12.1. СУНІТИ І СУНІТСЬКІ МАЗГАБИ

Іслам розділений на декілька конфесій, серед яких найбіль­шими є суніти і шиїти. Сьогодні суніти становлять 85% усього ісламського світу, тобто переважну більшість мусульман. Во­ни, як конфесія, сформувалися в епоху, коли династія Омеядів утверджувалися на престолі Дамаського халіфату.

• ГАНАФІТИ

Найбільшим сунітським мазгабом є ганафіти. Його засновни­ком був Абу Ганіфа ан-Нуман ібн-Сабіт аль-Куфі (699-767), наро­джений в Куфі іранець, який згодом переїхав до Мекки, а опісля до Багдаду. Абу Ганіф вже за життя користувався особливою по­вагою як видатний мусульманський учений. Халіф Аль-Мунсур, цінуючи таланти Абу Ганіфа, запропонував йому посаду кадія (головного судді) в Багдаді. Коли Абу Ганіф відмовився, то халіф сприйняв це як важку особисту образу і ув'язнив мудреця.

Джерелами віровчення і права ганафіти вважають, окрім Ко­рану і Сунни, однозгідну думку сагабів, тобто осіб, які особисто знали Пророка Мугаммеда. Думки табіунів, тобто мусульман­ських вчителів, які належали до покоління, наступного після сагабів, ганафіти сприймають як менш вартісне джерело права, аніж висновки сагабів. Якщо ставалась така ситуація, у якій са- габи не досягали єдиної думки, то ганафіти залишали за собою право обирати серед різних думок сагабів як правильну ту, яка, на їхню думку, найкраще відповідала ситуації. Хоч ганафіти де­кларують, що у вирішенні будь-якого спірного питання вони по­силаються на думки сагабів, утім вони використовують власні міркування на етапі відбору думок сагабів, якщо останні не до- сягли згоди. Якщо ж траплялася ситуація, щодо вирішення якої немає інструкції ані в Корані, ані в Сунні, ані серед сагабів, то ганафіти допускають використання принципу кіяс (судження за аналогією). Якщо в минулому вже існував прецедент, який може бути моделлю для вирішення актуальної ситуації, тоді такий ви­падок з минулого повинен використовуватися в якості взірця. Одночасно гафаніти приймали й принцип істиган, який є ан­тонімом до кіясу. Відповідно до цього принципу, якщо в певній ситуації з точки зору здорового глузду і практичних наслідків доречніше ухвалити рішення, яке суперечить прецедентам ми­нулого, тоді потрібно знехтувати принципом кіас і обрати те, що видається кращим.

Принципи права, закладені ганафітами, зробили цей мазгаб найбільш лояльним до соціальних трансформацій та культур­них особливостей. Цей мазгаб характеризується найбільшою толерантністю та правовою мобільністю. Це дало можливість ганафітському мазгабу привабити багатьох прихильників, особ­ливо серед мавалі (мусульман-неарабів). Зрештою, засновник мазгабу Абу Ганіф був іранцем, а не арабом. Коли тюркські на­роди, які вже в доісламський період свого існування мали бага­те звичаєве право, прийняли іслам, то принципи ганафітського мазгабу виявилися для них найбільш прийнятними, оскільки вони давали можливість бути правовірними мусульманами, не відкидаючи своїх культурних традицій. Шаріат у його ганафіт­ському варіанті був офіційним законодавством Османської ім­перії. Сьогодні ганафітський мазгаб є найбільшим за кількістю послідовників. До нього належать мусульмани Туреччини, Сирії, Йорданії, України, Росії, північно-західних регіонів Єгипту, захід­ного Іраку, Казахстану, Узбекистану, Таджикистану, Туркменіс- тану, Афганістану, Пакистану, Індії та інших країн.

• МАЛІКІТИ

Другим за кількістю послідовників є малікітський мазгаб, засновником якого був Абу Абдуллаг Малік ібн-Анас аль-Асбагі (713-795), який народився, жив і помер у Медині, що й відби­лося на характері його мазгабу. Імам Малік, як його прийнято скорочено іменувати, відзначався надзвичайною вимогливіс­тю до себе. Незважаючи на визначні інтелектуальні задатки та непересічні знання мусульманського богослов’я, він не від­важився навчати, допоки сімдесят знаних вчених не рекомен­дували йому цим зайнятися. В літньому віці імам Малік пере­став відвідувати п’ятничні молитви в мечеті, бо хворів, і боявся осквернити мечеть своєю недугою. Підхід до богослов’я і права імама Маліка відображали риси його характеру: як в особис­тому житті він відзначався особливою вимогливістю до себе, так й у своєму вченні він був ригористичним і ретельним.

Джерелами віровчення і права імам Малік вважав, безпереч­но, Коран і Сунну. Однак при відборі гадісів Сунни, які він ак­цептував, Малік користувався принципом співставлення їх із Кораном. Якщо в інших мазгабах достовірним вважався той га- діс, шлях передачі якого не викликав сумнівів, тобто той, який передавався особами, які заслуговували довір'я, то Малік при­свячував небагато уваги вивченню шляху передачі гадіса. Якщо гадіс відповідає загальному духу Корану, тоді немає значення, чи він передавався декількома авторитетними очевидцями, чи ж тільки одним. Якщо ж гадіс суперечив загальному духу Корану чи його окремим аятам, тоді він не міг сприйматися за достовір­ний, навіть якщо його передавали авторитетні передавачі. Важ­ливим джерелом шаріату для імама Маліка були діяння медин- ців. Мудрець вважав, що Пророк Мугаммед, живучи впродовж багатьох років у Медині, сформував навколо себе добру спіль­ноту мусульман, які отримали від Пророка приклад побожного життя. Якщо мешканці Медини щось робили неправильно, тоді сам Пророк міг звертати їм увагу і корегувати їхню поведінку. Якщо ж Пророк не критикував поведінку мединців, то це озна­чає, що вона прийнятна для мусульман. З цього Малік робив ви­сновок, що поведінкові звичаї мединців повинні сприйматися за взірцеві для всіх мусульман. Впроваджуючи принцип «діяння мединців», Малік проявив свій патріотизм мешканця Медини. Як додаткові джерела шаріату, які, однак, сприймалися ним за другорядні, Малік вважав правові рішення осіб, які належали до найближчого оточення Мугаммеда, а також кіас (судження за аналогією). Ще одним важливим принципом шаріату в кон­цепції Маліка був аналіз наслідків учинку. Якщо якийсь учинок, хай він навіть сам по собі морально нейтральний, призводить до грішних наслідків, тоді його потрібно сприймати як грішний.

Засади шаріату, сформовані імамом Маліком, відзначають­ся консервативністю, вимогливістю та відсутністю гнучкості у відношенні до звичаєвого права. Для Маліка місцеві звичаї не є правовою цінністю. Взірцем для наслідування є тільки «діяння мединців». Якщо ганафітський мазгаб можна вважати найбільш ліберальним, то малікітський належить до строгих віянь ісла­му. Незважаючи на принцип «діяння мединців» як характерну ознаку малікітського мазгабу, він не прижився в самій Медині. Територією його поширення є Північна Африка. Фактично, му­сульмани Північної Африки, за винятком Північного Єгипту, належать до малікітського мазгабу. До малікітського мазгабу належать також мусульмани, які мешкають у Кувейті, західних областях Об’єднаних Арабських Еміратів та в невеликих районах Саудівської Аравії, що на кордоні з Кувейтом і ОАЕ.

• ШАФІЇТИ

На межі УІІІ-ІХ ст. сформувався шафіїтський мазгаб. Його зас­новником був Абу Абдуллаг Мугаммед ібн-Ідріс аш-Шафії (767­820), який народився в Палестині в році смерті імама Абу Ганіфа, засновника ганафітського мазгабу. Аш-Шафії був одним із най- видатніших мусульманських правників. Він походив з арабсько­го племені Курайшитів, до якого належав і Пророк Мугаммед. Аш-Шафії навчався у кращих учителів ісламу, досконало опану­вавши здобутки ганафітського і малікітського мазгабів. За своє життя він об’їздив майже весь мусульманський світ, навчаючись в Мецці і Медині, побував у Персії та Сирії. Останні роки життя імам провів у Єгипті, де й помер. Саме єгипетський період діяль­ності аш-Шафії був найактивнішим: в цей час він сформував свої богословські, політичні та правові погляди. Головним джерелом шаріату імам вважав Коран і Сунни. Він не допускав жодних дис­кусій щодо їх тлумачення, сприймаючи їхній буквальний зміст як абсолютно істинний. Імам вів жваві дискусії з представни­ками малікітського мазгабу, відкидаючи їхній принцип «діянь мединців». Аш-Шафії був прихильником непорушної влади халі­фату.

На основі своїх переконань аш-Шафії, аналізуючи конфлікт Халіфа Алі і сирійського намісника Муавії, осуджував Муавію за узурпацію влади. Цим самим він заперечував претензії Оме- ядів на владу. Оскільки аш-Шафії жив у епоху Аббасидів, то ця його позиція імпонувала владі. Узгодження позиції аш-Шафії з державницькою політикою династії Аббасидів ґрунтувалася на твердженні імама про те, що критеріями легітимності влади Ха­ліфа є його праведність і визнання народом. Добрим є той халіф, який керує так, як керували чотири Праведні Халіфи. У випадку виникнення спірних питань аш-Шафії допускав ухвалення рі­шення на основі принципу кіас (за аналогією). Однак він відки­дав як «діяння мединців» у малікітському мазгабі, так і сприй­няття місцевих звичаїв ганафітським мазгабом. Шафіїтський мазгаб укоренився в Єгипті, і навіть якийсь час був офіційним законодавством Єгипту. Сьогодні він поширений серед мусуль­ман північно-східних областей Єгипту, серед мусульман Сомалі, Еритреї, східних регіонів Етіопії, центрально-східних країн Аф­рики, Ємену, районів на кордоні Саудівської Аравії та Іраку, в Па­лестині та Сирії, в Чечні, Інгушетії, Дагестані та в Індонезії.

• ХАНБАЛІТИ

Виразником ідей найбільш консервативної частини мусуль­манського світу став ханбалістський мазгаб, який є наймолод­шим із існуючих сьогодні сунітських мазгабів і має найменшу кількість прихильників. Його засновником був Абу Абдуллаг Агмад ібн-Мугаммед аш-Шайбані, більш відомий як Агмад ібн-Ханбаль (780-855), який народився і помер у Багдаді. Ібн- Ханбаль багато подорожував по мусульманському світі, вивча­ючи богослов’я і право. На початку ІХ століття іслам переживав серйозну богословську кризу. Жвавий розвиток каламу призвів до появи деяких єретичних ідей. Зокрема, мутазиліти проголо­сили тезу, що Коран сотворений Аллагом. В офіційній мусуль­манській доктрині, натомість, міститься вчення про те, що Ко­ран несотворений, а є відвічним вираженням трансцендентного Бога. Популярність мутазилітів призвела врешті до того, що Ха­ліф аль-Мамун почав пропагувати їхнє вчення серед мусульман, застосовуючи свою владу. Агмад ібн-Ханбаль, який у той час вже був знаним богословом, виступив із різкою критикою мутазиліт- ського вчення. Його неодноразово викликали на богословські диспути, а коли він не відмовлявся від своїх переконань, його ув’язнили та піддали тортурам. Агмад ібн-Ханбаль сміливо ви­стояв усі форми брутального тиску, непохитно тримаючись чис- тоти віри. Полеміка, яка набирала жорстоких форм, загартува­ла характер і позиції Агмада ібн-Ханбаля: він став надзвичайно консервативним і безкомпромісним. Основний аргумент, яким він послуговувався у полеміці, було неприйняття будь-яких но­вовведень. Після смерті Агмада ібн-Ханбаля його справу продо­вжили видатні богослови і правники, які не сприймали нововве­день, і боролися за чистоту віри. Прихильники ханбалістського мазгабу відзначалися своєю консервативністю і ревністю. Вони часто стояли на чолі акцій громадської непокори, коли моральні якості правителів не відповідали їхнім уявленням. Вони створю­вали поліції моральності, завданням яких було виявляти випад­ки порушення мусульманської моралі. Врешті, ворогами ханба- літів стали не тільки мутазиліти, а представники всіх мазгабів і сект. Непримиренна позиція призвела до витіснення ханбалі- тів із Багдаду. Сьогодні ханбалістський мазгаб домінує тільки в переважній частині Саудівської Аравії, на Південному Сході Об’єднаних Арабських Еміратів і на Північному Заході Оману.

Оскільки основним постулатом ханбалістського мазгабу є бо­ротьба проти будь-яких інновацій, то єдиним джерелом шаріату представники цього мазгабу вважають Коран і Сунну. До того ж Коран і Сунна сприймаються буквально. Якщо в Корані при­сутні антропоморфічні описи Аллага, які інші мазгаби вважають символічними, то ханбаліти їх акцептують буквально. Все, що написане в Корані, є істиною і не підлягає жодному тлумачен­ню. Будь-яка морально-правова норма, яка викладена в Корані чи Сунні, повинна дотримуватися бездискусійно. Жодні зміни обставин не є підставою для внесення змін у шаріат, особливо якщо під змінами розуміються якісь послаблення дисципліни. Ханбаліти відкидають все, що не відноситься до Корану і Сунни, а тому посилання на «діяння мединців» або місцеві звичаї для них неприпустимі, оскільки вони є нововведеннями. У випадку спірних ситуацій, коли ані Коран, ані Сунна не дають чіткої ін­струкції для поведінки, вони посилаються на думки осіб, які на­лежали до найближчого оточення Пророка Мугаммеда, або на переконання фахівців зі шаріату, але тільки такі переконання, які залишалися незмінними впродовж тривалого часу. Все це да­ло можливість ханбалітам утвердити свій статус найбільш рев­них борців за чистоту віри та найбільш консервативного крила ісламу.

• ЗАГІРИТИ

Окрім ганафітського, малікітського і шафіїтського мазгабів, які сьогодні визначають богословсько-правову думку сунітсько­го ісламу, в минулому в сунітів процвітав ще один мазгаб, який із плином часу зник. Йдеться про загіритський мазгаб, засновни­ком якого був Абу Сулейман Давуд ібн-Алі аз-Загірі (бл.813/824- 884). Характерною особливістю загіритського мазгабу було те, що його богослови дотримувались буквального тлумачення Ко­рану і Сунни. Аз-Загірі вважав, що священне писання повинно тлумачитися буквально: кожне слово і кожна буква Корану не­се істину, яка не повинна викривлятися ані алегоричними, ані раціональними міркуваннями. Аз-Загірі не допускав у ролі дже­рела шаріату ані місцевих звичаїв, ані трактувань авторитет­них богословів, ані традиції умми. Кожне слово Корану повинно сприйматися так, як воно написане. Загіритський мазгаб був дуже популярним у Х-ХІІІ століттях в усіх частинах Халіфату. У XIV столітті мазгаб втратив свою популярність і був витіснений іншими мазгабами.

Відносини між мусульманськими мазгабами не завжди мирні. Потреба примирення та узгодження мазгабів і конфесій спри­чинила створення Міжнародної асамблеї зі зближення мазгабів, яка виникла у 1999 році в Тегерані (Іран). Завданням Асамблеї є проведення конференцій та спільних зустрічей представників різних мазгабів, вивчення різноманіття традицій і сприяння їх­ньому об’єднанню. На базі Асамблеї працює Університет іслам­ських мазгабів. Завдання зближення мазгабів ставить перед собою і Міжнародний союз мусульманських учених, створений у 2014 році в Лондоні.