6.4. СХІДНІ КАТОЛИЦЬКІ ЦЕРКВИ НА БАЛКАНАХ

Історія Італо-Албанської Католицької Церкви є особливою, оскільки ця Церква виникла не внаслідок унії. На Півдні Апеннін- ського півострова та на Сицилії ще з античних часів знаходилися грецькі колонії.

З поширенням християнства серед греків Південної Італії почав домінувати візантійський обряд, який споріднював італійських греків із візантійськими. Оскільки грецькі християни в Італії знаходились в межах Західної Римської імперії, їхні єпархії підпорядковувались Папі Римському. В короткі періоди завоювання Візантією Південної Італії італійські єпархії візантійського обряду були підпорядковані Константинопольському Патріархату. Однак, як тільки нормани завоювали Італію, ці єпархії повернулись у підпорядкування Папі. В 1054 році відбувся розрив відносин між Римом і Константинополем. Грецькі християни в Італії не підтримали цього розколу, і зберегли свій зв'язок із Римом. Тому ця Церква завжди залишалася в лоні Католицької Церкви, зберігаючи візантійський обряд. У XV столітті в Албанії відбулось повстання проти панування Османської імперії під проводом Ґеорґа Кастріоті Скандербеґа. Після розгрому повстання багато албанців перебралися в Південну Італію, утворюючи численні албанські поселення. Оскільки албанці використовували візантійський літургійний обряд, у новій батьківщині вони примкнули до Католицької Церкви візантійського обряду. На той час багато греків у Південній Італії асимілювались в італійському суспільстві, і громад візантійського обряду залишалося мало. Албанські переселенці збільшили чисельність віруючих цих общин, але й принесли в них свій, албанський дух. Саме тому цю Церкву почали називати Італо-Албанською.

З плином часу італійські греки і албанці візантійського обряду асимільовувались серед італійців і римо-католиків. Італо-албан- ські парафії опинилися у структурі римо-католицьких єпархій. Керівництво Католицької Церкви прикладало зусилля для збереження власної ідентичності італо-албанців.

У 1595 році Папа Климент VIII призначив окремого єпископа для італо-албанців. Папа Климент ХІІ у середині ХVΠI століття відкрив семінарії для італо-албанців в Калабрії і Сицилії. У ХХ столітті структура Італо- Албанської Католицької Церкви була реформована. В 1919 році була створена єпархія в Лунґро, до якої ввійшли всі італо-албан- ські парафії в Південній Італії, а в 1937 році була створена італо- албанська єпархія в Сицилії. В 1960 році Папа Іван ХХІІІ змінив статус Абатства Святої Марії у Ґроттаферраті. Цей монастир був заснований Святим Нілом Россанським, який був монахо-аске- том і походив з грецького середовища Південної Італії. Цей монастир упродовж століть зберіг візантійський обряд і є центром духовності Італо-Албанської Церкви. Папа Іван ХХІІІ вийняв цей монастир із-під підпорядкування місцевого єпископа та підпорядкував безпосередньо собі. Так монастир отримав вищий статус і був захищений від латинізації. Сьогодні Італо-Албанська Католицька Церква складається з єпархії Лунґро в Південній Італії, до якої належать 33.000 віруючих; єпархії в Сицилії, до якої належать 28.500 віруючих, і Абатства у Ґроттаферраті. До Другого Ватиканського Собору богослужіння італо-албанців відбувались тільки грецькою мовою, але сьогодні італо-албанці все частіше моляться італійською та албанською мовами.

• ГРЕЦЬКА КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА

Ще однією Католицькою Церквою, яка належить до візантійської традиції та використовує у богослужіннях грецьку мову є Грецька Католицька Церква. Після великої схизми 1054 року в Греції виникали спроби відновити єдність із Католицькою Церквою. Найбільшими з них були Ліонська унія 1274 року та Флорентійська унія 1439 року. Турецьке панування над Грецією не дозволило укріпитися церковній єдності, натомість поглибило розкол. В той час, коли Греція була частиною Османської імперії, серед грецьких християн з’являлись ті, хто приймав католицизм. Однак, вони приймали його в латинському обряді. В 1830 році Греція звільнилась із-під влади Османської імперії.

В 1826 році у Стамбулі розпочав свою місіонерську діяльність католицький священик грек Іван Маранґос, який заснував католицьку общину, яка зберігала візантійський обряд. У 1878 році Маранґос переїхав до Атен, де засновав нову общину. В 1885 році він помер, заклавши своїм життям і діяльністю основи майбутньої Грецької Католицької Церкви. У 1895 році до Стамбулу прибули нові католицькі місіонери, які продовжили справу, почату Маранґосом, заснували семінарію та дві парафії. Церква зростала, і в 1907 році Папа Пій Х заснував у Стамбулі апостольський вікаріат для грецьких католиків візантійського обряду. Вікарієм став Ісая Пападопулос. В 1911 році Папа Пій Х реорганізував вікаріат у єпархію, першим єпископом якої став Ісая Пападопулос. Наступний єпископ Ґеорґос Калавассі у 1922 році переніс свій осідок до Атен. У 1923 році єпархія була реорганізована в апостольський екзархат, а в 1932 році цей екзархат був розділений на два: один із центром в Атенах, а інший із центром у Стамбулі. У 1923 році розпочався греко-турецький обмін населенням, унаслідок якого понад два мільйона греків були насильно переселені з Туреччини до Греції. Внаслідок цієї події кількість греків на території Туреччини різко зменшилась, і екзархат у Туреччині зник. Екзархат у Греції продовжив своє існування. Грецька Католицька Церква має тільки одного єпископа. У 2016 році її очолив єпископ Мануель Ніл. Сьогодні Церква налічує тільки 6.016 віруючих у Греції і в діаспорі.

• АЛБАНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА

Третьою Церквою, яка належить до візантійської традиції, є Албанська Греко-Католицька Церква. Албанія завжди була територією поширення як візантійського, так і латинського обрядів. В 1628 році в Албанії виникла перша парафія католиків візантійського обряду. В той час Албанія вже була окупована Османською імперією. В 1765 році турецька влада знищила греко-католицькі общини на території Албанії. Відродились албанські греко-католики у 1900 році. В тому році албанський православний священик Ґеорґ Ґерманос перейшов до Католицької Церкви, зберігши візантійський обряд.

Він і заснував першу греко-католицьку общину. В 1939 році в Албанії була створена апостольська адміністратура, яка в кінці Другої світової війни налічувала 400 віруючих. У 1946 році в Албанії до влади прийшов комуністичний режим Енвера Ходжі, який у 1967 році оголосив курс на повне винищення релігії у країні. Греко-католиць- ка община знову припинила своє існування. В 1992 році албанці скинули комуністичний режим, і греко-католицькі спільноти змогли відродитися. Сьогодні, Албанська Греко-Католицька Церква налічує майже чотири тисячі віруючих і вісім парафій. Від 1996 року цю Церкву очолює єпископ Ніл Кабаші.

• БОЛГАРСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА

Болгарська Греко-Католицька Церква є ще однією Католицькою Церквою візантійського обряду. Болгарія знаходиться на межі колишнього кордону між Західною і Східною Римською імперією. Болгарська Церква стала предметом постійних претензій Константинопольського Патріархату. Як тільки Візантія завойовувала Болгарію, її Церква вводилася у підпорядкування Константинопольського Патріархату, і як тільки вона звільнялась з-під влади Візантії, Болгарська Церква поверталась у союз із Римом. Завоювання Болгарії Османською імперією повністю перервали відносини Болгарської і Римської Церков. Користуючись підтримкою турецької влади, греки повністю підпорядкували Болгарську Церкву Константинопольському Патріархату. В середині ХІХ століття в Болгарії розпочались національно-визвольні змагання, які відобразились і в церковному житті. Болгарська Церква почала власну боротьбу за свою незалежність. При цьому уявлення болгарського духовенства про новий статус Церкви розділялись. Одна група відстоювала автокефалію у канонічному зв'язку з Церквами візантійської традицію, а інша - унію з Католицькою Церквою. Очільником прихильників унії був архимандрит Йосиф Сокольський, який звернувся до Папи Римського з проханням про прийняття його та його прихильників у лоно Католицької Церкви зі збереженням візантійського обряду.

8 квітня 1861 року Папа Пій ІХ висвятив Йосифа Сокольського на єпископа та надав йому титул архиєпископа.

Ці свячення були фактично датою заснування Болгарської Греко-Католиць- кої Церкви. Церква була визнана турецьким урядом, і активно розвивалась. Відразу ж після заснування Болгарської Греко-Ка- толицької Церкви вона стала предметом атак як Константинопольської Церкви, так і російського уряду, який застосовував найбрутальніші методи для її знищення. Для Російської імперії Болгарська Греко-Католицька Церква була особливо небезпечною, бо її розвиток був перешкодою впливів Росії на Балканах. Завдання знищення Церкви було покладене на посла Російської імперії в Османській імперії князя Олексія Лобанова-Ростов- ського. Посол розробив план викрадення архиєпископа Сокольського. Вже у червні 1861 року бандити, найняті князем Лоба- новим-Ростовським, викрали архиєпископа та посадили його на російський пароплав, яким він був переправлений до Одеси. Звідти архиєпископа під арештом переправили до Києва, де ув'язнили у Києво-Печерській Лаврі. Архиєпископ Сокольський багаторазово подавав прохання до російського імператора про повернення в Болгарію, проте завжди отримував відмови. В 1863 році, однак, архиєпископ отримав дозвіл відвідати Холм, в якому Українська Греко-Католицька Церква стала жертвою російської репресії. Там архиєпископ висвятив 72 греко-католиць- кі священики. Архиєпископ Йосиф Сокольський помер у Києві в 1879 році.

Незважаючи на активну протидію Російської імперії та тиск з її сторони на турецький уряд, Болгарська Греко-Католицька Церква продовжувала діяти. В той час болгари і македонці були розсіяні по всьому Балканському півострові. В 1883 році Апостольська Столиця провела реформу Болгарсько-Македонської Греко-Католицької Церкви. В тому році Церква отримала статус апостольської адміністратури з центром у Стамбулі. Адміністра- тура складалася з двох вікаріатів: болгарський з центром у Салоніках та македонський з центром в Адріанополі. Під час Першої світової війни болгари опинилися у несприятливих умовах в Туреччині та Греції. Багато болгар перебралися до Болгарського царства.

З цієї причини структури Болгарської Греко-Католицької Церкви в Туреччині і Греції втратили свій сенс. У 1926 році вони були реконструйовані. Церква отримала статус апостольського екзархату. Під час комуністичного режиму в Болгарії, Церква зазнала важких утисків, через які кількість її віруючих зменшилась, але Церква не зникла. Наслідки переслідувань вона відчуває й до сьогодні. Сучасна Болгарська Греко-Католицька Церква очолюється апостольським екзархом, і налічує 10.000 віруючих, організованих у 21 парафію. Її центр знаходиться у Софії.

• МАКЕДОНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА

Македонська Греко-Католицька Церква сформувалась в лоні Болгарської Греко-Католицької Церкви. Рання історія цих двох Церков спільна. Коли в 1861 році Йосиф Сокольський став ар- хиєпископом, він очолив греко-католицькі парафії болгар і македонців. Створена у 1883 році апостольська адміністратура складалася з двох вікаріатів: болгарського і македонського. У 1924 році адміністратура була реформована в апостольський екзархат. Включення Македонії у склад Югославії стала вагомою перешкодою для спілкування болгарських і македонських греко-католиків. Тому македонські греко-католицькі парафії були включені у Крижевську єпархію (Хорватська Греко-Католицька Церква). У 2001 році Македонська Греко-Католицька Церква була відновлена і наділена статусом апостольського екзархату. Відразу ж першим апостольським екзархом був призначений римо-католицький єпископ у Скоп'є Йоакім Гербут. У 2005 році римо-католицьким єпископом Скоп'є і греко-католицьким екзархом Македонії став Кіро Стоянов. Сьогодні Македонська Гре- ко-Католицька Церква налічує 11.374 віруючих, організованих у сім парафій.

• РУМУНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА

У 1700 році виникла Румунська Греко-Католицька Церква. Формування цієї Церкви мало політично-історичні передумови. В 1687 році австрійський імператор Леопольд І відвоював від Османської імперії північно-західні райони Румунії. Якщо в межах Османської імперії Румунська Церква перебувала у повному підпорядкуванні Константинополю, то після завоювання Леопольда І частина Румунської Церкви, яка опинилася в межах Австро-Угорської імперії, звільнилась від політичної влади Константинопольського Патріархату. Ситуація Церкви в цих регіонах певний час перебувала у невизначеному становищі. В 1693 році єзуїти розгорнули масштабну місіонерську роботу серед румунів. Ближче знайомство румунів із Католицькою Церквою викликали прагнення до об’єднання. 4 вересня 1700 року румунські християнські спільноти, які опинилися в межах Австрії, уклали унію зі Святим Престолом. В межах Католицької Церкви ці общини були включені в римо-католицьку Архиєпархію Естерґом-Будапешт, архиєпископ якої був воднораз Примасом Угорщини. В 1853 році Папа Пій ІХ, зважаючи на розвиток румунських греко-католицьких общин, реформував їхній статус. Вони були виведені з-під управління Примаса Угорщини та перетворені в окрему структуру. Румунська Греко-Католицька Церква стала митрополією з трьома єпархіями. Для цих єпархій були висвячені на єпископів румунські греко-католики. Перша світова війна змінили мапу Європи. Румунські території, які належали Австрії у 1920 році, повернулися до складу Румунії. У 1940 році Церква складалася з п’яти єпархій, мала 1,5 мільйона віруючих і 1.500 священиків.

Після Другої світової війни в Румунії розпочався комуністичний терор. Греко-католики стали жертвою жахливих гонінь. Румунський соціалістичний уряд поставив собі за ціль повністю знищити Румунську Греко-Католицьку Церкву, і обрав для цього той самий сценарій, який використовував радянський уряд для знищення Української Греко-Католицької Церкви. Шляхом переслідувань і залякувань уряд сформував ініціативну групу з шести румунських греко-католицьких священиків, які, зламавшись від терору, оголосили про своє прагнення розриву унії з Католицькою Церквою та об’єднання з Румунською Православною Церквою. 1.10.1948 року ініціативна група оголосила про розрив унії, а 21.10.1948 року група оголосила про приєднання до Румунської ПЦ. Незважаючи на те, що переважна більшість румунських греко-католиків були проти приєднання до Православної Церкви, уряд, розстрілявши єпископів, численних священиків, монахів і мирян, таки домігся ліквідації РГКЦ. Втім, Румунська Греко-Католицька Церква не зникла. Вона продовжила своє життя в підпіллі. В 1989 році в Румунії був повалений комуністичний режим, і РГКЦ змогла вийти з підпілля. Шляхом довгих судових процесів Церква зуміла повернути собі храми, які були конфісковані у неї комуністами. Однак, антикатолицька пропаганда зі сторони Румунської Православної Церкви залишилась неймовірно високою. В 1990 році Папа Іван-Павло ІІ відновив єрархію Румунської Греко-Католицької Церкви. У 2005 році Папа Бенедикт XVI надав митрополиту РГКЦ титул Верховного Архи- єпископа. Сьогодні, Румунська Греко-Католицька Церква налічує понад півмільйона віруючих. Церква складається з п'яти єпархій у Румунії та однієї у США. В Церкві діє 1.258 парафій.

• ХОРВАТСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА

Хорватська Греко-Католицька Церква є ще однією унійною Церквою, сформованою у складних історично-політичних умовах. Зі середини XV століття почалась міграція східних християн з Османської імперії до католицької Австро-Угорської імперії. Більшість із них зосереджувались у Славонії (частина сучасної Хорватії) та Воєводіні (частина сучасної Сербії). З плином часу ці люди були закинуті і забуті своїми Церквами і залишились без належної духовної опіки. На межі XVІ-XVІІ століть розпочав свою діяльність римо-католицький священик Мартін Дубравіч, який служив богослужіння у східному обряді та духовно опікувався мігрантами. Тим часом духовним центром православних общин у Хорватії став монастир Марка. На початку XVІІ століття розпочався діалог між настоятелем цього монастиря Симеоном Вра- танья і заґребським римо-католицьким єпископом Петаром До- мітровічем про можливість укладення унії. Цю ідею підтримав австрійський імператор Фердинанд І. Оскільки православні на території Хорватії не мали єпископа, а Константинопольський Патріархат не поспішав вирішувати їхні проблеми, Симеон Вра- танья був найвищим духовним авторитетом серед православних общин у Хорватії. В 1707 році Симеон Вратанья підписав унію, а в 1711 році, за стараннями імператора Фердинанда І, була організована перша греко-католицька структура з центром у монастирі Марка, в якій Симеон Вратанья став єпископом. Оскільки унійні парафії складалися з мігрантів, які не могли ані фінансово, ані структурно підтримати свою єпархію, було ухвалене рішення створити не окрему єпархію для греко-католиків, а вікаріат у складі Загребської єпархії. Симеон Вратанья став вікарним єпископом, а його осідок знаходився у монастирі Марка. Такою була ситуація до 1777 року.

В той час австрійська імператриця Марія-Тереза проводила переселення українців із Галичини на Балкани, населення яких через постійні війни з турками було нечисельним. Українські переселенці були греко-католиками. Внаслідок цих переселень кількість греко-католиків у Хорватії збільшилась, а місцеві гре- ко-католицькі парафії отримали український дух, який зберегли й досі. Зважаючи на збільшення кількості греко-католиків у цьому регіоні, імператриця подала до Папи клопотання про створення окремої єпархії для греко-католиків. Так, у 1777 році була створена Крижевська єпархія, яка була включена у митрополію Естерґом-Будапешт. У 1853 році була створена Заґреб- ська римо-католицька митрополія, і Крижевська греко-като- лицька єпархія була виведена з-під підпорядкування митрополії Естерґом-Будапешт і включена у Загребську митрополію. В період включення Хорватії в Югославію і панування в Югославії комуністичного режиму Крижевська єпархія не мала можливості вільно існувати і розвиватися, однак вона збереглась. Після розпаду Югославії Крижевська єпархія почала ідентифікувати себе як Хорватська Греко-Католицька Церква. Вона належить до Загребської римо-католицької митрополії, і складається тільки з однієї єпархії. До неї належать 21.121 віруючий у Хорватії, Словенії, Боснії і Герцеговині. Також існують діаспорні парафії Крижевської єпархії у США.

<< | >>

↑

Источник: Шепетяк Олег Михайлович. Історія релігій. Том третій. - Жовква: Місіонер,2020. - 856 с.. 2020

Еще по теме 6.4. СХІДНІ КАТОЛИЦЬКІ ЦЕРКВИ НА БАЛКАНАХ:

- История религий -