СОЦІАЛЬНА УТОПІЯ XVIII-XIXCT. (К.СЕН-СІМОН, Ш.ФУР’Є, Р.ОУЕН)

Марксистська філософія формувалась на засадах не лише гегельянства і фей­єрбахіанства. В основі її - ще дві відносно самостійні й впливові течії суспільної думки, без розгляду і розуміння яких неможливе осягнення суті соціально-філо­софської доктрини марксизму.

Термін «утопія» вперше вжив Т.Мор. Він позначив ним неіснуюче ідеальне суспільство, яке, на його думку, могло б грунтуватись на засадах соціальної рів­ності, відсутності експлуатації, на суспільній праці громадян. Ідеї ж утопізму - мрії про суспільство, де б не було примусової праці й гноблення людини люди­ною, - виникли ще за античних часів. Ці ідеї також характерні середньовічним єресям, ідеологіям багатьох народних рухів (селянським війнам під проводом Т.Мюнцера в Німеччині і С.Разіна в Росії), раннім передпролетарським вченням періоду буржуазних революцій. Ці ідеї і вчення, помисли і мрії відображали зде­більшого у незрілій формі невдоволення народних мас наслідками цих револю­цій, їхнє прагнення до встановлення нового, справедливого суспільного ладу.

Класичної форми утопічний соціалізм досяг у період бурхливого розвитку капіталізму, коли розвіялись ілюзії ідеологів буржуазних революцій і стали на­очними суперечності суспільного ладу, який до того змальовувався не інакше, як ідеальний. Прапор класичного соціального утопізму підняв французький со- ціолог-соціаліст Клод Анрі де Сен-Сімон (1760-1825). В 1819—1820рр. у збірці «Організатор», а трохи пізніше - у творах «Про промислову систему» (1821— 1822рр.), «Катехиза промисловців» (1823-1824рр.), «Нове християнство» (1825р.) він описав основні риси свого суспільного ідеалу, змістовним лейтмотивом яко­го були слова: «Найкращий суспільний устрій - той, який робить життя людей, що становлять більшість суспільства, найщасливішим, надає їм максимум засо­бів і можливостей для задоволення їхніх найважливіших потреб».

Французький мислитель піддає глибокій і грунтовній критиці сучасний йому суспільний устрій, який є «картиною перевернутого світу», де більшість працю­ючих вимушена відмовлятись від власних благ для забезпечення добробуту мож­новладців. Капіталістичне суспільство, підкреслював К.Сен-Сімон, характери­зує суперечність між бідністю і багатством, працелюбством і лінощами, висо­кою громадянськістю трудівників і егоїзмом можновладців. У такому вигляді суспільство не може далі існувати, воно повинне бути реформованим. Шлях викорінення злиденного буття працівників проходить через розквіт промисло­вості й сільського господарства, всебічний розвиток продуктивних сил суспіль­ства на засадах втілення наукових принципів нового часу. До них К.Сен-Сімон відносить, зокрема, викорінення паразитизму панівних класів і впровадження обов’язкового трудового права для всіх членів суспільства, що повинне стати великою виробничою асоціацією людей; забезпечення для всіх рівних можли­востей реалізувати себе; створення планової організації виробництва; поступо­ве створення всесвітньої асоціації народів світу на засадах миру і співдружності; перетворення політики на позитивну науку про виробництво, а держави - із за­собу управління людьми в засіб організації виробництва і управління речами.

Показовим є і той факт, що ініціативну і керівну роль у суспільних перетво­реннях вчений віддавав промисловій буржуазії та інтелігенції, особливо вченим. Він не виділяв пролетаріат в особливий клас, а, швидше, об’єднував його з ни­жчими верствами буржуазії, і це об’єднання називав «класом індустріалів». Прі­оритетно-керівні позиції в ньому належать промисловим підприємцям, які «че­рез природу речей» мають бути організаторами і представниками трудової біль­шості населення.

К.Сен-Сімон був глибоко переконаний у тому, що трудяща маса неспромож­на самостійно дійти до ідеалу соціально-справедливого суспільства: для цього їй потрібна керівна і спрямовуюча сила. В якості її мають виступити такі верст­ви населення, як вчені й промисловці.

і в інтересах всіх верств населення; соціальні блага розподілятимуться справед­ливо; гармонія між індивідом і суспільством, між соціальними класами і народа­ми відбиватиме загальну гармонію природи, що забезпечить, на думку філосо­фа, органічну єдність всієї світобудови. Першим головним завданням у справі створення нового суспільства Ш.Фур’є вважав формування для нього відповід­ної матеріальної основи, що забезпечить умови для добробуту всіх верств насе­лення. Промислові досягнення дадуть змогу зміцнити асоціацію трудівників в сільському господарстві. Розвинуті сільськогосподарські колективні асоціації з’єднаються з промисловими. Це приведе до ліквідації різниці між містом і се­лом, поселеннями різного типу, створить передумови нового типу життєдіяль­ності - всезагальної асоціації трудівників. Усі верстви населення працюватимуть. Повалення системи сімейного рабства включить жінку в трудовий процес; ро­згалужений суспільний побут і побутове обслуговування вивільнить кожному члену асоціації, особливо жінці, додаткову частку часу для власного культур­ного розвитку; суспільне виховання формуватиме людину як цілісну, гармоній­ну особистість. У суспільстві розквітнуть культура, наука, освіта; моральні якості постануть у статусі головних критеріїв суспільної оцінки особистості.

Як бачимо, Ш.Фур’є змальовує майбутнє радісним і світлим, морально чис­тим і надзвичайно привабливим. За умов реальної соціальної дисгармонії, від­чуження і гноблення ідеї гармонійного устрою не могли не зацікавити дослідни­ків як в теоретичному, так і в практичному планах.

Ідеї соціальної утопії надзвичайно різнобарвні та розгалужені. Кожен з мис- лителів-утопістів змальовує майбутнє суспільство оригінально. Разом з тим всіх представників цього напряму соціально-філософської думки єднає різка крити­ка хиб капіталістичного суспільства, розкриття внутрішнього зв’язку між ек­сплуатацією і приватною власністю, обгрунтування таких рис майбутнього ко­муністичного суспільства, як спільна власність, обов’язковість праці, рівність людей, колективність і плановість господарювання, ліквідація протилежностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею. Однаковим також було розу­міння соціалістами-утопістами шляхів та засобів побудови нового суспільства - пропаганда ідей соціалізму через освіту, науку, культуру, виховання і моральне самовдосконалення людей.

Оцінюючи погляди утопістів з позицій соціального досвіду кінця XXct., не можна не віддати належного проникливості їх розуму в баченні перспектив сус­пільного розвитку, характерних рис майбутнього суспільства і водночас не зди­вуватись наївності й легкості, з якою вони підходили до радикального реформу­вання загальноцивілізаційних засад існування людей в соціумі, особливо щодо ставлення до інститутів власності і влади. Утопізм зазначених авторів полягав не в тому, що, як вважалось, вони не бачили реальних шляхів і суспільної сили досягнення нового соціального устрою, - утопісти бачили їх значно рельєфні­ше, ніж критики більш пізнього періоду розвитку соціальної думки, - а в тому,

49

4* Сучасна соціальна філософія

що бездоказово вірили в можливість побудови соціально справедливого суспіль­ства на засадах усуспільнення власності. Романтичною фантазією утопісти за­махнулись на те, до чого інтелектуально-філософська традиція дозволяла собі лише доторкнутися: на інститут приватної власності. Більш-менш помірковані теоретики не йшли далі усереднення власності. Утопісти - і в цьому врешті-решт полягає глибинне джерело їх утопізму - започаткували інтелектуальну тради­цію ліквідації приватної власності. Цю традицію підхопив і довів до логічного завершення марксизм. Практика ХХст. показала хибність подібного підходу, поставила перед соціальною філософією вимогу нових теоретичних пошуків та обгрунтувань майбутнього і шляхів до нього, визначення соціальних сил та засобів його досягнення.