СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ ТА ПАРАДОКСИ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Наука й техніка можуть бути величезним суспільним благом і не меншим сус­пільним лихом. Н.Вінер з цього приводу писав, що новий виток розвитку техні­ки має необмежені можливості як для добра, так і для зла.

Треба мати суспільство, що грунтується на людських цінностях, інших, ніж купівля й продаж. Цю саму думку неодноразово підкреслювали й повторювали Н.Бор, В.Гейзенберг, А.Сахаров, А.Печчеї, А.Ейнштейн та ін. Оцінюючи пер­спективи космонавтики, М.Борн наголошував на тому, що «космічні подорожі постають і як тріумф інтелекту, і як трагічна помилка здорового глузду» (див.: Борн М. Моя жизнь и взгляды. - M., 1973. - С.105). Не можна не брати до уваги подібні висновки й оцінки. Люди мають розуміти й відчувати міру своєї відпові­дальності перед майбутнім. Нове світосприйняття нині лише починає формува­тися. Однією з перших його складових є розуміння суперечливості наслідків інформаційно-технологічної революції, пізнання її парадоксів та проблем.

Науково-технічна революція оптимізує всі види людської діяльності, радикаль­но їх змінює. Наприклад, у галузі науки та техніки з’явилися нові напрями дослід­ження й проектування (термоядерний синтез, електроніка, біотехнології, створення квантових і плазмових генераторів, ракетної техніки, полімерних матеріалів тощо); у промисловості й сільському господарстві впроваджуються комплексна механіза­ція й автоматизація виробничих процесів, ЕОМ, відбуваються хімізація та біологі- зація праці, її індустріалізація та інтелектуалізація; на транспорті та у зв’язку ради­кально зросли швидкість руху й коефіцієнт корисної дії; у побуті завдяки застосу­ванню досягнень HTP підвищилася якість послуг, що надаються населенню, зросли їх масштаби; у сфері культури і мистецтва чільне місце посіли телевізори й магніто­фони, диктофони й електронні музичні інструменти, телетайпи та інші засоби масо­вої інформації тощо.

Інформаційно-технологічна революція підвищує суспільно-позитивне зна­чення цих досягнень, можливості, що відкриваються перед людством. Для нашої країни суперечності інформаційно-технологічної революції проглядаються лише в тенденції, в перспективі. Проте їх слід аналізувати хоч би на майбутнє.

Одна з перших проблем, до якої веде комп’ютерна революція, у західній соці­альній філософії позначена як проблема інтелектуальної стратифікації. Це яви­ще має приблизно таке саме соціальне значення, як, наприклад, загальноосвітнє розмежування людей в дореволюційній Росії. З одного боку, в суспільстві зрос­тає кількість робітників, службовців, менеджерів, інтелектуалів, що володіють комп’ютерною технікою й мають високі інтелектуальні здібності; з другого - росте комп’ютерна безграмотність, що витісняє великі маси людей на перифе­рію цивілізації. Інтелектуальну стратифікацію не можна оцінити однозначно. Здавалося б, вона створює стимули до здобуття освіти. Проте цим справа не вичерпується. У суспільстві формується тенденція до елітарної замкненості гру­пи інтелектуалів, які покладають на себе функцію визначення інтелектуальних можливостей конкретних людей за її межами, прогнозують напрями суспільно­го розвитку, витісняють зі сфери інтелектуального пошуку майбутнього мис­тецтво, мораль, релігію та інші форми духовного осягнення світу.

Друга проблема комп’ютерної революції пов’язана зі зникненням так званої таємниці професії у будь-якій галузі людської діяльності. Комп’ютер може пере­рахувати десятки тисяч варіантів, підказати алгоритм розв’язання будь-якої проблеми, запропонувати ті чи інші засоби. Чи вичерпується цим творення прин­ципово нового? Мабуть, що ні. Адже нове тому і є новим, що нібито надбудову­ється над старим, виходить за його межі. У новому є не тільки старе, а й дещо невідоме, таємниче, загадкове. Таємниця професії має індивідуальний характер. Згадаймо хоч би таємницю відтворення церковного дзвону маленьким героєм з фільму А.Тарковського «Андрій Рубльов».

Інформаційно-технологічна революція створює так звану безпаперову технологію виробництва, спілкування і споживання духовної продукції. Пер­сональний комп’ютер відкриває кожному, хто володіє кодом, доступ до будь- якої інформації. Не треба писати звіти, довідки, узагальнювати дані. Все це зробить комп’ютер. Службовці поповнюють армію безробітних. Постає проб­лема перекваліфікації, а це - ще одне коло суспільних завдань, що потрібно ви­рішувати.

Комп’ютер в десятки й сотні разів посилює владу людини над природою, тех­нікою, культурою, суспільними відносинами. Здавалося б, людина, яка володіє комп’ютером, може все. Проте вона не перестає бути часткою природи, біосоці­альною істотою. Психологічні можливості людини мають межі. Вона звикає до певного клімату, природно-предметного оточення, культурного середовища. Будь-які різкі зміни природно-соціокультурного оточення людини позначають­ся на її здоров’ї й самопочутті. Інформатика підняла рівень інтенсивності жит­тя, створивши загрозу руйнування як історично сформованої єдності людини з природно-предметним середовищем, так і людського існування. В останньому випадку йдеться про ту славнозвісну ракетну кнопку, яка, мабуть, скоро буде існувати в усіх галузях народного господарства й бездумне натиснення якої може призвести до світової катастрофи. Як людству застрахуватися у майбутньому від чингісханів, гітлерів, сталінів?

Через інформацію людина проникає в культурні пласти, політичні й соціальні структури, які не мають до неї безпосереднього відношення і в принципі є далекими й недосяжними. Людина входить в інформацію про життя і водночас відходить від безпосереднього життя. Залишаючись з комп’ютером сам-на-сам, вона потрапляє в нову сферу відчуження, де може з’явитися будь-яка ілюзія. Людина може відчути себе «деміургом». Перетворюючи інформацію, вона формує собі комфортний світ.

Широке застосування комп’ютерної техніки, автоматизація й комплексна меха­нізація породили багато різноманітних філософських конструкцій щодо її ролі в суспільному житті. З’явилися концепції, що принижують роль людини у виробництві, обмежують її функції. Набула поширення так звана технократична хвиля, що роз­глядає проблеми взаємозв’язку людини й машини, робітника й автоматизованої системи, особистості та комп’ютера. Як і в епоху Ж.Ламерті, автора всесвітньо ві­домого твору «Людина-машина», на порядок денний філософських роздумів було винесено питання: чи може машина взагалі замінити людину, зробити непотрібним розум, волю, почуття; чи реальна загроза заміни суспільства асоціацією машин; хто буде працювати в новому індустріальному суспільстві; що таке робота за умов інформаційно-технологічної революції; як виглядатиме праця в ХХІст. і які соці­альні проблеми можуть виникнути на її основі?