СТВОРЕННЯ ДЕРЖАВИ ЯК НАДКЛАСОВОГО ІНСТИТУТУ (К.КАУТСЬКИЙ, Ю.ХАБЕРMАС)

Досить цікаві погляди цього плану висловлює відомий німецький філософ Ю.Хабермас (н. 1929). На його думку, державне будівництво має розвиватися на засадах подолання класовості. Держава в демократичному суспільстві є над­класовим інститутом.

Спроба Ю.Хабермаса дати інтерпретацію держави як надкласового інститу­ту регуляції суспільних відносин не є новою. В тій чи іншій формі вона трапля­ється в працях німецького соціал-демократа Е.Бернштейна (1850-1932) та його співвітчизника, історика та економіста К.Каутського (1854-1938), які, напевне, запозичили її у французьких державознавців-інституціоналістів Леона Дюгі та Mopica Opiy.

Л.Дюгі обгрунтував ідею розуміння держави як установи установ. М.Оріу наголошував на інституціоналізмі суспільного устрою. Для стабільності суспіль­но-державного устрою, писав він, потрібна рівновага між різними інститутами, до яких належать сім’я, церква, профспілки тощо (Opuy М. Основы публичного права. - M., 1929; Opuy М. Идеи Дюги. - Ярославль, 1914).

К.Каутський постає передусім як теоретик так званої демократичної держа­ви, плюралістичної демократії. На його думку, при демократії поряд з держав­ним організмом існують вільні й незалежні від держави організації’, що переслі­дують власні цілі. Деякі з них є настільки сильними, що утворюють державу в державі. Вільні організації розвиваються й міцніють надзвичайно швидко. Дер­жава й бюрократія вимушені залучати їх до розв’язання суспільно-важливих проблем. Це обмежує владу бюрократії, примушує її рахуватися з інтересами різних суспільних груп.

Прибічниками плюральної демократії є такі відомі вчені, як англійський про­фесор С.Файнер (Finer S. Anonymous Empire. A Study of Jobby in Great Britain. - London, 1958), професор Нью-Йоркського університету М.Дімок (Dimock М. Busi­ness and Government. - N.-Y., 1961), американські політологи Д.Койл {Coyle D. The United States Political System and How It Works. - N.-Y., 1963) та В.Кей (Key V. Poli­tics and Pressure Croups. - Crowell, 1964) і багато інших теоретиків. На їхню думку, сучасне індустріальне суспільство постає як сукупність певних соціальних страт, що об’єднують індивідів за ознаками подібності матеріального становища, профе­сії, роду занять, віку, місця проживання, релігійних переконань тощо. Як правило, інтереси однієї страти суперечать інтересам інших. Виникає конфлікт, зіткнення інте­ресів, механізмом узгодження яких є держава. В ній створюються численні суспільні організації (групи інтересів, групи тиску, зацікавлені групи), що намагаються про­вести в життя інтереси своєї групи. Держава регулює ці прагнення, узгоджує їх. Та­ким чином, у суспільстві господарює загальна злагода. Держава ж постає як інсти­тут, що піднімається над класовими суперечностями як загальне благо для кожної страти і конкретної особистості.

Подальша теоретична еволюція «плюральної демократії» приводить, з одно­го боку, до відверто апологетичної доктрини держави загального благополуч­чя, якою постає, як правило, держава американського типу, з другого - до фор­мування більш-менш конструктивної концепції єдиного індустріального суспіль­ства та конвергенції.

Один із засновників теорії конвергенції У.Бакінгем у книзі «Theoretical Eco­nomic Systems» (1958р.) писав, що сьогоденна історія докорінно змінила свій вигляд. Некапіталістичні системи довели на практиці свою економічну значу­щість.

Ідея конвергенції, як і концепція плюральної демократії - надкласової суті держави, - надзвичайно привабливі. Багато в чому вони мають сенс. Адже не є секретом той факт, що класичного капіталізму, на реаліях якого створював свою теорію К.Маркс, вже не існує, що становище робітничого класу, наприклад в Англії, про яке писав Ф.Енгельс у 1844р., вже зовсім інше, що імперіалізм, який, за визначенням В.Леніна, є останньою стадією капіталізму, подолав свій кризо­вий стан і знайшов нові можливості й шляхи ефективного розвитку. Ортодок­сальний марксизм залишав ці зміни поза увагою. Сучасні західні теоретики уваж­но проаналізували їх. І якщо ортодокси перебувають у полоні ілюзій теорії «вчо­рашнього дня», то їх західні колеги наблизились до більш-менш адекватного розуміння нової реальності: відтворили її в означених концепціях.

Підкреслюючи евристичний характер теоретичних моделей державного уст­рою західних соціальних філософів, звернемо увагу на межі евристичності. Як нам здається, вони відрізняються значною мірою ідеалізації суспільного устрою сучасного Заходу, що заступає реальні проблеми, суперечності, конфлікти. Усу­нення їх з теорії деформує її, обмежує застосування на практиці.

Наприклад, не можна заперечувати існування різноманітних груп тиску в межах «плюральної демократії» сучасної Англії. С.Файнер справедливо підкреслює зна­чення таких з них, як союз підприємців, громадські організації. Проте хіба одна­кові можливості тиску на державу мають ці групи? При будь-якому розмежуванні сил, мабуть, все-таки союз підприємців отримає більшу «індульгенцію» за свій тиск на уряд, ніж пенсіонери або інваліди війни.

Саме тому сучасна соціальна філософія й має враховувати (і відбивати у своїх теоретичних моделях держави і суспільства) як відповідні зміни соціально-класової структури сучасного індустріального суспільства, так і ще досить значні, стійкі й важливі залишки тих стосунків між індивідами і соціальними групами, розквіт яких припав на минуле століття. Фундаментальна теорія з цього питання ще тільки ство­рюється. Тому про майбутній статус держави як регулятивного механізму функціо­нування та розвитку соціуму можна говорити лише умовно. Незаперечним є те, що пройшло апробацію практикою, що більш-менш однозначно оцінене людством як суспільно-культурне надбання або засуджене ним як соціально-історичне зло. У контексті проблем державного будівництва однозначному осуду підлягає тоталі­таризм як форма державності, що характеризується повним контролем держави над життям особи і суспільства, авторитарністю правління, беззаконням і насильством з боку одноосібного правителя або керівної кліки.