Юридична визначеність

Принцип юридичної визначеності вимагає, щоб будь-які юридичні акти, прийняті публічною адміністрацією, були передбачуваними. Пе­редбачуваність означає, що юридичний акт має бути, за можливості, проголошеним наперед - до його застосування, та має бути передба­чуваним щодо його наслідків.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 червня 2010 р. № 17-рп/2010 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) аб­зацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової ви­значеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допускається лише за умо­ви забезпечення передбачуваності застосування норм права, встановлених такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має грунтуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки¹.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Новік проти Украї­ни» від 18 грудня 2008 р. (заява № 48068/06) наголосив, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечен­ня загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основополож­них свобод означає, що коли національний закон передбачає можливість позбавлення свободи, такий закон має бути достатньою мірою доступ­ним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб унеможливити будь-який ризик свавілля^{[81] [82].}

Юридична визначеність, таким чином, вносить елементи чіткості та зрозумілості у сферу функціонування суб'єктів публічної адміністрації, підвищує рівень довіри населення до влади.

Приклад

Чимала кількість вітчизняних юридичних актів визнана національ­ними та європейськими судовими інстанціями повністю або частково такими, що не відповідають принципу верховенства права, оскільки їх норми були позбавлені юридичної визначеності. Так, наприклад, Конституційний Суд України своїм Рішенням від 11 жовтня 2011 р. № 10-рп/2011 у справі за конституційним поданням 50 народних де­путатів України щодо відповідності Конституції України (конституцій- ності) окремих положень статті 263 Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення та пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» (справа про строки адміністративного затри­мання)^[83] визнав неконституційним, зокрема, положення ч. 5 ст. 263 КпАП, відповідно до якої строк адміністративного затримання особи, яка була в стані сп’яніння, обчислювався з часу її витвереження.

На думку суду, таке формулювання закону («з часу її витвереження») є незрозумілим, що призводить до невизначеності у встановленні за­гального часу тримання такої особи у відповідних органах, що також може бути підставою для певних зловживань.

Юридична визначеність означає також, що держава загалом зо­бов'язана дотримуватися взятих на себе певних зобов'язань (напри­клад, не зменшувати рівень матеріальної допомоги, встановлений особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС), виконувати покладені на неї певні функції чи взяті нею перед людь­ми певні обіцянки.

3.2.3.