ВИРІШЕННЯ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ ВЛАСНОСТІ - ГОЛОВНЕ ДЖЕРЕЛО Й СТИМУЛ СУСПІЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Як бачимо, найефективнішою в історії була та організація виробництва і життєдіяльності людей, яка базувалась на пріоритетних засадах приватної влас­ності. Нинішнє капіталістичне суспільство, особливо в англо-американському, франко-германському чи скандинавському варіантах, в західній соціології роз­глядається як взірець цивілізаційного розвитку людства, суспільство класично­го типу, завершений, вищий рівень суспільно-історичного розвитку.

Справа, звичайно, не в назві, а в суті соціальної організації суспільства, в розвитку його інститутів і підсистем, науки й культури, техніки й технології. В цих вимірах західне суспільство залишило позаду так званий «соціалістичний світ» і рухається в майбутнє прискореними темпами. В західному суспільстві особистість має більше соціальних гарантій і свободи, ніж у нас. Проте це зов­сім не свідчить, що західне суспільство є ідеальним суспільним устроєм, який забезпечує соціально справедливе співіснування і взаємодію індивідів у соціумі. Воно має свої проблеми і суперечності, колізії й катаклізми, переживає локальні й глобальні кризи й потребує вдосконалення.

Корінь суперечностей - в суперечностях власності. Вирішення їх - головне джерело розвитку сучасного індустріального суспільства, основа його всебічно­го прогресу.

Суперечності власності в західному суспільстві пройшли в своїй історії три го­ловних етапи. Перший охоплює період становлення й розвитку економічних відно­син, політичних структур і соціальної сфери капіталістичного типу домонополіс­тичної стадії. Головні суперечності власності на цьому етапі виявили й всебічно проаналізували соціалісти-утопісти К.Сен-Сімон, Ш.Фур’є, Р.Оуен. Другий етап тривав до 40-х років XX ст. Характерні особливості суперечностей власності на цьому етапі грунтовно дослідили К.Маркс, Ф.Енгельс, В.

Нинішній період розвитку західного суспільства ми розглядаємо як третій етап розвитку суперечностей власності. Він розпочався з середини 40-50-х років ХХст. Особливості цього етапу безпосередньо пов’язані з таким фундаментальним проце­сом, як НТП і особливо з інформаційною та технологічною революцією. Західні соціальні філософи (Д.Белл, З.Бжезинський, Дж.Грант, Ф.Джордж, Л.Мемфорд,

Р.Коен, О.Тоффлер та ін.) присвятили цій проблемі численні грунтовні досліджен­ня. У вітчизняній літературі суперечності власності капіталістичного світу аналізу­ються здебільшого на матеріалах другого періоду. Нові життєві реалії ще не стали для нас предметом грунтовного соціально-філософського аналізу.

Суперечності власності були головним джерелом розвитку суспільного ви­робництва і для соціалістичного світу. Що сталося з інститутом власності за Радянської влади? Чиєю стала власність тепер? Відповідь на ці запитання є не­простою. Економісти, філософи, історики, публіцисти розмірковують над ста­тусом власності в країні, визначенням її якості, головних суперечностей розвит­ку. Одні автори називають соціалістичну власність суспільною, другі - загаль­нонародною, треті - державною, інші - нічийною і т.ін. Хвороба соціалістичної власності - а саме такий лейтмотив більшості оцінок нинішнього стану влас­ності - заражає всю соціальну систему, відбивається деформованою політикою, суспільною свідомістю, спотвореними звичаями.

Будь-яку хворобу треба лікувати. «Лікуванню», а може й «хірургічному втру­чанню» підлягає й хвороба соціалістичної власності. Більшість теоретиків сьогодні пропонує один рецепт - приватизацію і ринок. Саме ці заходи, на їх думку, приведуть до плюралізму форм власності, що відкриє нові можливості розвитку, дозволить повернутися в загальноцивілізаційне русло суспільного прогресу, створить широкі можливості для впровадження у виробництво світо­вих досягнень науки, технології, культури, а разом з тим підвищить і якість життя.