Етапи життєвого шляху людини.

На початку життєвого шляху цінності мало усвідомлюються, запозичуються, грунтуються на бажаннях, потягах. Існують автоматичне відтворення взірців поведінки, конформні реакції — хоч і поряд із боротьбою за самостійність особи.

Настає пора мудрості. Людина стає у центрі Всесвіту і переживає людське буття як щось неперевершене, безцінне. Таким чином, у структурі вчинку зміщуються акценти з ситуації на мотивацію і далі на конкретну діяльність, що спрямована на індивідуальний предметний світ у неповторності його рис.

Етапи життєвого шляху можна розрізняти також із точки зору зростання суб'єктності, власної ролі у життєтворчості. У ставленні до себе як творця свого мікрокосмосу поєднується ставлення до часу життя, відпущеного для самореалізації, і ставлення до оточення. Людина, яка погано ставиться до себе, не може бути доброзичливою до тих, хто поруч; відповідальність за все, що не склалося, вона буде перекладати на чужі плечі, на долю, нещасний випадок тощо. І навпаки, у позитивному ставленні до себе відтворюється висока загальна оцінка життєвих планів та їх реалізації, бажання і вміння рахуватися з потребами оточення. У ставленні до себе можна побачити, як людина сприймає той чи інший етап життєвого шляху, наскільки відчуває себе в ролі "режисера" власного життя.

Періодизація життєвого шляху може мати й таке розмежування: дофілософське і філософське ставлення до світу. Інший критерій: динаміка взаємодії світу чуттєвого та ідеального. Серед варіантів періодизації трапляються також спроби розчленування єдиної лінії життя на різні напрями життєвого шляху, що виникають після розв'язання життєвої кризи, виникнення нового розуміння смислу життя.