8.2. ЕПІКУРЕЙСТВО І СКЕПТИЦИЗМ

Типовою для еллінізму була позиція заперечення усталених норм. Таку позицію виражали дві філософські школи: епікурей­ство та скептицизм. В основі епікурейства стояла спроба дати відповідь на питання етики: як потрібно поводитися людині в життєвих обставинах, які вона змінити не може? Якщо в ранній античності людина могла впливати на політику і формування держави, то в пізній античності вона втратила таку можливість.

• ЕПІКУРЕЇЗМ

Засновником епікурейства був Епікур (341-271 роки до РХ), уродженець Атен, який навчався в атоміста Навсифана і плато­ніка Памфіла. В 307 або 306 році до РХ Епікур заснував власну школу. Філософія Епікура має виключно практичне спрямуван­ня. Він вважав, що науки є абсолютно непотрібними, оскільки через них люди витрачають свій час і зусилля, нічого не отриму­ючи взамін. Цінність має тільки етика, бо вона формує принци­пи людського життя. Однак Епікур не відкидав відомі його часу науки повністю.

• ФІЗИКА ЕПІКУРА

В царині фізики Епікур не відзначався особливими таланта­ми. Він не хотів і не міг створити власну картину світу, а тому вирішив віднайти в доробках попередників ту систему, яка би йому підходила найкраще. Критерієм для відбору світоглядної системи Епікуру служив принцип звільнення від страху. Епікур поставив собі за ціль заперечити моральні закони, а це могло бути можливим тільки тоді, коли зникнуть інстанції, які ці за­кони встановлюють і слідкують за їхнім виконанням.

Епікур, як і Демокріт, вважав, що світ складається з атомів і пустоти між ними, лишень, на відміну від Демокріта, який вва­жав, що кількість атомів безмежна, Епікур стверджував, що кількість атомів обмежена. Атоми рухаються довільно зверху донизу. Оскільки ще Арістотель критикував цю думку, наголо­шуючи на тому, що якщо атоми рухаються самовільно, то вони мусять рухатись з однаковою швидкістю, а тому вони не змогли би утворити речі, і у світі не було би змін. Щоби уникнути кри­тики Арістотеля, Епікур стверджував, що атоми самовільно, без жодного зовнішнього чи внутрішнього імпульсу, дещо відхиля­ються від траєкторії вільного падіння. Внаслідок цього відхи­лення атоми вдаряються один до одного, створюють хаотичний рух та цим спричинюють виникнення речей. Речі не вічні; вони виникають і зникають внаслідок постійного хаотичного руху атомів. Набір речей, укладених із атомів, складає світи. Світів, на думку Епікура, є багато. Вони виникають і зникають відпо­відно до руху атомів. Між світами утворюється вільний простір, який грецькою прийнято називати цетакооща, а латиною - in­termundia. Так Епікур пояснював природу світу, уникаючи будь- якого його початку та цілі. Таким самим чином виникали й живі організми.

• РЕЛІГІЯ ЕПІКУРА

У релігійних поглядах Епікур не був оригінальним. Він був пе­реконаний, що боги існують, до того ж їх багато. Достатнім ар­гументом на користь існування богів було те, що в них вірять усі. Головними характеристиками богів, на думку Епікура, є їхнє безсмертя і повне блаженство. Щоби боги могли насолоджува­тись блаженством, вони повинні складатися з особливо чистих і досконалих атомів. Проблемою для Епікура стало пояснення безсмертя богів: якщо боги складаються з атомів, а все, що скла­дається з атомів, смертне, то як боги залишаються безсмерт­ними. Епікур це пояснював так: боги знаходяться не у світах, а поза ними, в ретакооріа, де не відбувається руху атомів, а тому загальний хаотичний рух атомів їх не торкається і не руйнує. Оскільки боги перебуваються в ретакооріа, то вони не втруча­ються у світовий порядок. Ця теза була надзвичайно важливою для Епікура, оскільки він ставив перед собою ціль довести, що боги не втручаються в хід світової історії та окремих людських життів.

• ЕТИКА ЕПІКУРА

Головною темою філософської системи Епікура була ети­ка. Саме їй були підпорядковані всі інші сфери його міркувань. Епікур задав собі традиційне для його епохи питання: як по­винна діяти людина, якщо зовнішні обставини не сприяють її моральності, а змінити обставини людина неспроможна? Його відповідь була також традиційною для філософії еллінізму: до­сягти щастя, незважаючи на обставини, і не намагаючись впли­нути на державу.

епікурейці закликали полишити намагання досягти святості, і жити задля власного задоволення. Щастя, на думку Епікура, - це задоволення. Однак, в епікурействі задоволення отримало своє чітке тлумачення. Будь-яке задоволення не матиме сенсу, якщо воно буде переплетеним із стражданнями. Тому найбільшим за­доволенням є свобода від страждань. Епікур наголошував, що тіло спроможне страждати тільки від миттєвих збудників, а ду­ша страждає як від збудників теперішності, так і від збудників минулого і майбутнього. Через пам'ять, страхи і переживання людська душа може страждати і від того, що відбулось в мину­лому, і від того, що лише може відбутися в майбутньому. Запере­чення посмертної відплати, для обґрунтування якого була по­кликана вся фізика Епікура, звільняло людину від страху перед вічністю. Причиною найбільших страху і переживань є смерть. Епікур закликав позбутися страху смерті, бо коли є людина, не­має смерті, а коли є смерть, немає людини. Мислитель потішав своїх послідовників тим, що великі страждання короткотривалі, а малі можна здолати.

Незважаючи на гедонізм Епікурової філософії, вона геть не була аморальною. Філософ закликав своїх учнів дотримуватися правил моралі, але не з благородних міркувань, а виключно то­му, що дотримання загальноприйнятих правил допомагає люди­ні уникнути страждань. Злочинець наражає себе на покарання зі сторони суспільства; натомість, людина, яка не порушує закон, не зазнає й покарань. Нехтування сім'єю, невпорядковані стате­ві зв'язки, порушення державного законодавства, нехтування власним здоров'ям тощо є причинами страждань. Тому Епікур закликав до морального життя. Воднораз, він мало цікавився політикою, і вважав, що мудрець повинен її уникати, бо політи­ка завжди є джерелом страждань для тих, хто нею займається.

• СКЕПТИЦИЗМ

Ще однією школою епохи еллінізму, яка ґрунтувалась на за­переченні, був скептицизм. Засновником школи був Піррон з Еліди, який помер близько 275 року до РХ. Піррон був старшим за Зенона, засновника стоїцизму, та Епікура. Він брав участь в Олександрових походах, і особисто бачив розмаїття культур сві­ту. Піррон не створив жодної філософської системи, оскільки не вважав це потрібним. Він і не залишив власних творів, і про його переконання відомо тільки з текстів його учня Тимона. Сутність Пірронової філософії у тому, що будь-які позитивні судження не­можливі. Люди не можуть нічого знати достеменно. Якщо лю­дина вважає, що вона щось знає, то це їй тільки так видається. Немає підстав довіряти ані власним чуттям, ані авторитетам. Тому єдиною правильною позицією є повна стриманість від су­джень - ακαταληψία. Оскільки мудрець не творить власних су­джень про дійсність, він і не бентежиться тим, що відбувається навколо. Так справжнім мудрецем, на думку Піррона, був той, хто перебував у стані безпристрасності - απάθεια (апатія) або αταραξία (атараксія). Скептицизм суттєво вплинув на Плато- нівську Академію епохи схоларха Аркесилая. У І столітті до РХ скептицизм відродився в Олександрійській школі скептицизму, засновником якої був Енесидем.