5.3. ОЛІМПІЙСЬКА РЕЛІГІЯ

В момент повалення Урана та початку царювання Кроноса у світі богів, почалась нова епоха - епоха титанів. Дружиною Кро­носа стала його сестра, титаніда Рея. Однак царювання Кроноса від початку було затьмарене пророцтвом його матері Ґеї.

Найстаршою дочкою Кроноса і Реї була Гестія (Εστία) - бо­гиня домашнього вогнища, яка користувалась величезною повагою віруючих. Їй складали найкращі жертви. Гестія була незайманою і не мала сім'ї, хоч Афродіта й змусила Посейдона і Аполлона закохатися в Гестію, і вони намагалися добитися її кохання. Гестія ніколи не брала участі в інтригах олімпій­ських богів, і в міфах переважно стоїть осторонь всіх перипе- тій пантеону.

Другою дочкою Кроноса і Реї була Деметра (Δήμητρα) - богиня плідності, яка дбала про врожаї, народження дітей, плідність тварин тощо. Деметра від Зевса народила дочку Персепону (Περσεφόνη), яка мала також друге ім'я Кора (Κόρη). Вона була дружиною Аїда і володаркою підземного царства. З Деметрою і Корою-Персепоною були пов'язані елевсинські містерії. Третьою дитиною Кроноса і Реї був Аїд або Гадес (Άδης) - бог підземного царства мертвих. Міфи розповідають про відноси­ни Аїда і Персепони. Аїд закохався у Персепону, і звернуся до Зевса з проханням про дозвіл одружитися з нею. Зевс не хотів, щоби Персепона одружувала з Аїдом, оскільки тоді їй довело­ся би поселитися у царстві мертвих.

А Сином Посейдона був Тритон (Τρίτων), який мав людські тулуб і голову, але зміїний хвіст, і жив у золотому палаці на дні моря.

А Другим сином Посейдона вважається Оріон (Ώρίων) - веле- тень-красень, який займався полюванням, а на полюванні його супроводжував пес Сиріус (Σείριος). За легендою, йо­го осліпив хінський цар Енопіон, коли Сиріус збезчестив його дочку Меропу. Але Геліос повернув йому зір. Артемі- да вбила Оріона своєю стрілою, або підіславши до нього скорпіона.

Сином Посейдона вважається також Пегас (Πήγασος) - крилатий кінь.

Також сином Посейдона вважався циклоп Поліфем (Πολύφημος), який поїдав людей.

Дочкою Кроноса і Реї була також Гера (Ηρα), яка в пантеоні олімпійських богів успадкувала володіння Землею.

Останнім сином Кроноса, а згодом і чоловіком Гери, був Зевс (Ζεύς).

• ПОКОЛІННЯ ЗЕВСА

Кронос з остраху перед пророцтвом Ґеї, відповідно до якого хтось із його дітей повинен позбавити його влади, поїдав своїх дітей. Рея була цим розлючена. Щоби спасти бодай когось із сво­їх дітей, вона відправилась народжувати Зевса на острів Крит, так щоби Кронос не міг його знайти. Замість Зевса Рея дала Кро­носу проковтнути камінь омфалос (όμφαλός). Цей фалічний ка­мінь згодом став священною реліквією греків. Коли Зевс виріс, він переміг свого батька Кроноса, скинув його з трону, та змусив виплюнути його братів і сестер. Боротьба Зевса і Кроноса була важкою. На сторону Кроноса стали титани, яких Зевсу довелось подолати. Титани були покарані за боротьбу проти Зевса. Так, Атлант був змушений довіку тримати небосхил на своїх плечах. Його брат титан Прометей викрав з Олімпу вогонь та дав його людям. Цим він залишився в людській пам'яті як доброчинець і просвітник. Але Зевс йому не простив цього вчинку. Щоби на­шкодити людям, які, отримавши вогонь, стали дуже сильними, Зевс створив найпрекраснішу жінку у світі Пандору (Πανδώρα) та віддав її титану Епіметею. Прометей попереджав брата, що Зевс задумав щось лихе, але Епіметей його не послухав. Став­ши дружиною Епіметея, Пандора відкрила свою скриню, в якій зберігалися всі лиха, і випустила їх у світ. Від того часу у світі існують лиха, а вислів «скриня Пандори» став крилатим. Само­го Прометея Зевс прикував до скелі так, щоби орел його вічно клював. Однак Прометея звільнив герой Геракл. Оскільки саме Зевс переміг Кроноса, то він і посів трон після нього, а світ розді-

лив між своїми братами і сестрами.

Культ Зевса простежується з давніх-давен, і сягає арійського культу Дьяуш-Піта (Світлосяйного Отця). З плином часу, коли арійські народи розселялися по світі, вони втрачали віру в Єди­ного Бога, а їхня релігія змішувалася з різними віруваннями. На Балканському півострові греки витіснили культ титанів і, як це часто бувало з подоланим культом, вважали титанів джерелом зла. Культи олімпійських богів формувалися в різних грецьких племенах, а внаслідок злиття цих племен у єдиний народ, зли­лися і їхні культи. Наприклад, культ Зевса розквіт на Криті, а культ Деметри - серед племен пелагів на півдні Пелопоннесу. Зевс мав багато дітей, які зайняли значне становище в олімпій­ській релігії.

Сином Зевса і Гери був Арес (Άρης) - бог війни. Дружиною Аре­са була Афродіта (Αφροδίτη) - богиня кохання і краси. Існу­ють дві версії походження Афродіти: одні розповідають, що вона народилася з піни, яка утворилася на морі, коли Кронос вкинув туди геніталії Урана, а інший міф називає її дочкою Зевса і Гери. Арес і Афродіта мали декілька дітей.

А Ареса завжди супроводжували його сини Деймос (Δεϊμος) - персоніфікація жаху, Фобос (Φόβος) - персоні­фікація страху, та дочка Еніо (Ένυώ), яка також опікува­лась війною, і яку в деяких міфах називають сестрою, а то й матір'ю Ареса.

А Дітьми Ареса і Афродіти були також ероти, тобто духи ко­хання, яких латиняни називали купідонами. Їх було декіль­ка: Ерос (Έρως) - дух закоханості, Антерос (Αντέρως) - дух взаємного кохання, Гідилоґос (Ήδυλογος) - дух солодких слів, комплементів і любовних бесід, Гімерос (Ίμερος) - дух захоплення коханням, Гіменай (Υμέναιος) - дух одру­ження, Потос (Πόθος) - дух щасливого сімейного життя.

А Дочкою Ареса і Афродіти була також Гармонія (Αρμονία).

А Від Посейдона Афродіта народила морську німфу Роду (’Ρόδη).

А Від Гермеса вона народила Гермафродита (Ερμαφρόδιτος) - золоторукого і надзвичайно красивого хлопця, в якого за­кохалась німфа Салмакіда. Оскільки Гермафродит не від­повідав їй взаємністю, Салмакіда випросила у богів навіки з'єднати їхні тіла; відтоді Гермафродит має чоловічі і жі­ночі риси.

S Від Діоніса Афродіта народила три харити (χάριτες) - бо­гинь молодості, краси і принадності, яких римляни нази­вали Граціями (gratiae). Їх було три: Талія (Θαλία), Євфро- сина (Εύφροσύνη) і Аґлея (Αγλαΐα). Інші міфи називають харит-ґрацій дочками Зевса і океаніди Евріноми.

S Від царя Анхіса Афродіта народила Енея (Α ίνείας) - героя Троянської війни, пригоди якого описав Гомер, і за одні­єю із версій засновника Риму. Окрім них, Афродіта мала й інших дітей, і не відзначалась стриманістю у статевих від­носинах.

Дочкою Зевса і Гери також була Геба (Ήβη) - богиня краси і вічної молодості. Її чоловіком був син Зевса і Алкмени герой Геракл ('''Ηρακλής) - бог-силач, якого римляни називали Геркулесом (Hercules). У них народилися два сини Алексіар (Άλεξιάρης) і Анікет ( 'Aniketos), які були охоронцями гори Олімп.

Сином Зевса і Гери був Гефест (Ήφαιστος) - бог ковальства. Міф розповідає, що під час однієї зі сварок Зевса і Гери Гефест підтримав Геру. За це Зевс скинув його з Олімпу. Падаючи, Ге­фест поламав ноги, і відтоді кульгав.

В Зевса були також діти від інших богинь та смертних жінок. Найвідомішою серед його дітей, народжених не Герою, була Атена ( Άθηνα).

У Зевса з богинею Лето також було двоє дітей-близнюків. Ге­ра, охоплена ревністю, переслідувала Лето, і заборонила Землі давати їй можливість народити. Тому Зевс створив острів Де­лос, на якому Лето народила Аполлона і Артеміду. Артеміда (Άρτεμις) була богинею-годувальницею, яка володіла лісами, полюванням і вічною цнотливістю. Аполлон (Απόλλων) опіку­вався мистецтвами; в нього було декілька дітей.

А Муза Калліопа народила йому сина Орфея (Όρφεύς), який був настільки талановитим, що його музика зачаровувала навіть Аїда. З ним пов’язаний романтичний міф. Його дру­жиною була німфа Еврідіка (Εύρυδίκη). Одного разу вона наступила на змію, і ця її смертельно вкусила. Орфей не міг змиритися зі смертю Еврідіки, і спустився за нею до царства мертвих. Своєю грою він зачарував Аїда і Персе- пону, і вони погодилися відпустити Еврідіку за умови, що Орфей ітиме попереду і не оглядатиметься на неї, допоки вони не вийдуть з царства мертвих. Орфей не стримався й оглянувся, і Еврідіка була втрачена назавжди. Діоніс, культ якого не сприймав Орфей, наслав на нього своїх послідов­ниць - вакханок, і вони вбили Орфея, роздерли його тіло, а голову викинули в море. Вода занесла голову Орфея на острів Лесбос, де її й знайшла муза Калліопа. Музи зібра­ли останки Орфея та захоронили їх у підніжжі гори Олімп. Ліру Орфея спершу розмістили у храмі Аполлона, а потім вона була перетворена в сузір’я Ліри. Не виключено, що Орфей колись реально існував, а згодом його біографія об­росла легендами. Він вважається засновником цілого на­пряму в давньогрецькій духовності - орфізм.

А Ще одним сином Аполлона, якого народила йому принцеса Короніда, був Асклепій (Ασκληπιός), якого латиняни нази­вали Ескулапом (Aesculapius). Він був настільки майстер­ним у лікуванні, що міг навіть воскрешати мертвих. За те, що він воскрешав і цим порушував природний порядок, Зевс убив його блискавкою. Аполлон настільки розгнівав­ся на Зевса за вбивство Асклепія, що перебив кіклопів.

Діоніс (Διόνυσος), якого латиняни називали Вакхом або Баху­сом (Bacchus), був сином Зевса і смертної жінки Семели (Σεμέλη). Як бог вина, він користувався популярністю не серед аристократії, а серед простого народу. Послідовниць Діоніса називали вакханками або менадами (μαινάδες), тобто шале­ними. Вони виходили в ліси і на галявини, подалі від міст, де досягали звільнення від свідомості шляхом сильного алко­гольного сп'яніння. Вважалося, що так вони осягають звіль­нення і піднесення духа.

Сином Зевса і плеяди Майї був Гермес (Έρμης), який спершу був богом тваринництва, але згодом став провісником людям волі богів; він створив писемність. До його обов'язків нале­жало також проводити померлих до Аїду. В епоху еллінізму навколо постаті Гермеса розвинувся цілий синкретичний на­прям - герметизм. Найвідомішим із потомків Гермеса був Пан (Πάνας) - бог тваринництва, якого зображали з ногами і рога­ми козла.

Дочкою Зевса і смертної жінки Леди (Λήδα) була Олена Тро­янська (Ελένη), описана Гомером, культ якої отримав нове дихання у гностицизмі Симона Волхва. Сином Зевса і Данаї (Δανάη) був цар Персей (Περσεύς), який вважається засновни­ком міста Мікени, і який прославився тим, що вбив ґорґону Медузу. Батьком муз, народжених титанідою Мнемосиною, також був Зевс. Закохавшись у дочку фінікійського царя Євро­пу (Εύρώπη), Зевс перетворився у бика і викрав її.

Європа народила Зевсу сина Сапердона (Σαρπηδών).

У грецькій міфології діти богів також ставали богами, а діти богів і смертних ставали героями (ηρως). Розібратися в цій вели­чезній когорті богів і духів та запам'ятати принаймні їхні імена, не говорячи вже про міфи, які про них розповідають, не могли навіть пересічні греки. Різні джерела нерідко розповідають від­мінні історії про одних і тих самих богів. Греки й самі плутали­ся у своїй міфології та безмежному пантеоні. Тримати релігійне життя народу під якимось контролем або гідно вшанувати всіх богів було просто неможливо. Намагання навести лад у грець­кій релігії призвело до формування диференціації між богами. Греки вважали, що на Олімпі живуть тільки дванадцять богів, серед яких брати і сестри Зевса, а також деякі з його дітей, а саме: Зевс, Посейдон, Гера, Деметра, Аполлон, Артеміда, Атена, Арес, Афродіта, Гермес, Гефест і Гестія. Їхні культи вважалися нормативними. Це не означає, що культи інших богів зникли, але обов’язковими вважалися культи тільки цих богів. Саме цих дванадцятьох греки називали офіційним титулом «дванадцять богів Олімпу» (δώδεκα Θεοί του Όλύμπου). Згодом таким са­мим шляхом виокремлення дванадцяти головних божеств піш­ли етруски і римляни.