5.4. ГРЕЦЬКІ МІСТЕРІЇ

Особливою сторінкою грецької релігійності були містерії. Офіційна грецька релігія, надмірно огорнувшись міфами та ви­холостившись, втрачала сакральний ореол і здатність задоволь­няти духовні потреби багатьох греків.

• ЕЛЕВСИНСЬКІ МІСТЕРІЇ

Найпопулярнішими серед греків були Елевсинські містерії (’Ελευσίνια Μυστήρια). Вони були присвячені культу Деметри і Персепони. Міфи розповідали, що володар підземного царства мертвих Аїд закохався у Персепону. Він запитав дозволу Зевса одружитися з нею. Але Зевс, не бажаючи образити могутнього Аїда, ані Деметру (матір Персепони), яка нізащо не погодила­ся б на цей шлюб, промовчав, не даючи ані згоди, ані не забо­роняючи. Аїд, не отримавши від Зевса прямої заборони, викрав Персепону. Однак Деметра почула крик Персепони, яким вона благала про допомогу. Деметра кинулася шукати Персепону, але було вже пізно. Дізнавшись від Геліоса, що насправді трапилося з Персепоною, Деметра страшенно засумувала за дочкою. Втра­тивши будь-яку надію на віднайдення дочки, Деметра, перетво­рившись у літню жінку, врешті прийшла до міста Елевсин, де сіла біла місцевого храму, оплакуючи Персепону. Деметра у грецькій міфології вважалася богинею родючості. Пригнічена горем Де­метра перестала опікуватися народжуваністю. На Землі нічого не народжувалось, тварини і рослини вимирали, люди не мали чого їсти, а боги не отримували належних жертв. Все це порушу­вало звичний плин природи. Зевс, побачивши, що все завмирає, і життя не відновлюється, занепокоївся ситуацією. Щоби вряту­вати світ від вимирання, він спробував умовити Деметру повер­нутися до своїх обов’язків. Однак Деметра залишалася невбла­ганною. Врешті Зевс через своїх посланців спробував перекона­ти Аїда повернути Персепону. Аїд не хотів погоджуватись, але й відкрито заперечити Зевсу теж не міг. Аїд пішов на компроміс: півроку Персепона перебуватиме з ним, а іншу половину року повертатиметься до Деметри. Відтоді, коли Персепона перебу­ває з Деметрою, природа відроджується і оживає, тобто триває весна і літо; коли ж Персепона перебуває з Аїдом, Деметра сумує, і світ завмирає, тобто триває осінь і зима.

Допоки Зевс полагоджував проблему з Аїдом, Деметра жи­ла біля Елевсинського храму. Місцеві мешканці помітили її не­звичну поведінку і неймовірну мудрість. Цар Елевсину, Келей (Κελεός), не знаючи, ким Деметра є насправді, запросив її до па- лацу і доручив виховання свого сина. Одного разу цариця Мета- нейра (Мстаусіра) побачила, як літня вихователька намагається вкинути її сина у вогонь. Цариця здійняла галас, і вихователька аж тоді прийняла свій звичний образ, розкрила, що вона є Де­метрою, і що намагалася провести обряд, який би дарував ца­ревичу безсмертя. Після того, як Зевс домовився з Аїдом про те, що він відпускатиме Персепону до Деметри, богиня покинула Елевсин. Попередньо вона навчила місцевих мешканців обрядів, які й лягли в основу місцевих містерій. Елевсинські містерії відо­мі грекам з давніх-давен. Відомості про них сягають мікенської епохи, тобто середини другого тисячоліття до РХ. Проіснували вони до кінця IV століття після РХ: у 392 році візантійський ім­ператор Теодозій І закрив Евевсинський храм, а в 396 році гот­ський король Аларіх І під час вторгнення у Візантію знищив останні залишки містерій.

Елевсинські містерії відбувалися двічі на рік. Щороку в лютому відбувалися малі містерії, які були скороченим обря­дом великих. Великі містерії відбувалися у вересні, і тривали дев'ять днів. Серйозне ставлення греків до містерій стимулю­вало їх усіляко зберегти їх від профанації. З ціллю збереження сакральності містерій, вони повністю засекречувались. Учас­ники містерій не мали права нікому розповідати про те, що там відбувалось. В основі містерій Деметри лежали пантоміми. Вони мали величезну популярність. В них могли брати участь усі, незалежно від статусу, стану тощо. Святкування почина­лись в Атенах. Єрофант і архонт оголошували про початок. Тоді всі йшли вмиватися у морських хвилях. Лише тоді прочани на­правлялись до священного міста. Дорога займала цілий день. Люди з факелами розходились по горах, начебто в пошуках Ко- ри-Персепони.

• ВАКХАНАЛІЇ

Ще одним популярним видом містерій був культ Діоніса або вакханалії. В основі цих містерій лежала протилежність значень для грецького благочестя двох божеств олімпійської релігії - Аполлона та Діоніса (Διώνυσος, Dionysus), який також мав інше ім'я - Вакх чи Бахус (Βάκχος, Bacchus). Існує декілька міфів про народження Діоніса. Один із них розповідає, що Зевс закохався у Персепону і прийшов до неї у вигляді змії. Персепона завагіт­ніла і народила сина Діоніса-Загрея. Його вигодувала Деметра. Другий міф розповідає, що матір'ю Діоніса була Семела (Σεμέλη, Semela). Коли Семела завагітніла від Зевса, Гера страшенно рев­нувала. Щоби помститися Семелі, Гера порадила їй, щоби Семела попросила Зевса відкрити їй свій справжній вигляд. Коли Зевс пообіцяв Семелі виконати будь-яке її бажання, вона попросила показатися їй таким, яким він є. Гера знала, що слави і величі Зевса не може знести ніхто, а той, хто побачить Зевса у його сла­ві, помре. Зевс не міг порушити свою обіцянку, і відкрив Семелі свою славу, хоч і знав, що її чекає. Щоби спасти принаймні ди­тину, Зевс забрав дитину з лона Семели і зашив у своєму боці, щасливо виносив і народив сина Діоніса. Коли Діоніс народився, Гера сприйняла його як знак свого приниження.

Найбільш улюбленим божеством греків був Аполлон, який асоціювався з мірою, виваженістю, чеснотливістю тощо. Ці риси греки намагалися реалізувати в особистому і суспільному жит­ті. Аполлонівський ідеал - це законопослушний громадянин, добрий сім'янин, вірний друг, чесний партнер, відданий колега, старанний працівник, тобто людина ідеальна в усьому. На та­кому ідеалі греки ґрунтували свій кодекс честі. Однак, завжди були люди, в яких інколи з'являлося бажання вийти за рамки: відкинути всі соціальні норми і насолодитися повною свобо- дою. Культ Аполлона такого права не давав. Зате культ Діоніса підходив тут якнайкраще. Діоніс - це бог вина і божевілля, він опікувався тими, хто впивався вином і досягав юродивості. Для п'яного і божевільного немає культурних і соціальних рамок; він вільний; його не цікавить нічия думка, і він може робити те, що хоче. На цьому й ґрунтувався культ Діоніса. Його прихильника­ми були переважно жінки. Їх називали вакханками. У дні, коли вшановували Діоніса, вакханки впивалися до безтями, дикими мелодіями і танцями досягали повного відключення свідомос­ті, влаштовували абсолютно неконтрольовані сексуальні оргії. Інколи доходило навіть до вбивств. Вакханалії не мали жодних обрядів, ритуалів, організованих богослужінь. Суттю вакхана­лій є повністю відмовитися від будь-яких правил і обмежень. Тому жодні обрядові приписи тут не припустимі. Вакханалії були повними протилежностями до Елевсинських містерій; їх об'єднувало тільки те, що в обох випадках стояло завдання ви­йти поза звичні стандарти свідомості. Проте цей вихід здійсню­вався в різних напрямах: Елевсинські містерії прагнули підняти людину до висот духа, а вакханалії - опустити до тваринного сві­ту, звільнити від будь-яких норм соціально-культурної моралі.

• ОРФІЗМ

Третім поширеним типом містерій був орфізм. Найвірогідні­ше, що він зародився у Фракії і поширився по всіх грецьких посе­леннях у VI столітті до РХ. В центрі орфізму стоїть постать Орфея (Орщеоф) - напівлегендарного поета античності. Міфи розпові­дають, що Орфей був сином музи Каліопи. Батьком Орфея одні міфи називають бога рік Егара, інші - Аполлона. Каліопа обда­рувала сина талантом надзвичайної гри на лірі, а Аполлон по­дарував йому золоту ліру, музикою якої можна приручати диких звірів. Міфи презентують Орфея також як видатного богослова. Існує й романтична розповідь про Орфея. Коли померла його дружина Еврідіка (Биробікц), Орфей не змирився з її смертю, і відправився до царства мертвих, щоби її звідти визволити. В царстві мертвих він зустрівся з його володарями Аїдом і Персе- поною, яких зачарував своєю грою на лірі. Аїд і Персепона пого­дились відпустити Еврідіку, але за умови, що Орфей ітиме попе­реду неї, і не оглянеться в її сторону, допоки не вийде з царства мертвих. Утім Орфей не стримався і поглянув на дружину. Через це Еврідіка була втрачена назавжди. Орфей ніколи вже ніколи не оговтався від своєї трагедії. Про причину смерті Орфея різні міфи розповідають по-різному: в одних його вбили фракійські вакханки за те, що він відкинув їхні любовні домагання; в інших міфах його вбили вакханки за те, що Орфей забороняв їм брати участь у вакханаліях; ще інші розповідають, що Орфея вбили за те, що він, вихваляючи у своїх піснях богів, не згадував про Діо- ніса. В будь-якому випадку, смерть Орфея пов'язана з його про­тестом проти культу Діоніса. Ймовірно, що він був реформато­ром або противником цього культу. Музи зібрали розірване тіло Орфея і похоронили його. Голову і ліру Орфея вода занесла на острів Лесбос. Зевс підняв ліру Орфея і розмістив її на небі. Давні греки розповідали, що в данину на Лесбосі існувало святилище, в кому перебувала голова Орфея, і вона там пророкувала.

Навколо міфів про Орфея сформувався цілий релігійних рух. У своїх обрядах орфіки відтворювали сходження Орфея до царства мертвих, смерть Орфея та інші міфічні сюжети. Однак значно ці­кавішим феноменом, аніж самі обряди, є орфічна богословська творчість. У середовищі орфіків з'явилася обширна богослов­ська література, в якій піднімалися питання, що випереджували богословський і філософський дискурс античності. Відповідно до космогонії орфіків, першим принципом світу є Хронос (час). Із Хроносу виникли два наступні принципи буття - Ефір і Хаос. З Ефіру і Хаосу Хронос зробив Світове Яйце, в якому заклав почат­ки всього сущого. Зі Світового Яйця народився бог світла Фанес (Фаурд), якого також називали Протоґонос (Прштоуоуод), тобто Першородний. Фанес сприймався орфіками як Творець світу. На­вколо його постаті не формувався культ, оскільки орфіки вважа­ли, що Фанес не потребує поклонінь. Його дружиною вважалася Нікс (N6^) - богиня ночі. Нікс народила Урана, який був першим сином Фанеса, і якому Фанес передав керування світом. Урана з престолу царя богів скинув його син Кронос (в орфіків Хронос і Кронос - різні постаті). Його наступником став Зевс. У Зевса і Персепони народився син Діоніс, проти якого боролася Гера. Вона підбурила проти Діоніса титанів, і вони його вбили, а тіло Діоніса з'їли. Розлючений Зевс спалив титанів блискавкою, а з попелу, який залишився від спалювання титанів, Зевс створив людей. Так орфіки пояснювали складність людської природи. З одного боку, люди містять в собі божественне начало, адже ж вони створені Зевсом; з іншого, вони мають у собі зло, оскільки вони створені зі спалених тіл титанів; з третього боку, в людині міститься дике і хаотичне начало, яке потрапило в людину з тіла Діоніса, якого з'їли титани. Існують також варіанти орфічного міфу, які в деяких деталях різняться від викладеного.

У середовищі орфіків сформувалося вчення про душу, яке ма­ло неабиякий вплив на грецьку філософію і релігію. Вже в Гоме­ра зустрічаються згадки про якусь субстанцію, яка відділяється від тіла в момент смерті, і продовжує самостійне життя. Однак у Гомера це вчення не завершене. Греки уявляли собі цю нетілес- ну частину людини як тінь, яка перебуває у царстві мертвих, а її посмертна доля була геть невтішною. Завершене вчення про душу вперше сформувалося серед орфіків. Орфіки вважали, що душа не помирає з тілом, а продовжує життя поза ним. Оскіль­ки душа не може повноцінно жити поза тілом, то орфіки ствер­джували, що душа переселяється в інші тіла. Іншими словами, орфіки першими у грецькій культурі сформували вчення про реінкарнацію. Орфіки також вважали, що душа виникає до її на­родження у тілі, а тому вона не зв'язана з якимось конкретним тілом сутнісно. Душа пов'язана з тілом не через свою природу, а через якийсь неприємний епізод у своєму минулому. В минуло­му душа пережила якусь величезну метаморфозу, через яку по­трапила в тіло і стала залежною від нього. Через свій зв'язок із тілом душа переживає незгоди, хвороби і смерть. Душа не може самостійно звільнитися від цього зв'язку з тілом. Для цього їй потрібна допомога Бога. Щоби осягнути цю допомогу, людина повинна пізнати таємниці богослов'я і містично злитися з Аб­солютом.

Отже, релігія стародавніх греків була дуже неоднорідним явищем. Окрім традиційних вірувань, рясно описаних Гомером і Гесіодом, а також у міфах, існували й альтернативні культи - містерії, завданням яких було вийняти людину зі звичного спо­собу життя, і перенести у світ містики. Найпопулярнішими серед грецьких містерій були Елевсинські, вакханалії і орфізм. Елев- синські містерії, в центрі яких лежав культ Деметри і Персепо- ни, а також тема життя і смерті, підносили людину до високих містичних вершин. Вакханалії, в основі яких лежав культ Діоні- са, шляхом п'яного божевілля виключали людську свідомість, щоби розчинити людину у свободі дикої природи. Орфізм за­пропонував третій шлях - інтелектуальний містицизм. Орфіки намагалися вникнути в таємниці Божественного буття шляхом ретельного вивчення богослов’я. При цьому орфіки презентува­ли свої знання як привілей еліти.