Природа, сутність, зміст і форма корпоративних цінностей

Морфогенетичний аналіз сукупності внутрішньофірмових цінностей слід починати з уточнення природи даного соціального явища, потім послідовно розглянути її сутність і зміст, форму існування, елементи й структуру, нарешті, функції в механізмі саморуху соціального організму фірми.

Для того, щоб більш компетентно і вичерпно виконати це завдання, треба уточнити природу внутрішньофірмових цінностей як загальносоціального явища, оскільки сучасна криза соціального світу гостро поставила питання про онтологічні засади нашого духовного буття, засоби його вивчення з урахуванням властивостей основопокладаючої субстанції Всесвіту в поведінці людини.

Добре відомо, що найнадійнішим способом розв’язання цієї філософської проблеми є історичний підхід до неї. Однак екскурс в історію проблеми - справа не завжди вдячна, тому що в ній, імовірно, кожен має те, що хоче знайти. Не претендуючи на повноту висвітлення питання, ми вважаємо, що саме в історичному підході можна знайти підстави розв’язання досліджуваних проблем, а саме окреслити основні підходи й варіанти виконання поставлених завдань.

На питання про природу цінностей немає відповіді навіть у теорії цінностей, розробленій головним чином для пояснення цього явища на макрорівні. Вперше поняття “цінність” визначене, як уже відмічалось, у філософії І.Канта, який визнав їх найвищими принципами людської поведінки. Цінність як предмет теоретичного дослідження поліфункціональна, що породжує плюральність її тлумачення. Цінності розглядають як належні особі (натуралізм і психоаналіз), як похідні від вітальних потреб (філософія життя, матеріалізм), як надособові “потойбічні” утворення (трансценденталізм), як божественні “предначертания” (персоналізм, неотомізм), як загальнокультурні регулятиви (філософія культури), як інтегратори соціуму (соціологізм) [180, 652].

Розуміння природи цінностей ускладнює ще й те, що, з одного боку, їх прив’язують до вітальних потреб людей, інтерпретують їх як те, що має значення для тіла, життєвого інтересу, а з іншого, - визнають цінності як надвітальні утворення (Кант, Ріккер), як певний Абсолют, який є найвищим виміром людської духовності, орієнтиром буттєвості духу, ствердженням всезагального в індивіді.

Існує думка про те, що цінності мають божественну, потойбічну природу. В аксіологічному трансценденталізмі баденської школи неокантіанства цінності визначаються, наприклад, як існуючі самі по собі ідеали, з якими звіряються, конкретні люди, але дійсний суб’єкт яких завжди трансцендентальний. Цінність як носій сенсу передує всякому буттю, і буття цінностей фірми не є винятком.

У філософії Ніцше головна увага в цьому контексті приділяється, насамперед, проблемі переоцінки цінностей. Антропологічні вчення ХХ століття надають цінностям особливого статусу (Шеллер, Сартр, Камю, Хайдеггер).

Не ставлячи завдання дати певну типологію аксіологій, ми, висуваючи як критерій їхнього виділення розходження методологічного (гносеологічна складова критерію) і світоглядного (онтологічна складова критерію) характеру, пропонуємо найзагальнішу характеристику певних аксіологічних напрямків у розумінні природи, способу буття й пізнання цінності як феномену культури:

1. Аксіологічний трансценденталізм (аксіологічний платонізм), в якому стверджується, що цінності реально існують, але в іншому, ідеальному світі. Як ідеали, вони поза людськими бажаннями, “цілі-в-собі” (Істина, Добро, Краса). Вони самодостатні, суть породження трансцендентального суб’єкта, “свідомості взагалі”. Природа цінностей є позачасовою, незмінною, надісторичною. Способом пізнання цінностей є “емоційне апріорі”. Цінності дають про себе знати у вигляді еманації смислу - норм культури. Найбільш оригінальними представниками цього напрямку, вчення яких також слід розрізняти як відмінні течії, є В. Віндельбанд, Г. Ріккерт, Н. Гартман, Б.

2. Аксіологічний натуралізм. Цінності оголошуються невіддільними від потреб, почуттів, інтересів, бажань. Природа цінності пов’язана зі структурою біологічного, психофізіологічного, пізнавального, прагматичного та інших відношень людини до реальності, тому цінності мають розглядатися в тісному зв’язку з об’єктами, подіями, ситуаціями і вивчатися з точок зору каузального, біологічно й соціально обумовленого підходів. Реальною проблемою теорії цінності постають певні розбіжності між істинними та помилковими цінностями і, відповідно, розмежування істинних і штучних бажань (Дж. Дьюї, А. Маслоу). Разом з тим ціннісні якості нічого не “описують” - завдання аналітика полягає у виявленні їх чисто емотивної та псевдонаукової природи (А. Айєр, Дж. Е. Мур), а оцінка є схваленням (несхваленням) речей як цінностей (Ч. Морріс, Дж. Дьюї).

3. Аксіологічний феноменалізм. Цінності виникають у процесі суб’єктивного ставлення до буття (Р. Поліні), але при цьому буття позбавляється “онтологічної об’єктивності” (Ф. Ніцше, М. Гайдеггер). За своєю природою цінність є ілюзорною, вона постає способом міркування, наміром створити реальність та існує тільки через свободу, як акт вибору (Ж.-П. Сартр). Безглуздо пізнавати зміст цінностей як загальноприйнятих стандартів - процес оцінки, таким чином, позбавляється будь-якого пізнавального характеру (Л. Вітгенштейн). Пізнаються цінності інтуїтивно у феноменологічному досвіді (Е. Гуссерль), в почутті свободи (Ж.-П. Сартр, А. Камю), почутті любові й ненависті (М. Шелер).

У соціальному світі цінності закладаються як принцип - і немає значення, усвідомлені вони чи ні, - на основі певного знання, тим більше філософського. Відтворений у філософських поняттях процес інтелектуального пізнання людського світу як Буття наочно демонструє, що ніколи не було і не буде неціннісного знання. Людині не дано вибирати між цінностями й нецінностями: людське знання об’єктивно ними детерміноване. Коли в процесі поступальної еволюції життєдіяльності людей ці принципи піддаються критиці, ерозії та протесту, тоді і виникає рефлексія не тільки першопричин “переоцінки цінностей”, але і сама проблема цінності як предмет філософського пізнання людського буття.

Аксіологія як філософське вчення про цінність і цінності, їх природу, сутність і пізнавальні можливості, являє собою один із найменш опрацьованих у вітчизняному - та, мабуть, і у світовому філософському - дискурсі напрямків філософського знання. Багато в чому це пов’язане і з часом появи аксіології (друга половина Х1Х ст.), і з історичними обставинами, які обумовили її необхідність.

Для уточнення нашого погляду на природу цінностей фірми дуже важливим є те, що цінність одностайно визнається духовним формоутворенням, яке існує через моральні категорії теоретичної системи, суспільні ідеали тощо і виступає критерієм оцінки людиною дійсності та джерелом смислоутворюючої основи людського діяння [180, 651]. При цьому міра цінності предмету залежить не від того, наскільки він здатний задовольняти потребу тіла, а наскільки відповідає мірі значущості його в суспільстві. “Цінність є ствердженням всезагального у світі одиничного буття, обов’язковою умовою існування людства. У такій якості їх визначають як абсолюти людської буттєвості, що не заперечує їх історичній кодифікованості. Уявлення про гідність, честь, добро та ін. змінюються відповідно до історичного часу, епохи, рівня розвитку культури, соціальності” (виділено нами - А. Г.) [180, 651].

Вищезазначені позиції, а саме: цінність як смислоутворююча основа людського діяння та соціальність - для нас дуже важливі. Тому, визначаючи свій підхід до природи цінностей на рівні корпорації ми виходимо з таких моментів:

- по-перше, сукупність внутрішньофірмових цінностей за природою має бути соціальною, або такою, що залежить від соціального, оскільки вона виникає як селекція чи синтез людських знань (у даному випадку це можна вважати підставою, яка обумовлює, з одного боку, зміст явища, а з іншого, - потреби фірми), що можна розуміти як умови набуття нею системної форми та параметрів розвитку;

- по-друге, ця система обов’язково є продуктом людської розумової діяльності, як і весь соціальний світ (інша справа, що вона в одному випадку може бути продуктом цілеспрямованої дії корпоративної ідеології, а в іншому - результатом боротьби протилежних ідеологічних уподобань у трудовому колективі);

- по-третє, якщо перше й друге мають місце, то сукупність цінностей фірми має семантичну або квантово-хвильову природу, яка може пояснюватись на основі мисленнєвої діяльності людини чи консолідованої групи людей.

Для того, щоб узагальнити різноманіття тлумачень понять, що обслуговують це соціальне явище, ми зводимо їх до найбільш широкого, а таким узагальненням у даному випадку є термін “аксіологічна діяльність”. Цей термін співпадає, на нашу думку, з терміном “селекційна робота”, що у вузькому сенсі полягає в діяльності з творення та відтворення цінностей. Різниця між ними - тільки в тому, що “селекційна робота” є професійною діяльністю, яка формально закріплена за виконавцем і націлена на особу, професійну групу, трудовий колектив фірми.

Визнати самостійне існування системи внутрішньофірмових цінностей як енерго- інформанційної структури означає визнати існування так званого Семантичного Всесвіту - і ми поділяємо цю ідею. Ідея Семантичного Всесвіту в російській і вітчизняній науково-філософській літературі присутня давно- досить згадати ідею пневматосфери, або духосфери, П. Флоренського [74], ноосферу В. Вернадського; цю ж ідею активно відстоює сьогодні Л. Лєсков [106, 3-18]. Теоретично її опрацював В. Бех, подавши організаційну форму існування Семантичного Всесвіту в межах соціального світу [17].

Слушним буде розуміти похідне сприйняття людиною сенсу як інформації, або суми відомостей, що містяться в знаку або в слові. Духовна реальність постає перед нами в подвійній іпостасі - континуальності (мовна семантика) і дискретності (знакова система). Відсутність смислу означає екзистенціальний вакуум. Сенс робить знакову систему змістовним текстом, що виникає при порівнянні смислів. Основна функція смислу - надання процесам розвитку спрямування: як писав В. Франкл, “сенс сенсу полягає в тому, що він спрямовує хід буття” [182, 285].

Таким чином, у даному дослідженні ми виходимо з того, що сукупність внутрішньофірмових цінностей має квантово-хвильову, польову, енерго-інформаційну, семантичну природу. Це різні характеристики субстанції Всесвіту.

З’ясувавши, що внутрішньофірмові цінності мають семантичну природу, можна перейти до аналізу їх сутності. При цьому під сутністю сукупності внутрішньофірмових цінностей треба розуміти її внутрішній зміст, що виявляє себе в єдності всіх багатоманітних і суперечливих форм її буття.

Отже, якщо система цінностей фірми - це локалізоване семантичне силове поле, яке єднає її з Фізичним і Семантичним Всесвітом, то його можна назвати функціональним дублем соціальної системи, що існує у потенційній формі. Це функціональний орган, що розвивається на основі енерго-інформаційного субстрату Всесвіту, з якого розум людини формує локальну ентілігібельну конструкцію - соціальний організм фірми. Цей функціональний дубль є посередником у взаємодії особистості й ноосфери, і - водночас - невичерпним резервуаром ентілігібельної матерії для виробки такого продукту. Його місце знаходиться між різними рівнями Всесвіту, оскільки він, належить, з одного боку, до субстанціонального рівня, а з іншого, - до соціального світу, який творить і постійно відтворює людина в процесі своєї цілеспрямованої діяльності.

Вищенаведене визначення слушне, але не зовсім коректне. Треба зробити поправку на культурологічну форму існування системи цінностей у просторі фірми, оскільки ми маємо справу не з натуральною формою факторів, а з їх перетвореною мисленням людини формою - тобто з їх інформаційно-смисловим двійником. Це нормально, бо сутність системи цінностей фірми, припускає її інобуття, і “це означає, що вона може переходити у своє інше, тобто реалізовуватись у потенційних формах, які являються нам емпірично” [136, 16].

У літературі момент виходу соціального (у тому числі й цінностей) за межі людського організму або сукупного працівника як підстави свого існування на боці соціальних систем помічений давно і охоплюється такими поняттями, як “архетипи”, або універсальні образи й моделі для осягнення світу, “неосягнені структури”, “Воно” З. Фрейда, “розуміння” В. Дільтея, “колективне несвідоме” К. Юнга, “громадянська релігія” Е. Дюркгейма, “комунікативна дія” М. Вебера, “ноосфера” В. Вернадського, “настанова” Д. Узнадзе, “акцептор дії” П. Анохіна, “образ бажаного майбутнього” М. Бернштейна, “схема” П. Фреса і С. Московічі, “інформаційна модель” В. Пушкіна, “пасіонарність” Л. Гумільова, “менталітет нації”, “умонастрій народу”, “дух колективу”, “умонастрій фірми” та ін.

У цьому зв’язку мимоволі пригадується думка Анаксагора про невичерпність творчих можливостей часток (насінь), які складають природу й соціальну реальність у тому числі. За Анаксагором, “будь-який предмет містить у кожній своїй частині нескінченну безліч якісно різних насінь. У нашому випадку будь-яка область фазового простору (тобто схематичної карти функціонального дубля системи цінностей фірми - А. Г.) містить величезну безліч якісно різних режимів поведінки” [143, 331-332]. Саме цим можна пояснити те, що різні фірми, спираючись на одну елементну базу, мають різні режими життєдіяльності, різну якість товарів і послуг, а - відповідно - й прибуток.

Деякі властивості цих “насінь” нагадують властивості “гіпонів”, чи “сомнамбулів”, специфічних структурних елементів нелінійного середовища. Ілля Пригожин вказує на те, що гіпони цілком можуть відповідати “монадам” Лейбніца. Нагадаємо, що Лейбніц запровадив незвичайне поняття “монад” - не сполучених зі світом і між собою фізичних сутностей, котрі “не мають вікон, через які що-небудь може потрапити в них чи вийти назовні”. У сомнамбулічному стані ці елементи, що не взаємодіють (складові системи цінностей, які локалізуються в соціальному просторі фірми - А. Г.), “при русі переносять свій власний початковий стан, але в той же час, подібно монадам, співіснують з усіма іншими елементами в “наперед установленій” гармонії, за якої стан кожного елемента, хоча він цілком самовизначений, до дрібних деталей відбиває стан усієї системи” [143, 374]. І таке сприйняття ціннісного поля стає культурологічним геном, або - користуючись термінологією Р. Докінза [58] - мімом, який може стійко успадковуватися, якщо духовність у соціумі піджтримується на достатньо високому рівні, оскільки саме духовність є органом сприйняття глибинних смислів природи [58, 30].

У науковій літературі є й інші факти, підтверджуючі наведений нами вище висновок. Ми маємо на увазі архетип мандали як глибинно-психологічної основи самоорганізаційних процесів. Мандала, як відомо, - найзагальніший образ упорядкованості, який пронизує всі пласти універсуму; це символ цілісності й порядку, який характеризується організуючою й всеохватною функцією подолання зовнішнього та внутрішнього хаосу [134, 140]. Розгортання такого архетипу в соціокультурному просторі призводить до породження відповідного нормативного каркасу, правил гри, системи дозволеностей і заборон, причому як такої, що задана у своїх динамічних координатах. Це певний звід внутрішніх приписань до дії, який в основі своїй також має мандалоподібну організацію - симетричну, ієрархічну, таку, що розгортається навколо центру й пульсує у своїх ритмах [12, 236].

Отже, в сучасній літературі зафіксована потенційна можливість існування культурологічного ядра, або фенотипу, що обумовлює становлення локальних соціальних структур. При цьому норми атрактивної (культурологічної) структури стають частиною життєвого світу людини і, по суті, частиною самої людини, а не зовнішньої регламентації її життя, як це буває у випадку організаційних нормативних розпоряджень. Фірма є лише найбільш розповсюджений їх різновид, причому ця ентілігібельна конструкція - безтілесна й безособистісна суб’єктивність. Тут має місце інституціональне відчуження [25, 330-410].

Нагадаємо, що фенотип - це сукупність усіх ознак і властивостей організму, які формуються в ході його індивідуального розвитку. Він складається в результаті взаємодії успадкованих властивостей організму - генотипу - й умов середовища, в якому він мешкає [139, 1396]. Саме в такому вигляді визначення фенотипу подане в словниках, що характеризують біологічні організми.

Але тут ми виходимо за межі соціального світу, або другої природи. Ми ніби “вгризаємось” у глибини Всесвіту, з якого нас перша природа підняла на рівень другої природи. Оскільки третя природа просто так не пускає до себе, то звідси й наділення цінностей потойбічною силою, яка впливає на життєдіяльність людини.

Думки про можливість такого самостійного існування культурологічного утворення ми знаходимо в роботах класиків філософської думки. “Цінності, - писав один із видатних представників баденської школи Г. Ріккерт, - не відносяться ні до області об’єктивної, ні до області суб’єктивної, а формують самостійне “царство”, що лежить по той бік об’єкта й суб’єкта” [149, 373].

Тут ми бачимо все той же трансцендентний варіант розуміння природи цінностей. Цінності, за Г. Ріккертом, - це загальні фундаментальні ідеї, чи ідеальні утворення, які несуть смислове знання про будь-яку емпіричну дійсність, “це смисл, що лежить над будь-яким буттям, що відноситься таким чином до сфери цінностей і може бути зрозумілий тільки як цінність” [149, 373].

Закономірно постає питання, як загальна формуюча універсум сила, що була притаманна ентілігібельній матерії (сприйманій загальновідомими почуттями), переходить у прагнення до формування інтелігібельної матерії, сприйманої духовними почуттями? Яка роль у цьому належить сукупному робітнику (бо Г. Ріккерт, наприклад, вважає, що джерело цінностей пояснюється наявністю надемпіричного суб’єкта). Це надзвичайно складне явище для нашого надмірно матеріалізованого сприйняття соціальних систем, але з цим ми нічого зробити не можемо. Логіка аналізу виштовхує нас за межі другої природи в бік Семантичного Всесвіту, до вивчення якого ми тільки підходимо.

Дещо інший ідентифікаційний аспект духовності як ціннісно-смислової форми людини може бути виявлений у тому річищі, де фіксується смислоутворююча, смислопокладальна функція культури і де вона постає як “символічний універсалізм” (Е. Кассірер), “інтерсуб’єктивний горизонт життєвого світу” (Ю. Габермас), “єдиний зріз, котрий проходить через усі сфери людської діяльності”(М. Мамардашвілі), “єдине семантичне поле культури” (С. Кримський) тощо. Уданому контексті духовність може бути осягнута вже як надіндивідуальна ціннісно-смислова форма буття соціального світу.

Духовність як сутнісна характеристика людини не є суто психічним феноменом. Вона виникає у царині напруження “людина-світ”.Оскільки людину не штовхають інстинкти, а приваблюють цінності (В.Франкл), то залежно від того, в коло тяжіння яких цінностей потрапила людина, буде формуватися її духовний склад. Тут духовність для особистості стає зовнішньою формуючою силою, але зовнішньою в тому розумінні, що вона є для особистості об’єктивованою, а не суто об’єктивною. Існуючи в царині напруження “людина-світ”, духовність актуалізується, набуває для особистості дійсності тоді, коли між духовними феноменами та особистістю виникає поле взаємного тяжіння.

Духовність як ціннісно-смислова форма особистості, що конституює її семантичне поле та складає основу її мотиваційної сфери, постає як живий, багатовимірний, пульсуючий індивідуальний аналог реальності (фірми). Якісна визначеність такої реальності, котра являє собою взаємопроникнення особистого життєвого та внутрішнього духовного світу, ґрунтується на певній системі смислових кодів. Багатовимірне кодування життєвого світу особистості розгортається як визначення: 1) норм і заборони - обов’язково, бажано, дозволено, заборонено; 2) ціннісних поміток - добре, погано, зручно, незручно, важливо, неважливо; 3) обізнаності - відомо, невідомо, добре (погано) відомо та ін.; 4) принципової можливості - неможливості явища або дії. Саме таке кодування стає основою особистісної неповторності, індивідуальності, її смисловою моделлю фірми, і ця модель набуває для особистості етичного характеру.

Таким чином, культурологічне ядро фірми як ціннісно-смисловий код імперативно визначає не чим людина повинна чи хоче бути, а чим вона не може не бути, якщо закріплюється в даному локалізованому ціннісному полі.

Аналогом для дослідження властивостей фенотипу соціальних систем може бути генотип, з якого народжується біологічна форма життя, - досить вказати на те, що до форми належить взагалі все визначене. При цьому відомо, що визначення аксіологічного є водночас і визначення аксіологічної форми, оскільки воно є чимось установленим і завдяки цьому відмінним від того, форму чого складає; визначеність аксіологічного як якість єдина зі своїм буттям.

Оскільки в даному випадку йдеться вже не про другу, а про третю природу, то ми маємо справу відповідно не з натуральною формою, в якій перебуває перша природа, а з формою перетвореною, причому тричі. Перший раз натуральна форма зазнає змін, відбиваючись у голові індивіда, або робітника, який селекціонує цінності, а другий - в суспільній свідомості, тобто в “голові” сукупного робітника та професійних груп. І третій - коли суб’єктивована сукупним робітником форма повертається в ноосферу та існує там як мислеформи - організаційні одиниці архетипічного світу, хоча хочеться сказати - духовного виробництва.

При цьому слід нагадати, що перетворену форму пов’язують, як правило, з відбиванням явищ об’єктивного світу або його окремих предметів у голові людини. Із філософів її найбільш тонко відчув М. Мамардашвілі, який у своїх роботах спирався не тільки на аналіз К. Марксом явищ економічного фетишизму та ідеології, але й на психоаналіз, і на юнгівську концепцію архетипів, і на сучасні дослідження міфології та символізму. “Перетворена форма існування, - пише М. Мамардашвілі, - є продукт перетворення внутрішніх відносин складної системи, що відбувається на певному її рівні і що приховує їхній фактичний характер і прямий взаємозв’язок під побічними вираженнями. Ці останні, будучи продуктом і відкладенням перетвореності зв’язків системи, в той же час самостійно побутують у ній у вигляді окремого, якісно цілісного явища, “предмету”, поряд з іншими” [110, 269-270].

Таким чином, сутність явища внутрішньофірмових цінностей - це функціональний дубль соціального організму фірми. Вона полягає в наявності смислів-символів, що забезпечують цілісність і самодостатність буття фірми. Сукупність внутрішньофірмових цінностей утворює культурологічне ядро фірми, що породжує соціальний організм фірми та забезпечує йому не тільки гомеостаз, але й сталу еволюцію в межах культурологічного поля країни. Далі ми цю тезу пояснимо більш детально.

Наступним кроком у гносеологічному аналізі внутрішньофірмових цінностей після визначення сутності цього явища є виявлення змісту.

У даній роботі під змістом внутрішньофірмових цінностей розуміється не сам по собі субстрат соціального явища, а його внутрішній стан, сукупність процесів, які характеризують взаємодію елементів між собою і з середовищем і зумовлюють їх існування та розвиток; в цьому сенсі зміст корпоративних цінностей постає процесом, що веде до появи специфічного продукту. Сукупність внутрішньофірмових цінностей є закономірним продуктом цілеспрямованої ідеологічної діяльності суб’єкта ринкових відносин, яка грунтується на упредметнюванні та порівнянні смислів, тобто в процесі духовного виробництва.

Для нашого дослідження дуже важливим є визнання відносно самостійного існування смислів як носіїв семантичної реальності, що обумовлює потребу розглянути даний момент з точки зору його віддзеркалення у філософській спадщині для обґрунтування семантичної природи всієї сукупності цінностей фірми. Поняття смислу ґрунтовно розглянуто у роботі Д. О. Лєонтьєва “Психологія смислу: природа, будова й динаміка смислової реальності” [105].

Нагадаємо, що історично вихідним проблемним контекстом, у якому поняття смислу виникло як наукове поняття, було вивчення розуміння текстів, а першою теоретичною парадигмою - герменевтика. Вона виникла як вчення про тлумачення таємного сенсу Святого писання та поступово стала вченням про розуміння скритих смислів у більш широкому контексті на початку ХХ ст., злившись із філософією в роботах В. Дільтея, Х-Г. Гадамера та ін. Для даної роботи дуже важливою є проблема взаємоппорозуміння людей, які не просто відносять себе до фірми, а складають її головну рушійну силу - сукупного працівника.

Подальший розвиток ця проблема знайшла, як відомо, наприкінці ХІХ - в першій половині ХХ століть у науках про мову - лінгвістиці, семіотиці та логічній семантиці. Так, Г. Фреге у роботі “Смисл і денотат” пише, що денотат чи значення тексту (знака) (у нашому випадку - ідея, символ чи образ) - це об’єктивна реалія, яку він визначає, або судження, про яке свідчить текст (знак, символ, образ, ідея - А. Г.). А смисл є спосіб завдання денотату, характер зв’язку між денотатом і знаком або, сучасною мовою, “інформація, яку знак несе про свій денотат” [105, 10].

Другим історичним контекстом, в якому поняття смислу увійшло до гуманітарних наук, стала проблематика феноменологічного аналізу свідомості, представлена роботами засновника феноменологічної парадигми Е. Гусерля, його учнів і послідовників: Г. Шпета, М. Гайдегера, К. Ясперса, Ж-П. Сартра та М. Мерло-Понті. Для реалізації мети нашого дослідження вкрай важлива ідея Е. Гусерля про те, що смисл є основною складовою тканиною свідомості [105, 13].

Оригінальним результатом розвитку ідей Е. Гусерля Г. Шпетом стало поняття внутрішнього інтимного смислу, або ентелехії. Згідно з твердженням Г. Шпета, смисл об’єктивний, “вкорінений у бутті”, це особлива область буття, особливий предмет. Саме вихід назовні смислів, які опанував сукупний робітник, обумовлює енерго-інформаційний бік існування фірми, складає її енергетичний потенціал.

Наступну розгорнуту філософську концептуалізацію смислу в екзистенціально- феноменологічній традиції ми знаходимо у Ж-П. Сартра, погляди якого зазнали значного впливу Е. Гусерля та М. Гайдегера. Вивчення спадщини Ж-П. Сартра через цю методологічну установку підтверджує перспективність обраного нами підходу до пояснення семантичної природи внутрішньофірмових цінностей. Цей автор стверджує, що ланцюгом, поєднуючим свідомість і світ, є сприйняття: за його посередництвом відбувається засвоєння зовнішнього як цілісності, в яку вписується смисл; а смисл надається як ситуації, так і зовнішнім предметам - він обирається свідомістю. Фірма якраз і може зайняти місце такого зовнішнього предмета, що створює мікросередовище для сукупного працівника. Відбувається систематична суб’єктивація зовнішньої реальності. У такому випадку фірма як світ олюдненої природи представляє собою умістище смислів.

Ще одну розгорнуту філософську концепцію смислу ми знаходимо в роботах М. Мерло-Понті, зокрема в таких, як “Структура поведінки” та “Феноменологія сприйняття”, що вийшли з друку в першій половині 1940-х рр. Для нас принциповим є його висновок, зроблений у книзі “Структура поведінки”, в якій смисл розглядається як основний організуючий принцип поведінки живих систем. “Одиницею фізичних систем є зв’язок, одиницею живих організмів - значущість (виділено нами - А. Г.). Координація на основі законів, притаманна фізичному мисленню, не вичерпує феноменів життя, лишає залишок, що підкоряється іншому виду координації - координації на основі смислу” [105, 18]. Фірму ми також розглядаємо як цілісний живий організм, який виникає та функціонує на основі принципів самоорганізації та саморегуляції.

М. Мерло-Понті доводить, що вітальні акти мають смисл за визначенням. Згідно з його поглядом, стимули не викликають автоматично єдиної стереотипної реакції- поведінки - навпаки: реакція залежить не стільки від матеріальних властивостей стимулів, скільки від життєвої значущості, тобто від соціальності. Таким чином, серед перемінних, від яких дійсно залежить поведінка, Мерло-Понті виділяє смисловий зв’язок, іманентне відношення [105, 18]. Як відмічає Т. М. Тузова, яка вивчала спеціально роботи цього автора, людина може подолати даність саме тому, що її “найвищі реакції” залежать не від стимулів, а скоріше від “смислу ситуації”, вони передбачають певний “погляд” на цю ситуацію [173]. Тобто, людські дії залежать від соціальності.

Ще один аспект екзистенційного погляду на смисл має для нас принципове значення: людина є людиною саме тому, що вона здатна, на думку американського дослідника Г. Тіліха, розуміти та формувати свій світ і саму себе у відповідності до смислів і цінностей. Ясно, що сукупний робітник і фірма повинні мати таку властивість - формувати, зберігати та розвивати себе.

І четвертий аспект використання смислу в гуманітарних науках, який має важливе значення для нашого дослідження, полягає в тому, що смисл переживається сукупним робітником та професійними групами, спрямовує виробничу діяльність і впливає на інші невербальні прояви. До авторів, які заклали підвалини такого розуміння, слід назвати В. Дільтея, Е. Шпрангера та М. Вебера, праці яких передували роботам К. Ясперса, Ж- П. Сартра і М. Мерло-Понті.

Треба відзначити корисність для нашого дослідження “розуміючої соціології” М. Вебера - на основі його підходу до пояснення дій людини, використання ідеї про семантичне походження сукупності внутрішньофірмових цінностей стає слушним і перспективним. Цей висновок ґрунтується на виявленні логічного зв’язку між функціонуванням фірми та мотивацією сукупного працівника, а також між ідеологією та цінностями фірми. Це досягається шляхом включення дій окремого фахівця та професійних груп у цілком зрозумілий смисловий зв’язок, в якому всі вони знаходять своє логічне пояснення. При цьому “мотивом” М. Вебер називає “деяку смислову єдність, що видається діючий особі або спостерігачу достатньою причиною для конкретної дії”.

Отже, для нашого дослідження вихідною тезою є те, що існує семантична реальність як така, а ще однією робочою гіпотезою ми пов’язуємо її з сукупністю цінностей фірми як формою її онтологічного існування. Носієм духовної реальності є смисл - тоді смисл має для нас не логічний, а онтологічний статус і ми відносимо його, вслід за В. В. Налімовим, до категорії сущого [125, 303].

Причому, якщо сенс з’являється тоді, коли одне значення ставиться в певне відношення до іншого значення або один знак (символ) ставиться в певне відношення до іншого знаку (символа), то ми маємо справу зі специфічною формою відношень. Сенс є певне відношення значень - і це є його перша й головна сутнісна характеристика. Сенс - це істинно духовні відносини, що свідчить на користь головної гіпотези нашого дослідження про те, що внутрішньофірмові цінності - це локалізована семантична реальність.

Отже, визнання семантичної природи цінностей спрямовує нас у пошуках відповіді про сутність корпоративних цінностей як складової соціального світу до квантово- хвильової природи, або польової форми існування Всесвіту [17]. Якщо внутрішньофірмові цінності такого ж гатунку, як і весь соціальний світ, то в межах фірми вони мають існувати як локалізоване семантичне поле. І цьому є докази у вигляді теоретичних доробок, виконаних у галузях філософії та психології. З одного боку, це існування колективного підсвідомого, а з другого, - загальновизнаною є наявність у “психології мислення уяви про семантичне поле як деякої самостійної реальності” [125, 311]. Соціальна наука теж давно оперує поняттям “поле” [155]. Далі розглянемо їх більш детально.

Тут доцільно зробити два зауваження. По-перше, прояв змісту цінностей у межах фірми постає як взаємодія індивідуальних розумів, які ми розглядаємо як специфічний прояв “соціального інтелекту фірми”, на відміну від інтелекту індивіда. Механізм цієї взаємодії Л. Гумільов описав через поняття “пасіонарність”, під яким розумів “ефект, створюваний варіаціями цієї (інтелектуальної - А. Г.) енергії, як особливу властивість характеру людей”. При цьому він підкреслював, що пасіонарність - це “характерологічна домінанта, неперебориме внутрішнє прагнення... до діяльності, спрямоване на здійснення будь-якої мети” [48, 33].

Друге зауваження полягає в тому, що зміст корпоративних цінностей назовні “виходить” через виробничу діяльність сукупного працівника. На думку П. Штомпки, “дія... є атрибутивним поняттям; вона узагальнює певні властивості соціальної фабрики, цю “справді дійсну дійсність” соціального світу. Вона являє собою те місце, де сходяться структури (спроможності до операцій) та агенти (спроможності до дії); це синтетичний продукт, злиття структурних обставин і здібностей діячів. У такому вигляді дія є подвійно обумовленою: “згори” балансом напруженостей і обмежень, а також ресурсами й можливостями, що забезпечуються існуючими структурами; і “знизу” вміннями, талантами, майстерністю, знаннями, суб’єктивними відносинами членів суспільства і організаційними формами, в яких вони об’єднуються в колективи, групи, соціальні рухи тощо. Але дія не може бути зведена ані до того, ані до іншого; по відношенню до обох рівнів (тотальностей та індивідуальностей) вона складає нову, виникаючу якість” [205, 274].

Саме такий тиск на сукупного робітника та професійні групи чинить сукупність корпоративних цінностей разом із внутрішньофірмовою ідеологією. І робить вона це шляхом створення постійного інтелектуального напруження та спрямованого ущемлення завдяки обмеженням у використанні інформації. По-іншому, це цілеспрямована вимога фірми до сукупного робітника користуватися знаннями певного походження, спрямування та якості.

Завдяки активності ціннісна свідомість сукупного робітника знаходить серед факторів виробництва матеріальні речі (наприклад, знаряддя праці) або духовні складові процесу виробництва (високі технології) таутримує їх як внутрішньофірмові цінності. Ці фактори набувають цінності, оскільки забезпечують ефективне виробництво товару, з яким фірма виходить на ринок.

З вищевикладеного випливає кілька висновків. По-перше, цінності - це реальні речі, які знаходяться в просторі фірми (згадаємо методологічну настанову Е. Дюркгейма відносно того, що соціальні факти треба аналізувати як речі). По-друге, у фенотипі соціальної системи знаходиться тільки ідеальна форма цінностей, їх еталон. По-третє, свідомість сукупного робітника за допомогою символу знаходить і збуджує власне семантичне поле, а самосвідомість виготовляє свій варіант у голові індивіда. По-четверте, зміст сукупності цінностей фірми розкривається як низка їх перетворень у часі та просторі.

Вивчення філософсько-соціологічної літератури підводить нас до розуміння того, що в соціальному просторі фірми слід розрізняти, як це випливає з роботи Т. Парсонса “Про структуру соціальної дії”, три види систем: соціальну систему, або соціальний організм фірми, систему особистості та культурну систему [135, 460].

Соціальні системи та особистості розглядаються Т.Парсонсом як способи організації мотивованої дії (соціальні системи - це системи мотивованої дії, що організуються навколо відносин акторів один до одного; особистості - це система мотивованої дії, яка утворюється навколо живого організму).

Культурні системи - це системи символічних еталонів (які створюються або демонструються індивідуальними акторами та передаються соціальними системами в процесі дифузії, а також від особистості до особистості шляхом навчання). За походженням це енергоінформаційне поле, або інформаційний дубль фірми з якого вона “перетече” з потенційного в реальне буття.

При цьому культурна система, за Т. Парсонсом, має зовсім інше походження та призначення, ніж соціальна система та особистість: “1). Вона формується не за допомогою взаємодії і не за допомогою організації дій окремого актора (як такого), а за допомогою організації цінностей, норм і символів, що керують вибором актора, і які обмежують види взаємодії, можливі для даного актора. 2). Таким чином, культурна система - це не емпірична система, в тому сенсі як соціальна чи система особистості, оскільки вона представляє собою особливий тип абстрагування елементів зазначених систем. Ці елементи, проте, можуть існувати окремо як фізичні символи та передаватися від однієї емпіричної системи дії до іншої. 3). У культурній системі еталони регулюючих норм (та інших культурних елементів, що керують вибором конкретних акторів) не можуть бути випадковими чи непов’язаними один з одним елементами. Отже, якщо система культури бере участь в організації системи емпіричної дії (виділено нами - А. Г.), вона повинна мати певний ступінь консистентности. 4). Таким чином, культурна система - це модель культури, окремі частини якої взаємозалежні так, що вони формують системи цінностей, системи переконань і системи експресивних символів” [135, 462].

Важливо відмітити три обставини, зафіксовані в цій роботі Т. Парсонса.

По-перше, культурна система відіграє роль в організації систем емпіричної дії, тобто зміст її розкривається в морфогенезі соціального тіла фірми або соціальної системи [135, 489; 135, 669].

По-друге, система ціннісних еталонів, якщо вони інституалізовані в соціальних системах та інтерналізовані в системах особистості, керує актором як в орієнтації на цілі та нормативні регулятори смислів, так і в експресивних діях - скрізь, де диспозиція потреб актора вимагає вибору в обставинах дії. Відбувається це незалежно від того, актором є індивід чи трудовий колектив, взятий за точку відліку при аналізі способів їх орієнтації та здійснення дії по відношенню до об’єктів. Сама дія - це процес зміни станів емпіричної системи дії [135, 463].

Третім висновком може бути те, що культурна система має впливати одночасно на особистість і на соціальний організм фірми. У такому випадку вона повинна підтримувати два різних процеси і мати два різних продукти.

При цьому для отримання теоретичної чистоти результатів даного дослідження дуже важливо проводити межу між особистістю та соціальною системою соціального організму фірми. “Існує подвійна причина, з якої межа між соціальною системою й особистістю є особливо важливою. У найбезпосереднішому вигляді цей взаємообмін пов’язаний з “мотивацією” індивіда в аналітично-психологічному сенсі, а отже, з рівнем його “задоволеності” чи в негативному аспекті - фрустрації. Але побічно найбільш цікавий момент полягає в тому, що найважливіший структурний компонент соціальної системи, названий нами інституціоналізованими цінностями, інституціоналізовано через його інтерналізацію в особистості індивіда. У деякому сенсі соціальна система “втиснута” в простір між культурним статусом цінностей та їхньою значущістю для інтеграції особистості” [135, 707] - писав Т. Парсонс.

Завершальним кроком у теоретичному аналізі сукупності цінностей фірми має бути оцінка форми її існування. Це найскладніший момент у теоретичному обгрунтуванні атрибутивних властивостей цінностей фірми, оскільки буття корпоративних цінностей і прояв їх змісту соціального явища говорить про те, що ми маємо справу з досить незвичною соціальною формою - тобто такою, яка, з одного боку, заснована на взаємодії людей між собою, а з іншого, - має енергоінформаційне існування та утворює матерію ноосфери планети.

Цінності фірми існують і проявляються в дійсній реальності у символічній формі. Із формальної сторони ми повинні зараз - лише в найзагальнішому вигляді - пояснити, що ми розуміємо під символом. Тут ми згодні з Г. Гегелем, який писав: “символ являє собою безпосередньо наявне або дане для споглядання зовнішнє існування, що не береться таким, яким воно безпосередньо існує заради самого себе, а має розумітися в більш широкому та загальному сенсі. Тому в символі ми повинні від початку розрізняти два боки: по-перше, смисл і, по-друге, вираження цього смислу. Перший - це уявлення чи вираз байдуже якого змісту, а другий - чуттєве існування або образ якого-небудь роду” [42, 14]. Отже, в символі ми понад усе маємо перед собою фігуру, вигляд, образ, які самі собою викликають у нас уявлення про щось безпосередньо існуюче. Ясно, що коли мова йде про фенотип соціального організму фірми, то ми уявляємо саме його.

Оскільки ми маємо справу з функціональним дублем соціальної системи, що знаходиться поза нею, то він, є, по-перше, продуктом, а по-друге, - процесом. Тому його взаємодія з одного боку, з особистістью, а з іншого, - із соціальною системою фірми, відрізняється за характером, змістом і наслідками - двома видами процесуальних продуктів.

Отже, функціональний дубль треба розглядати водночас як продукт і як процес. Продуктом є, на нашу думку, егрегор як самовідтворювальне явище, що співіснує на засадах закономірностей ноосферної реальності, а процесом - морфогенез соціальної системи. За таких умов цілком можлива його взаємодія з особистістю, яка буде споживати його як продукт, і з соціальною системою, де він буде стало “працювати” як морфогенетичний процес, що веде до виробництва специфічного продукту - тіла соціальної системи.

Спочатку розглянемо зміст системи цінностей фірми як продукт. Аналіз загальних рис у різних системах цінностей прямо вказує на те, що всі вони є сукупністю продуктів духовного виробництва - смислів, які людина вкладає в матеріальні речі чи семантичні поняття. Це означає, що цінності фірми перебувають у смисловій формі та утворюють певне семантичне поле фірми. Іншими словами, це егрегор, або енергоінформаційне поле, що утворюється та “висить” над фірмою, як запах над квітами. Він живиться й підтримується соціальним інтелектом, який працює на фірмі чи обслуговує її потреби. Це не суперечить ідеям російського та вітчизняного космізму, а також ідеям платонівської філософії, яка відстоювала, як відомо, думку про самостійне існування духовної реальності.

При цьому, нагадаємо, що платонівська ідея - це ейдос (зразок, приклад, критерій), що володіє властивістю загальності та загальнозначущості - тими модальностями, якими неокантіанці згодом і наділили поняття цінності. Ейдос - загальний, абсолютний, незмінний початок, загальнозначущий і самодостатній, що вказує на істинність, а - отже - і цінність усього того, що відповідає в реальному людському житті ідеї блага, - цінність, яка дана людині в осягненні розумом. Ідея блага Платона, вочевидь, виступає регулятивним та інтерпретаційним принципом організації реальної людської поведінки.

Можна легко помітити, що ідея цінності зусиллями Платона виходить із буттєвого, матеріально-предметного світу людини у височінь гірську та постає як ідеальний зразок “належного”, а не сущого. Якщо спуститись на рівень нашого дослідження, простір, що займає “належне”, є аксіосферою фірми.

При цьому, висуваючи робочу гіпотезу про те, що сутність сукупності внутрішньофірмових цінностей полягає в існування корпоративного смислового поля (егрегора), ми не маємо наміру дискутувати з приводу головного питання філософії, тобто виясняти що первинне - матеріальне чи духовне. Носієм семантичної реальності є смисл, а саморух її у філософській та психологічній літературі висвітлюється як явище смислогенезу [105]. Ця позиція підкріплюється дослідженнями останніх років, які однозначно вказують на існування Семантичного Всесвіту, або світу ідей (іншими словами - смислів) як п’ятої фундаментальної константи Всесвіту [18], подібно до фундаментальних фізичних констант, про які йдеться в антропному принципі. Але, за великим рахунком, це питання виходить за проблемне поле даного дослідження і повинно аналізуватись окремо. У даній роботі дана теза працює як аксіома.

Дещо складніше подати зміст системи цінностей як процес морфогенезу або органоценозу в соціальному організмі фірми, оскільки ідея соціального організму фірми ще тільки пробиває собі шлях у філософській думці, але ми це зробимо далі, коли будемо розглядати взаємодію цінностей із соціальною системою фірми. Принципово це можливо, оскільки зміст цінностей фірми розгортається перед нами як самоорганізація соціального організму фірми, в якому ми маємо спостерігати морфогенні, функціональні та саморегуляційні процеси.

Підводячи підсумки з аналізу походження, сутності, змісту та форми внутрішньофірмових цінностей, зазначимо, що на користь позитивних наслідків від застосування семантичного підходу до цього працюють кілька аргументів.

По-перше, семантична природа цінностей ставить у генетичний зв’язок (не кажемо - залежність) духовне виробництво, соціальний організм країни та соціальний організм фірми, мотивацію сукупного працівника, стимулювання виробничої поведінки окремих працівників із боку системи управління виробничими колективами та деякі інші процеси.

По-друге, людина є людиною саме тому, що вона здатна надавати смислу своїй діяльності і розуміти сенси, які продукують інші. Виробнича діяльність, яка організується та відбувається у фірмі є цілераціональною діяльностю думки, тому смислова природа цінностей технологічно “вписує” її в соціальний організм регіону та країни, так само як речові товари вписують її у Фізичний Всесвіт. Фактично за таких умов фірма є органічною частиною загальнонаціонального семантичного поля. Саме цим спричинюється необхідність періодично корегувати місію фірми, якщо спостерігається зростання напруги між нею та суспільством.

По-третє, відкривається можливість розглядати цінності, поряд з ідеологією, як соціальне явище, яка саморозгортається за законами синергетики. Керівництво фірми, формуючи корпоративну ідеологію, відбирає, в певному обмеженні з боку суспільства, смисли-символи за своїм суб’єктивним баченням і утворює специфічну ціннісну оболонку навколо фірми. Після онтологізації смисли починають працювати, спрямовуючи поведінку сукупного працівника. Втрата саме смислів, що функціонують у фірмі, викликає тривогу та психічний розлад в особистості працівника, який перестає розуміти що відбувається. Онтологічно цінності є сукупністю смислів, розташованою як на боці фірми, так і на боці сукупного працівника, а конкретніше - в структурі його свідомості та підсвідомості. Взаємодія людини й системи цінностей - культурологічного ядра системи - відбувається за принципом резонансних збуджень. Активність будь-кого з колег викликає у структурі іншого аналогічні переживання та реакції.

По-четверте, ми повинні дослідити вплив культурологічного ядра фірми комплексно, тобто як вплив, з одного боку, на соціалізацію сукупного робітника, а з іншого, - на становлення соціального організму економічної форми. Поєднання цих процесів у цілісну систему обумовлює самовідтворення фірми та виконання нею своєї головної ролі в суспільстві - виробництва товарів і послуг.

По-п’яте, наявність смислів може пояснити механізм саморозгортання соціального організму фірми, а також вплив фірми на сукупного працівника та окремих професійні групи. Крім того, смисли, що складають внутрішньофірмову сукупність цінностей на основі тиску внутрішньофірмової ідеології, перспективно розглянути як джерело формування індивідуальних проектів саморозвитку людей, які мають відношення до фірми. При цьому, оскільки об’єктивоване та суб’єктивовані семантичні поля є однією й тією ж субстанцією, а саме - семантичною реальністю, то вони знаходяться в постійній взаємодії між собою.

По-шосте, ми висвітлили алгоритм опанування фенотипом соціальних структур із боку теоретичної думки - черз що стає зрозумілішою поступовість кроків у її освоєнні. Тут важливо звернути увагу на те, що якщо З. Фрейд легітимізував аналіз несвідомого в структурі людини, К. Юнг вивів цю проблему за межі окремої людини і запропонував теорію, то Узнадзе відкрив механізм формування несвідомого. Якщо Фрейд звернувся до онтогенезу несвідомого, Юнг висвітлив філогенез, Узнадзе і його школа спробували зробити його параметричний опис, то Є. Донченко спробувала висвітлити його дію як систему, що саморозвивається на боці колективного цілого.

По-сьоме, форми існування внутрішньофірмових цінностей потребують окремого аналізу, оскільки культурна система має чисельні прояви в специфічних умовах корпоративного буття. І це цілком нормально: наявність різновидів форми лише свідчить про те, що це явище багате за змістом і підтримується невичерпним джерелом - Семантичним Всесвітом. Це по-перше, а по-друге - залежність культурної системи від індивідуальної свідомості, яка підключається до неї шляхом збудження за допомогою семантичних ключів - символів, пояснює фантастичну інваріантність їх прояву в бутті.

Головним призначенням внутрішньофірмових цінностей є налагодження за допомогою узгодженої між учасниками виробничого процесу сукупності символів, певної сітки соціальних комунікацій (обумовлених технологічним процесом, що лежить в основі виробництва) та обумовленої ним нормативної поведінки з метою виготовлення продукту праці з конкретними атрибутивними характеристиками для задоволення потреб споживачів.

Нарешті, ми можемо перейти до аналізу механізму породження, елементів, структури, місця та головних функцій системи внутрішньофірмових цінностей.