Компетенція суб'єкта публічної адміністрації

У змісті правового статусу суб'єктів публічної адміністрації, крім його цільового й організаційно-структурного компонентів, міститься третя складова - компетенція суб'єкта публічної адміністрації.

Компетенція як функціональна складова правового статусу об'єднує такі елементи:

• функції суб'єкта публічної адміністрації - основні види діяльності цього суб'єкта, що утворюють зміст його діяльності. Як правило, такі функції перераховуються у нормативному акті, що урегульовує діяль­ність суб'єкта публічної адміністрації, й залежать від мети та завдань, що визначені для цього суб'єкта. Власне функції є тим інструментом, який приводить у дію організаційно-структурний компонент правового статусу суб'єкта публічної адміністрації, а відтак - здійснення функцій суб'єкта публічної адміністрації його структурами гарантує вирішення завдань й досягнення основної мети цього суб'єкта.

Інакше кажучи, структурні складові суб'єкта публічної адміністрації, здійснюючи функції, вирішують завдання, покладені на суб'єкта, й за­безпечують мету його існування.

Приклад

Рахункова палата відповідно до завдань, передбачених ст. 2 Закону України від 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату», здійснює такі функції (ст. 6)¹:

1) здійснює контроль за виконанням законів України та прийнятих Верховною Радою України постанов, виконанням державного бюджету України, фінансуванням загальнодержавних програм в частині, що сто­сується використання коштів державного бюджету України;

2) здійснює за дорученням Верховної Ради України контроль за ви­конанням державного бюджету України, за поквартальним розподілом доходів і видатків відповідно до показників цього бюджету, зокрема видатків на обслуговування внутрішнього і зовнішнього боргу України, витрачанням коштів цільових фондів;

3) перевіряє за дорученням комітетів Верховної Ради України вико­ристання за призначенням органами виконавчої влади коштів загально­державних цільових фондів та коштів позабюджетних фондів і подає за наслідками перевірки Верховній Раді України висновки щодо можли­востей скорочення видатків по кожному фонду окремо та щодо доціль­ності спрямування вилучених коштів на фінансування інших видатків державного бюджету України тощо;

• адміністративні повноваження суб'єкта публічної адміністрації - сукупність прав та обов'язків, що їх такий суб'єкт має можливість вико­ристовувати (права) та мусить дотримуватися (обов'язки), здійснюючи свої функції.

Крім нормативних актів, права та обов'язки суб'єкта публічної адмі­ністрації можуть також визначатися обсягом посадових обов'язків осо­би, що передбачені відповідними нормативними актами, посадовим регламентом і службовим контрактом, укладеним з представником наймача^{[257] [258].}

Приклад

Кабінет Міністрів України у сфері економіки та фінансів (п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України від 27 лютого 2014 р. «Про Кабінет Міністрів України»^[259]):

• забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки;

• забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку;

• визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання;

• здійснює відповідно до закону управління об’єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установле­ному законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначе­ними об’єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб’єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних про­грам приватизації;

• подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення пе­реліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватиза­ції, тощо;

• відповідальність суб'єкта публічної адміністрації - це 1) передба­чені нормами чинного національного законодавства 2) заходи реагу­вання негативного характеру (морального, матеріально-фінансового, особистісного змісту), 3) які застосовуються відповідно до передба­ченої процедури до суб'єкта публічної адміністрації, його посадової особи 4) за порушення, невиконання або неналежне виконання ними приписів законодавства.

Чинне законодавство передбачає, що залежно від виду суб'єкта пу­блічної адміністрації може застосовуватися один із таких видів юри­дичної відповідальності:

• конституційна відповідальність;

• кримінальна відповідальність;

• адміністративна відповідальність;

• дисциплінарна відповідальність;

• матеріальна відповідальність;

• цивільно-правова відповідальність.

Із викладеного випливає, що компетенція будь-якого суб'єкта публіч­ної адміністрації завжди чітко унормована, повинна мати підзаконний характер, а також здійснюватися на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Як роз'яснив Конституційний Суд України, Конституція України має най­вищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти мають відповідати їй (ч.ч. 2, 3 ст. 8). За приписом ч. 2 ст. 19 Конституції України органи держав­ної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зокре­ма Верховна Рада України, Президент України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Повноваження Президента України визначає Ос­новний Закон України. На цю обставину неодноразово вказував Консти­туційний Суд України у своїх актах, зокрема у Рішенні від 10 квітня 2003 р. № 7-рп/2003 у справі про гарантії діяльності народного депутата України зазначено, що «повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встанов­лювали б інші його повноваження (права та обов'язки)».

Такої самої правової позиції Конституційний Суд України дотримувався у своїх рішеннях від 7 квітня 2004 р. № 9-рп/2004 у справі про Координа­ційний комітет, від 16 травня 2007 р. № 1-рп/2007 у справі про звільнення судді з адміністративної посади (п. 3.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 жовтня 2008 р. № 19-рп/2008 у справі за конституційним поданням 60 народних депутатів України щодо відпо­відності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, п'ятої статті 23, частин першої, другої статті 24, частини першої статті 25, частини першої статті 26 Закону України «Про фінансові послуги та дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг»)^[260].

6.3.