ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКЕ ТА КЛАСОВЕ В СОЦІАЛЬНІЙ ФІЛОСОФІЇ

Підкреслюючи гуманістичну спрямованість соціальної філософії, не слід забува­ти, що суспільство є не просто сумою індивідів (людей як таких), а людей, що об’єд­нуються в певні соціальні групи: верстви, класи, нації, народності.

Діалектика загальнолюдського, класового та індивідуального проходить чер­воною ниткою через історію суспільства, де існують класи. Дійсно, кожен суспіль­ний клас має свої інтереси (економічні, соціальні, політичні), духовні цінності - моральні норми, традиції та звички, цілі та ідеали, певні принципи. Мислячі пред­ставники класу - ідеологи - забезпечують їх теоретичне обгрунтування, що пос­тає в якості парадигми розвитку наукових досліджень, художнього освоєння сві­ту, пошуку морально-правових та політичних результатів. Але якщо зазначена парадигма абсолютизується, закріплюється жорстким принципом партійності, то це однозначно зумовлює чорно-білу варіативність мислення ідеолога, вченого, діяча культури.

Подібна логіка, що базується на абсолютизації класовості, веде до однознач­ності, яка, в свою чергу, заганяє в безвихідь, бо практично не враховує розмаїття інтересів інших соціальних верств, а значить, створює ілюзії й нав’язує їх суспільст­ву. Останнє притаманне всім суспільно-політичним вченням, що створювалися на пріоритетних засадах класовості. Розвиток таких вчень відбувається поступово: кла­совість - однозначність - глухий кут. Найбільш яскраво це виявилося в історичній долі марксизму-ленінізму.

Марксистсько-ленінське вчення відкрито (і в цьому його перевага перед іншими соціально-політичними доктринами) проголосило однозначну прихильність до матеріалізму та інтересів пролетаріату. Врешті-решт це вчення й створювалось як наукове обгрунтування цілей і завдань боротьби пролетаріату, як послідовний тео­ретичний вираз його корінних інтересів на противагу інтересам експлуататорів не тільки в політиці, а й у філософії, соціології, мистецтві та моралі.

Однак у процесі відбиття інтересів свого класу це вчення створило ілюзію: ніби­то інтереси пролетаріату збігаються з інтересами всіх трудящих. Наділивши себе статусом всезагальності, марксистсько-ленінська теорія забула, а фактично відки­нула як несуттєві інтереси інших соціальних верств, людини як людини.

Намагання перейти до інших пріоритетних засад, наприклад до пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, в межах марксистської філософії приречені. Марксизм-ленінізм - теорія класовості, партійності, диктатури про­летаріату. Ця теорія багато в чому вірно і діалектично відбила суть суспільних відносин між людьми, показала механізм суспільного розвитку, його джерела й рушійні сили, особливо в контексті соціальних реалій минулого століття. Кла­сова ж спрямованість зумовила однозначність висновків у теорії та рух суспіль­ної організації за логікою «диктатура пролетаріату - диктатура вождя - дикта­тура партії -диктатура бюрократії» на практиці Все це можна охарактеризува­ти одним поняттям - тоталітаризм.

Вихід із ситуації, що створилася, ми вбачаємо в урахуванні загальних інтере­сів людства. На мові практичного знання це означає врахування інтересів кон­кретної людини як людини у розмаїтті її соціальних, політичних, національних взаємозв’язків з іншими людьми в суспільстві. Таким чином, вихід можливий на загальнолюдських засадах. Відповідальність за теоретичні пошуки бере на себе соціальна філософія. Вона базується на загальнолюдських пріоритетах. Оскільки загальнолюдське не може існувати інакше, як через історично конкретне, зокрема класове, соціальна філософія розглядає, вивчає, оцінює всяке соціальне вчення незалежно від того, на яких методологічних чи соціально-політичних засадах воно створене, представником якого класу чи соціальної групи, з якою метою і для якої партії.

Загальнолюдське - вихідний принцип, головна методологічна й світоглядна за­сада. Звичайно, вона не єдина. Соціальна філософія базується й на інших методо­логічних засадах. Основними з них є принципи об’єктивності, історизму, розвитку, системності, практики. Принцип (від лат. principium) означає те саме, що й основа, тобто те, що лежить в основі, з чого треба виходити і чим треба керуватися в теоре­тичній та практичній діяльності.