ПРОБЛЕМА ВЛАСНОСТІ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Теоретично і юридично наше суспільство жило за умов домінування суспіль­ної власності. Проте, чи існувала суспільна власність реально, тобто як факт реальних відносин між людьми? Очевидно, що ні.Найімовірніше власність була державною, бо нею розпоряджались державні органи, точніше, державно-адмі­ністративний апарат - радянська бюрократія, що розбазарювала й розкрадала державну власність невмілим господарюванням, хибною економічною політи­кою, корисливими міжнародними торговими операціями, системою пільг та прямим хабарництвом.

Історично власність постійно змінює форми і разом з тим зберігає кожну з них, відтворюючи їхню суть на кожному новому витку суспільної історії. Почуття влас­ності - надзвичайно глибоке. Людська власність має не інстинктивну, а соціальну природу. Суть її - збереження людиною Своєї індивідуальності за умов необхідності об’єднання, щоб вижити у боротьбі з природою. Людська власність виникає разом з появою людини як соціальної істоти. Вона постає і як один з головних чинників соціальності, і як ЇЇ найхарактерніший прояв. Стадність тварин знає лише Почат­кові, інстинктивні форми власності. Людина підноситься до найбільш узагальне­них з них, усвідомлює себе не тільки як власник речей чи ідей, а й у статусі суб’єкта - володаря власної долі.

О.Тоффлер вирізняє такі головні предмети форми власності: 1) земля - на етапі «першої хвилі» суспільно-історичного розвитку; 2) предмети та знаряддя праці - на етапі «промислової хвилі»; 3) інформація - на сучасному етапі науко­во-технічного прогресу.

Цивілізація знає широке розмаїття форм власності: а) групова, колективна власність, що була, по суті, єдиною за умов первісно-общинного ладу; б) при­ватна власність як зосередження засобів виробництва в руках малочисельної групи людей; в) державна власність, суб’єктом якої є держава, вірніше, група людей, що володіє державним апаратом; г) особиста власність - власність окре­мого індивіда; д) суспільна власність - яка належить суспільству.

Приватна власність пройшла довгий і тернистий шлях історичної еволюції. В будь-якій соціальній системі ій віддавалось належне і теоретично, і юридично, і прак­тично. Лише у XX ст. соціалістичними революціями в Росії і деяких інших країнах було зроблено спробу вилучити її із суспільного життя народу. Як відомо, вона не мала успіху. Більшість країн, що називались соціалістичними, відмовилась від орі­єнтації на суспільну власність, стала на шлях роздержавлення і приватизації. Цей історичний факт має фундаментальне значення. Він зумовлює принаймні два аль­тернативні висновки: 1) суспільна власність взагалі не може існувати в статусі домі­нантної форми, бо загальноцивілізаційний шлях розвитку людства - розвиток на пріоритетних засадах приватної власності; 2) для переходу від приватної до сус­пільної власності потрібний довший проміжок часу, ніж майже сімдесятирічна істо­рія соціалістичного будівництва. Соціальна філософія має розглянути ці альтерна­тиви з однаковим рівнем наукової скрупульозності. Вітчизняна соціальна філосо­фія ще не має строго наукової проробки зазначеної проблеми.

Та чи інша форма власності практично однозначно зумовлює організацію ви­робництва та спосіб життєдіяльності людей у суспільстві. Наприклад, приватна власність потребує такої форми організації виробництва, яка базується на розум­ному індивідуалізмі індивіда, його внутрішній відповідальності, заповзятливості, незалежності й творчості. Класична форма приватної власності - капіталістична власність. Саме вона породжує й стимулює розвиток зазначених якостей індивіда, створює умови для їх розвитку. М.Вебер, проаналізувавши організацію виробниц­тва й спосіб життєдіяльності людей за мотивами настанов Б.Франкліна, дійшов вис­новку про наявність за умов капіталізму особливого «духу».

Мільйонні маси населення - робітники, селяни, інтелігенція, - охоплені облудою кому­ністичного марева, були вторгнугі в процес швидких «соціалістичних» перетворень; з них у буквальному розумінні викачувались фізичні, інтелектуальні і моральні потенції; вони перетворювались на бездумну «рабсилу», засіб здійснення «великого перелому», «індустрі­алізації» і «колективізації» країни, «культурної революції». Штучно збуджений ентузіазм - «прорив на тракторобудівному фронті», «перемоги ударних робітничих бригад», «штурм нових висот», «п’ятирічку - за три роки», - доводив людину до повного фізичного й інте­лектуального виснаження.

Організації суспільного виробництва на засадах суспільної власності людст­во фактично ще не знало. Теоретично її описали утопісти Т.Мор і Т.Кампанел­ла, Ш.Фур’є та Р.Оуен, К.Маркс і Ф.Енгельс. Р.Оуен навіть спробував організу­вати комуни. Проте нічого путнього з цього не вийшло: комунари розбіглись, розікравши майно й реманент, харчі та коштовності, що були виділені Р.Оуе­ном для організації справи. Пожовтневий злет комунарівського руху в CPCP також не мав позитивних результатів.