1.5. ФІНІКІЙСЬКА РЕЛІГІЯ

Східне побережжя Середземного моря, де сьогодні розташовані Сирія, Ліван, Йорданія та Ізраїль, дві тисячі років до Різдва Христового було заселене семітським народом фінікійцями.

Назву «фінікійці» (фоіиікц) дали цьому народу греки; самі ж вони називали себе ханаанцями. Фінікійці жили посеред інших близькосхідних народів, від яких переймали багато елементів культури, однак і самі дали світовій культурі неоціненні скарби. Найбільшим внеском фінікійців у світову культуру є шрифт, яким вони писали, і який ліг в основу письма більшості народів світу. Фінікійці розселилися уздовж побережжя, заснувавши в середині ІІ тисячоліття до РХ свої перші міста, найбільшими з яких були Сидон, Тир та Бібл. Поступово фінікійці розселялися по всіх берегах Середземного моря, утворивши свої колонії в Північній Африці, Сицилії, Сардинії, Корсиці, Апеннінському та Піренейському півостровах тощо. Незважаючи на те, що ханаан- ці заселили величезні території, вони не створили єдиної держави. Подібно до греків, вони засновували малі міста-держави, кожне з яких мало власний устрій і уряд. Поліси об’єднувалися в час небезпеки зовнішнього ворога, але не втручалися в життя одне одного, коли зовнішня небезпека зникала.

Окрім високого мистецтва і ремесл, розвинених фінікійцями, основним їхнім завданням були торгівля і мореплавство. Фінікійці торгували з усім світом, ставши найбільш успішними купцями давнини. Оскільки найбільше торгових шляхів пролягали через море, фінікійці розвинули величезний флот, яким не тільки послуговувалися для торгівлі, а й для військових цілей. Військові кораблі фінікійців контролювали все Середземне море. Панування на морі та суходолі фінікійці були змушені відстоювати у безконечних війнах. На суходолі постійними конкурентами фінікійців були хетти, хурити, євреї, народи Месопотамії, а на морі - греки, а згодом і римляни. Однак фінікійці вміло будували дипломатичні відносини.

Відомо, що царі Тиру підтримували тісні контакти з царями Ізраїлю Давидом і Соломоном, забезпечували їх будівельним матеріалом, особливо деревиною, та майстрами для будівництва. Також євреї і ханаанці вступали у військові союзи в боротьбі проти зовнішніх ворогів. Постійна боротьба за території в Передній Азії, змушувала фінікійців переселятися на Захід, де кількість їхніх колоній невпинно зростала.

• КАРФАГЕН

Найбільшою фінікійською колонією в Північній Африці стало місто Карфаген, засноване у 814-813 роках до РХ. Засновницею міста вважається Еліса (Дідона), яка з групою тирських аристократів перебралася з Тиру на Кіпр, а згодом до Північної Африки, де заснувала місто Карфаген. Довгий час Елісу вважали міфічною постаттю, однак сьогодні відомо, що Еліса - історична постать; вона була правнучкою тирського царя Єфваала та внучатою племінницею Єзавель, дружини ізраїльського царя Ахава. Ранній Карфаген був монархією, однак згодом його соціальний устрій переріс в олігархію. Це місто було не тільки найбільшим серед західних фінікійських колоній, а й становило політичний, культурний і військовий центр фінікійців на Заході.

Повільним кінцем панування фінікійців на західному середземноморському побережжі стали Пунічні війни. Назва цих подій походить від латинського слова «рипісив», що означає «фінікійський». Пунічні війни розгорілися між Римом і Карфагеном за панування на побережжі Середземного моря. У 260 році Римська Республіка завоювала весь Апеннінський півострів, витісняючи фінікійців з його південних областей. Кордони Риму, влада якого поширилася на весь півострів, вперлися в кордони фінікійських колоній, які охопили Сицилію, Сардинію та Корсику, Піренейський півострів та Північну Африку.

> Перша Пунічна війна тривала у 264-241 роках до РХ. У 265 році до РХ Рим завоював Мессану, фінікійську колонію на Сході Сицилії. У відповідь Карфаген оголосив війну Риму. Не зумівши запанувати над Західною Сицилією, римська армія переправилася у Північну Африку, висадившись неподалік Карфагену, який міцно тримав оборону.

На Сицилії у 247 році спротив Риму очолив Гамількар Барка, який атакував Апеннінський півострів. У березні 241 року до РХ римський флот врешті розбив фінікійців і переміг у війні. Карфаген, програвши Першу Пунічну війну, був змушений погодитися на римську окупацію всієї Сицилії та сплачувати величезну контрибуцію.

> У 238 році до РХ у Карфагені вибухнуло повстання найманих вояків. Римляни, скориставшись внутрішніми проблемами Карфагену, захопили Сардинію і Корсику, які досі належали до сфери впливу фінікійців. У відповідь Гамількар Барка, скориставшись римськими проблемами на інших фронтах, завоював Схід Піренейського півострова. Після смерті Гамількара у 228 році до РХ фінікійське військо очолив його зять Гасдрубал, а коли його вбили у 220 році, на чолі армії став син Гамількара Ган- нібал Барка. У 219 році Ганнібал захопив місто Сагунт, яке було союзником Риму, у відповідь на що Рим оголосив війну Карфагену. Так почалась Друга Пунічна війна, яка тривала у 218-201 роках до РХ. Щоби забезпечити військову перевагу, Ганнібал вирушив на Рим не морським шляхом, а перейшов через Альпи, що дозволило йому атакувати римлян із тилу. Ганнібал отримував перемогу за перемогою. У 216 році він завдав римлянам нищівного удару в битві при Каннах. З 211 року Рим почав здобувати перемоги над Ганнібалом на Апеннінському та Піренейському півостровах, а у 204 році римляни висадились у Північній Африці, завдавши фінікійцям нищівних ударів та здолавши війська Ганнібала. У 201 році до РХ Карфаген був змушений погодитися на мирну угоду з Римом, відповідно до якої до володінь Риму переходили Сардинія, Корсика, Піренейський півострів та менші острови Середземного моря; Карфаген зобов’язався сплатити величезну контрибуцію та не починати воєн без згоди Риму. Так Карфаген у Другій Пунічній війні втратив гегемонію у Середземному морі, а Рим став наймогутнішою державою світу.

- Невдовзі Карфаген оговтався від поразки та відновив торгові й військові сили. Рим, боячись посилення Карфагену, оголосив йому війну у 149 році до РХ.

Так почалась Третя Пунічна війна 149-146 років до РХ. Після відчайдушної трирічної боротьби римські війська завоювали Карфаген. Місто спалили, а карфагенські землі стали римською провінцією. Так закінчилася історія фінікійської цивілізації, яка подарувала Європі писемність, але й була знищена Європою.

• ЕЛЬ-БААЛ

Релігійні тексти фінікійців переповнені іменами Еля, Астарти та їхнього сина Баала. Необхідно зауважити, що ім’я Ель означає «Бог»; це - не особисте ім’я, а загальне ім’я, яке використовувалося в більшості семітських мов. Ім’я Баал також не є особистим. Воно означає «Господь», «пан», тобто відповідник до єврейського Адонай. У фінікійських колоніях зустрічається ім’я Баал із різними додатковими іменами, які вказують на особу божества, котрого величали титулом Баал. Отож, коли в текстах зустрічаються імена Ель і Баал, то їх слід розуміти як величальні титули, які застосовувалися до різних божеств. У різних фінікійських містах існували культи різних богів.

> Зокрема богом міста Тир був Мелькарт. Ім'я Мелькарт також не є особистим іменем, а означає «володар міста». Його справжнє ім'я невідоме, і невідомо, чи воно взагалі було. Не можна виключати можливість того, що Мелькарт не мав власного імені, а тільки титули, що могло підкреслювати його трансцендентність та неописанність. Такою ж була ситуація з іменем Бога у сусідніх щодо ханаанців євреїв, які називали Бога величальними титулами, а не особистим іменем. Греки ототожнювали Мелькарта з Гераклом та називали його Гераклом Тирським. Міфи розповідають про боротьбу Мелькарта з Мотом, злим духом смерті й підземного царства. Ім'я Мота також не особисте, оскільки слово «мот» означає «смерть». В образі боротьби Мель- карта і Мота виражена відвічна боротьба добра і зла, життя і смерті. В міфах Мот перемагає Мелькарта та вбиває його. Однак Ешмун (дух лікування) визволив його з царства смертних, дарував йому воскресіння. Згодом Мелькарта почали вважати солярним божеством, внаслідок чого змінився й міф про Мельтарта.

Новіші його версії розповідали про смерть і воскресіння Мель- карта в новому осмисленні: смерть Мелькарта в них описувалося як його самоспалення у священному вогні для того, щоби відродитися в оновленому образі. Оскільки фінікійці поширювали свої колонії по всьому побережжі Середземного моря, коли Тир був найвпливовішим із фінікійських міст, то фінікійці вірили, що Мелькарт плавав по Середземному морю, а Гібралтар фінікійці називали Стовпами Мелькарта. До того ж, на острові Котінуса існував величний храм Мелькарта, а в місті Ґадес (сьогодні Кадіз) на південному заході Піренейського півострова, за віруваннями фінікійців, знаходилася могила Мелькарта.

> Богом іншого великого фінікійського міста Сидон був Ешмун, якого греки ототожнили з Адонісом. Його культ поширювався також на островах Кіпр та Сардинія, а фінікійські міфи про Ешмуна перейняли греки та римляни до культу Адоніса. Після формування фінікійського пантеону, Ешмун проголошувався другом Мелькарта, який його воскресив. Міфи пов'язують Еш- муна із землею, що робить його хтонічним богом, та розповідають про те, що в Ешмуна закохалася Астарта. Щоби звільнитися від домагань Астарти, Ешмун самокаструвався. Оскільки у фінікійських містах правителі намагалися забезпечити державу від впливів олігархічних родів, то на високі посади призначалися в основному євнухи. Отримавши високе соціальне становище, єв- нухи-аристократи повинні були знайти якесь оправдання для свого становища. Міф про Ешмуна був чи не найкращим облаго- родженням статусу євнуха.

> Важливе місце у фінікійському пантеоні зайняла богиня Астарта. Її культ зародився у Месопотамії, але внаслідок тісних контактів народів Близького Сходу перейшов чи не до всіх них. Шумерська Інанна, аккадська Іштар, єгипетська Ізида, греко- римська Венера, фінікійська Астарта - все це різні образи єдиного божества. Шумерський міф про Інанну розповідав про те, як вона оплакувала свого померлого сина Таммуза (Думузі). Цей сюжет відобразився в багатьох інших культурах.

Ханаанці занесли його й до Палестини, де єврейські пророки боролися проти обрядів всенародного оплакування Таммуза. Фінікійці, як і інші народи, ототожнювали Астарту з планетою Венерою. Оскільки вона найяскравіше і найдовше світить на нічному небі, то символами Астарти вважалися вечірня і ранішня зоря. Латиняни називали її Люцифером, тобто світлоносним духом. Лише згодом у християнстві Люцифером почали називати сатану. В різних фінікійських колоніях, де розмовляли різними діалектами фінікійсько-ханаанської мови, ім'я Астарти дещо видозмінювалося. Тому в давній східнофінікійській літературі зустрічаються різні, але близькі за звучанням, написання її імені. В західних фінікійців цю богиню називали Тінніт. Деякі вчені вважають, що Астарта і Тінніт - різні божества; інші вчені їх ототожнюють. Обидві версії мають достатньо підстав для свого обґрунтування. Ймовірно, що в деяких фінікійських колоніях вони ототожнювались, а в інших розрізнялись.

> У деяких фінікійських колоніях на чолі пантеону стояв Молох - божество, яке викликало острах у сусідніх народів і створило фінікійцям славу жорстокого і немилосердного народу. Молоха зображали з головою рогатого бика. Вражаючим у культі Молоха було те, що йому було прийнято складати в жертву найдорожче. Надмірна ревність у жертвоприношенні призвела до виникнення традиції спалювати на жертовнику дітей. На місці поклоніння Молоху встановлювали його ідол із простягнутими руками, а під ідолом розпалювали полум'я. Дитину клали на руки Молоху так, щоби вона скочувалася у вогонь. Під час розкопок було знайдено багато урн, у які складали обпалені останки дітей для захоронення поблизу жертовників. З часом почали з’являтися замінні жертви, тобто в замін дітей спалювали тварин. Одне із таких ханаанських святилищ знаходилося на півдні від Єрусалиму, в долині Гіном, яку також називали Геєною. Звідси з’явився вислів «вогняна Геєна», який означає жорстоке і смертельне полум’я. Сам жертовник у Геєні називали Тофет. Згодом назву «тофет» перенесли на всі жертовники, на яких спалювали людей. Біблійні пророки гостро засуджували принесення в жертву дітей, та всіляко намагалися вберегти від таких варварських звичаїв євреїв.

Так, найпоширенішим народом, який заселяв Передню Азію були фінікійці, яких також називали хаанцями. Розвинувши потужний флот, вони зуміли розселитися по всіх берегах Середземного моря, створивши свої колонії в Північній Африці, на Апеннінському та Піренейському півостровах, на островах Середземного моря. Саме фінікійці стали основними конкурентами Риму за світове панування. Фінікійська культура і релігія ввібрала елементи різних цивілізацій, які розташовувалися поряд із ханаанськими містами.

<< | >>

↑

Источник: Шепетяк Олег Михайлович. Історія релігій. Том другий. - Жовква: Місіонер,2019. - 608 с.. 2019

Еще по теме 1.5. ФІНІКІЙСЬКА РЕЛІГІЯ:

- История религий -

- Антропология - Безопасность жизнедеятельности - Биология - Бухгалтерский учет - География - Деловое общение - Журналистика и СМИ - Информатика, вычислительная техника и управление - История - Конфликтология - Медицина - Науки о земле - Политология - Право ЕС - Право РФ - Право України - Психология - Религиоведение - Технические науки - Физика - Филология - Философия - Финансы - Экология - Экономика - Юриспруденция и право -