9.1. ДАОСЬКА ФІЛОСОФІЯ

Кардинальні зміни в китайському суспільстві, спричинені політичною нестабільністю, породили не тільки релігійно-філо­софські школи, які ставили перед собою завдання реформува­ли державу та відновити лад, а й таких мислителів, які вважали за доречніше залишити світ на призволяще та зосередитись на власному духовному розвитку і віднайденню внутрішньої гар­монії.

• ЯН-ЧЖУ

Першим із відомих нам даоських філософів був Ян-Чжу, який жив у VI столітті до РХ. На жаль, Ян-Чжу не залишив власних текстів, тому мозаїку його доктрини потрібно збирати по кусоч­ках із згадок у найрізноманітніших древніх текстах, які зазвичай писані його опонентами, і тому викладають негативну картину його думок. Утім немає підстав сумніватися в їхній правдивості. Змальовуючи основні погляди Ян-Чжу, давні мислителі писали так: «Ян-Шен цінував тільки себе самого» (Луй-ші чунь-цю: XVII, 7), «Є людина, принцип якої - не заходити в місто, яке в небез­пеці, і не залишатися серед війська. Навіть для великої вигоди всієї Піднебесної він не віддав би й волоска зі свого коліна... Він ненавидить речі і цінує життя» (Хань Фей-цзи: Ц, «Зберігати життя і те, що істинне в ньому, не дозволяти речам себе опута­ти - ось що встановив Ян-Чжу» (Хуай-нань-цзи: ХІІІ). Ці цитати показують, що у філософії Ян-Чжу найвищою цінністю проголо­шене життя, а шлях до нього у звільненні від речей і униканні небезпек. Ян-Чжу відхиляв пропозиції політичної кар'єри, не накопичував матеріальних благ та намагався залишатися не­помітним. Основною цінністю, на його думку, було життя. Якщо воно дане людині, то людина повинна його берегти. Високі ста­туси та статки вимагають великих зусиль для їх накопичення і збереження. Витрачаючи власну життєву енергію на здобуття статусів і статків, людина витрачає її надаремно. Зберігаючи спокій та безпристрасність, людина зберігає здоров'я тілесне і душевне, а тому її життя триває довше.

Ян-Чжу вважав, що людина повинна поводитися так, щоби ні­чого не перешкоджало жити довго і щасливо. Для ілюстрації його поглядів найкраще підходить приклад дерева, який часто вико­ристовувався даосами.

Цим вченням Ян-Чжу та ранні даоси закладали специфічне розуміння Дао. Принцип Дао (шлях), тобто принцип буття світу, та Де, тобто сили вираження Дао у світі, відвічно притаманні ки­тайській духовній культурі. Вони зустрічаються у творах чи не всіх шкіл, однак в різних школах трактуються по-різному. Якщо в конфуціанстві розрізняли Дао, як моральний принцип космічно­го буття, та Дао, як ідеї конкретних речей, і вважали, що завдан­ням людини є працювати над утвердженням Дао у світі й у люди­ні, то даоси визнають Дао, як світовий принцип, і вважають, що людина не повинна нічого робити для його утвердження; значно краще буде, якщо людина не втручатиметься у світові процеси, і дасть можливість Дао діяти самостійно.

• ЛАО-ЦЗИ

Найвидатнішим мислителем даосизму був Лао-цзи, який жив на межі УІ-У століть до РХ. Його справжня біографія не зберегла­ся. Існують тільки низка легенд, які зображають постать Лао-цзи в міфічному образі. Деякі дослідники взагалі не погоджуються, що така людина колись жила. Традиційно Лао-цзи вважається засновником даосизму. Однак таке твердження далеке від прав­ди. Лао-цзи не засновував даосизму, як і Конфуцій не засновував конфуціанства; вони обоє були лишень найвидатнішими мисли­телями у своїх релігійно-філософських школах і розробили їхні вчення. Авторству Лао-цзи приписується трактат «Дао-де-цзін». Сьогодні відомо, що «Дао-де-цзін» написаний значно пізніше, ніж жив Лао-цзи. Між Лао-цзи і «Дао-де-цзін» можливі два ва­ріанти відношення. Можливо, що думки Лао-цзи оформились у середовищі його послідовників, і аж тоді вилились на папір. А можливо й, що ім'я Лао-цзи використане в «Дао-де-цзін» для піднесення авторитету твору. Як би там не було, для розуміння даоської філософії погляди її видатних мислителів важливіші, ніж їхні біографії.

Відповідно до китайських легенд, ім'я «Лао-цзи» означає «ста­рий вчитель» або «стара дитина». Легенди розповідають, що йо­го мати була вагітною багато років (в деяких текстах йдеться навіть про 81 рік), і народила сина, який вже був старцем. По­дальші події життя Лао-цзи найповніше описав китайський іс­торик Сима-Цянь. Він писав, що Лао-цзи народився на півдні Китаю, і більшу частину свого життя працював архіваріусом у рідному місті. Саме там сформувалися його погляди. Відповідно до розповіді Сима-Цяня, у 517 році до РХ відбулася зустріч Лао- цзи і Конфуція, під час якої Конфуцій проявив прагнення до ак­тивної діяльності, а Лао-цзи - до пошуку внутрішнього спокою. Безперечно, такої зустрічі ніколи не було, але легенда про неї чітко виражає відмінності у світоглядах двох великих мислите­лів.

В центрі міркувань Лао-цзи стоїть поняття Дао. Воно присут­нє в багатьох китайських мислителів, але ніхто не присвячував цьому поняттю стільки уваги, як Лао-цзи. Філософ сформував концепцію Дао. Для нього Дао - це абсолютно недефінітивний і неописанний принцип, якого неможливо виразити словами або дати йому якесь окреслення. Дао перебуває поза формами і властивостями, тобто поза матеріальним світом, однак існують і такі поняття поза формами і властивостями, які можна якось іменувати. Дао не тільки перебуває поза формами і властивос­тями, а й не може бути іменованим. Зрештою й саме слово «Дао» не виражає його сутності, оскільки немає такого слова, яке би могло її виразити. Дао немає сутності. Слово «Дао» є тільки сим­волом, яким прийнято окреслювати його неописанність і нете- матичність. Дао - це закон буття, відповідно до якого все вини­кає, існує, зникає, змінюється. Немає нічого, що би не виникало з Дао, і що би не існувало відповідно до нього. Дао є не тільки законом всесвітнього буття, а й законом життя людини. Мудре­цем є той, хто знає Дао, і намагається скоритися перед ним, не суперечить його законам. Мудрець повинен бути скромним, не накопичувати статуси і статки; він повинен відмовитись від ам­біцій та дозволити Дао діяти в його житті. Лао-цзи приймав ідеї, сформовані Ян-Чжу, але трактував їх позитивно. Якщо Ян-Чжу стверджував, що мудрець повинен уникати активної діяльності, щоби зберігати життя і не витрачати намарно життєву енергію, то Лао-цзи з цим повністю погоджувався, однак додавав, що ко­ли людина уникатиме активної діяльності, то не тільки збереже життєву енергію, а й спричинить добро. Якщо людина не втру­чатиметься в природні процеси, тоді Дао зможе вільно діяти і ніхто йому не перешкоджатиме. Коли ж керуватиме Дао, тоді всім буде краще, аніж при людському керівництві.

Те саме стосується й правителя. Добрим правителем може бу­ти тільки мудрець, тобто той, хто усвідомив корисність некорис­ного. Завданням правителя є не якась особлива активна діяль­ність, а вміння не перешкоджати природним процесам. Єдиною допустимою активністю правителя є знешкодження активності інших. Лао-цзи вважав, що надмірна активність є злом. Іншими словами: краще недостаратися, аніж перестаратися. Наслідком надмірної активності є всі суспільні проблеми. Людина повинна їсти і одягатися, але якщо суспільство присвятить цим матері­альним потребам занадто багато уваги, тоді з’являються ску­пість, заздрість, крадіжки тощо. Люди повинні розмножуватись, але якщо на цьому занадто акцентувати увагу, тоді з’являються розпуста, збочення, викривлення інституту сім’ї. Люди повинні виражати свої таланти, але якщо на них надто зосереджуватися, тоді з’являться пиха, гордість та зневага у відношенні до інших. Люди повинні коритися владі, але якщо цього буде забагато, то­ді виникне авторитарність і диктатура. Люди мають право бути вільними, але надмірна увага на свободі призводить до свавіл­ля. Всього повинно бути в міру, якщо хтось перестарається, тоді це призведе до проблем. Причиною цих проблем є те, що за умо­ви надмірної активності людини, не залишається місця для Дао. Завданням правителя є знешкоджувати надмірну активність, щоби вивільнити місце для Дао. Все у світі організується само собою, бо всім керує Дао. Мудрець - це той, який не намагаєть­ся ані собою, ані кимось іншим замінити Дао. Якщо правителем є мудрець, він не буде робити непотрібних речей, а залишить можливість діяти Дао, а сам лишень спостерігатиме, щоби хтось із його підданих не перешкоджав Дао.

Другим ключовим поняттям Лао-цзи є де. Якщо Дао діє, тоді його дія існує. Де - це комплекс дій і проявів Дао. Оскільки Дао діє в усьому, то де пронизує все. Не існує такого феномену, в яко­му б не було де. Завдяки присутності де в речах, вони стають ін­телігібельними та зрозумілими. Де появляється й у людському житті. Жити відповідно до де - це жити морально і гідно. Дао керує всім, включно з людським життям. Закони Дао, які стосу­ються людського життя, є де в людині. Якщо Дао є повністю нео­писанним принципом буття, то де є артикульованим. Мудрець, який усвідомлює Дао, не потребує людських законів і звичаїв. Якщо ж людина не дозріла до стану мудреця, який усвідомлює Дао, тоді вона орієнтується на його вираження (де). Критикую­чи конфуціанців, даоси говорили, що гуманність (найвища фор­ма міжлюдських відносин у конфуціанстві) потрібна тоді, коли з чийогось життя зникає Дао. Іншими словами, якщо людина не допускає до свого серця Дао, і, відповідно, не відчуває внутріш­ньої потреби бути доброю, то їй потрібні штучно встановлені рамки. Всі моральні ідеали, як гуманність, взаємоповага тощо, є тільки формами заміни Дао.

• ЧЖУАН-ЦЗИ

Третім великим даоським мислителем був Чжуан-цзи (369­286 роки до РХ). У своїх творах філософ продовжував і розвивав ідеї попередників. Свій аналіз людської поведінки Чжуан-цзи основував на понятті де. Він стверджував, що вищим рівнем ду­ховного удосконалення є дати можливість де діяти в собі. Всі якості філософ ділив на природні і такі, що походять від людини. Природним для коня є мати чотири ноги, а сідло і хомут додані коню людиною. В людині присутнє де, тобто відблиск Дао. Якщо людина дозволить йому діяти в собі, тоді вона буде щасливою. Якщо ж вона замінить де людськими поведінковими креатура­ми, то наразить себе на проблеми і нещастя. В кожної істоти ін­ше де, тому всі є різними. Чжуан-цзи послуговується прикладом двох птахів. Великий птах пролітає величезні відстані, і це ро­бить його щасливим. Малий птах не може пролетіти і кількох де­сятків метрів, але це теж робить його щасливим. Якщо великому птаху вкоротити лапи і крила, щоби він став схожим на малого, або малому натягнути лапи і крила, щоби він став схожим на ве­ликого, тоді обоє від цього страждатимуть. Так само й людина. Кожна людина має своє де, і воно робить її щасливою. Якщо ко­гось переробити під чужі стандарти, то це принесе лише нещас­тя. Свобода діяти відповідно до свого де є відносною, оскільки людина завжди залишається обмеженою природними обстави­нами. Найбільшим обмеженням людини є смерть, яка перекрес­лює всі прагнення. Для досягнення абсолютного щастя недо­статньо тільки реалізації власного де. Потрібно також подолати обмеження. Людина не спроможна перемогти смерть та інші об­меження, але вона може випрацювати правильне ставлення до них. Чжуан-цзи пропагував таке загартовування власного духа, щоби ніяка проблема, навіть смерть, не змогла порушити вну­трішній спокій. Коли людина перестане перейматися проблема­ми, тоді вони більше не будуть для неї проблемами. Загартуван­ня духа і досягнення абсолютного внутрішнього спокою є ціллю духовного життя та основним середником осягнення спасіння.

Виходячи з цих міркувань, Чжуан-цзи сприйняв політичні ідеї Лао-цзи, та дав їм нові обґрунтування. В кожного різні та­ланти та можливості, і їх необхідно враховувати при розподілі обов'язків. Державний управлінський апарат завжди ставить однакові вимоги до всіх. Якщо правитель добрий, тоді він праг­не створити всьому народу такі умови, які, на його думку, зро­блять народ щасливим. Але ці умови однакові для всіх. Добрий правитель щиро прагне ощасливити всіх. Насправді ж, його ста­рання роблять тільки гірше, бо кожна людина інакша, і те, що добре для правителя не завжди є добрим для всіх його грома­дян. Правитель повинен бути не тільки добрим, а й достатньо мудрим, щоби зрозуміти відмінності між людьми. Мудрим пра­вителем є той, хто не намагається своєму народу нав'язати свої стандарти життя, а дає свободу кожному розвиватися самостій­но. Принцип мудрого правителя Чжуан-цзи називав управлін­ням через неуправління. Чжуан-цзи сформував також свої погля­ди на проблему істинності. Якщо все суще походить із Дао, тоді Дао присутнє в усьому. Це означає, що все є всім. З цього можна зробити висновок, що будь-яке висловлювання про будь-що є воднораз істинним і хибним. Тому доречним є тільки розрізнен­ня суджень за критерієм збереження життя і відповідності Дао. Ціллю духовного життя, на думку Чжуан-цзи, є злиття з Єдністю буття - Дао. Для того, щоби злитися з Дао, необхідно піднестися понад усе матеріальне. Цією тезою Чжуан-цзи заклав основи да- оської містики.

Не все з творчості даоських філософів отримало свій розвиток у подальшій даоській релігії. Без практичного застосування за­лишилась даоська політична теорія; вона не викликала зацікав­лень навіть тоді, коли китайські імператори захоплювались дао­сизмом. Найбільшого розвитку в релігійному житті отримали ідеї Дао та цінності життя. Заклик до збереження життя настіль­ки захопив даосизм і всю китайську культуру, що впродовж сто­літь китайці масово працювали в напрямі пошуку безсмертя. На цій основі розвинулась алхімія, перед якою ставилось завдання знайти еліксир безсмертя. В даоській релігії прижилися багато елементів народних вірувань, однак учення даоських філософів назавжди залишилась стержнем даосизму.