність у формі дерева. Як і дерево складається з трьох рівнів: крона, стовбур і коріння, так у світі виокремлюються три про­шарки: небесний, земний і підземний.

Небесний світ наповнений світлом семи сонць; в ньому квіт­не чудова природа, в якій не буває негод. Це - світ, у якому мешкають духи, з якими шамани спілкуються під час трансу. Правителем цього світу є Юльґен - дух, якого вважають си­ном Тангри.

Як і небесний, підземний світ також схожий до земного. Ним править Ерлик-хан та різні духи. В цьому світі сонячне світло дуже тьмяне, а душі позбавлені повноти життя. Це - місце, де душі померлих очікують свого наступного народження.

Небесний і підземний світи поділяють на сім ярусів кожен. Всі три світи наповнені численними духами, з якими спілкуються тангрійські шамани. Основу земного світу складає Єр (Мати- Земля). Тангра освітлює її своїми світилами - Сонцем і Місяцем, посилає їй метеорити, а також громом і блискавками карає гріш­ників, які на ній живуть. Світ тангріанства наповнений духами і тісно пов’язаний із природою. Природні цикли відіграють особ­ливе значення у житті цих людей. Це обумовлене кількатисячо- літним періодом кочування та проживання у вільній природі, де від її капризів залежить виживання людини. Оскільки для тюрків та монголів сили природи були вирішальним чинником життя і розвитку, вони бачили у природі вираження Тангри; си­ли природи були для них не просто матерією, благословенням чи прокляттям. Тангристи вірять, що в кожному елементі при­роди мешкає дух - все живе. Особливе місце у тангріанстві за­ймають грім і блискавка, бо їх сприймають як знак неба, а також гори, оскільки вони найближче до неба, а тому приймалися за священних.

Мікрокосмом тантристів є юрта (традиційне помешкання си­бірських кочовиків у формі палатки з куполом). Вхід до юрти завжди повернений на південь, оскільки у тюрксько-монголь­ському світоуявленні перед ототожнювався із півднем, зад - із північчю, права сторона - зі заходом, а ліва сторона - зі сходом. Посередині купола юрти знаходиться діра, через яку потрапляє сонячне світло. В залежності від того, на яку частину юрти потра­пляє промінь, визначають час дня. Під дірою купола розташову­ють вогонь. У задній (північній) частині юрти знаходиться пре­стол, на якому складають жертви духам. Біля престолу праворуч розміщують місця для найпочесніших гостей: шаманів і старій­шин. Ліворуч знаходяться місця для господарів. Інші чоловіки, які приходять у гості, займають місця праворуч юрти, а жінки - ліворуч. В юрті рухаються виключно за годинниковою стрілкою, щоби не порушити природні і космічні закономірності.

• АНТРОПОЛОГІЯ

Однією з ключових складових доктрини тангристів є уявлен­ня про природу людини. Тангристи вважали, що в людині міс­титься три душі: одна є частиною Неба, друга - частиною Землі, а третя є людською індивідуальністю. Після смерті людини її не­бесна душа повертається до Неба, а земна до Землі. Тільки інди­відуальна душа залишається в природі і допомагає людям, які її просять про допомогу. Так, у тангріанстві сформувався культ предків. Ті душі, до яких звертаються живі люди, стають їхніми опікунами. Через декілька поколінь люди забувають своїх пред­ків. Якщо ж люди пам’ятають предків родини або видатних лю­дей народу крізь покоління, то ці душі залишаються опікунами впродовж багатьох століть. Так, правителі, яких пам’ятав і вша­новував весь народ, стали вічними опікунами народу. В монголів та деяких тюрків, навіть тих, які прийняли інші релігії, до сьо­годні зберігся звичай вішати на почесному місці оселі портрет Чингізхана або інших ханів та віддавати їм шану. Душі забутих померлих стають духами природи: рослин, тварин, зірок тощо. При цьому, кожне плем’я вважало, що душі їхніх предків оселя­ються в якихось конкретних істотах, яких вшановували. Попу­лярними тваринами були вовк і рудий олень. Буряти вшанову­вали бика. Деякі монгольські племена вшановували ведмедя.

• НЕОТАНГРІАНСТВО

З плином часу тангріанство залишилося в минулому. Його ви­тіснили буддизм та іслам, а подекуди й християнство та юдаїзм. Тому сьогодні немає віруючих, які би були носіями релігійної традиції тангріанства. Однак, починаючи з 90-х років ХХ сто­ліття, тангріанство знову стало темою широкого обговорення. Серед тюркських і монгольських народів, особливо тих, які до цього часу перебували у складі СРСР, з'явилися ідеологи відро­дження автохтонних вірувань. Тенденції до відродження авто­хтонних вірувань спостерігаються в різних народів. У релігіє­знавстві їх прийнято класифікувати як неоязичницькі новітні релігійні рухи. Втім, ніде вони не стали масовим явищем і повсю­ди зберегли синкретичний характер. Ідея відродження тангрі- анства має невеликі групи прихильників серед казахів, кирги­зів, башкирів, кумиків та інших народів. Неотангріанці прагнуть відродити культ Тангри, однак він увібрав у себе численні риси Аллага. Позаяк релігійний культ тангріанства майже невідомий, обрядовість неотангріанства є синкретизмом ритуалів тих ре­лігій, які домінують серед тюркських народів. Неотенгріанство знайшло незначну кількість прихильників і в Європі. Зокрема, у 2004 році в Болгарії виник рух «Воїни Тангри», які вважають, що тангріанство було релігією болгар до прийняття християнства, і намагаються його відродити сьогодні.