Соціально-філософський сенс поняття “система внутрішньофірмових цінностей”

Намагаючись провести соціально-філософський аналіз поняття “система внутрішньофірмових цінностей” через розкриття генезису і сутності цього явища, дослідники сьогодні зіштовхуються з проблемою сутнісної, категоріальної, структурної, функціональної його розмитості.

Виявляється, що у дослідженні поняття відіграють різну роль. При цьому спостерігається, що в ході дослідження одні поняття виступають як такі, що освоюються, а інші - як такі, за допомогою яких перші освоюються, тобто являють собою інструментальні засоби пізнання. Критерієм їхнього розподілу, на нашу думку, є функція, що надається тій чи іншій семантичній одиниці в процесі пізнання явища на тому чи іншому рівні філософського аналізу.

Для того, щоб розібратися в них, треба розкрити механізм евристичного опрацьовування понять. Він функціонує, як відомо, через співставлення ноуменальних одиниць - смислів, зафіксованих у поняттях. Оскільки механізм дії понять заснований на порівнянні смислів, що містяться в них, то зовні він виступає як мова. Завдяки мові духовний світ самовиражається в об’єктивній реальності. Мова, матеріалізуючись, породжує текст. Тому осягнення системи цінностей фірми як предмету дослідження можна почати з будь-якого поняття. Головне - розібратися в їхній ієрархії.

Для опрацювання основної гіпотези даного дослідження треба виходити, на нашу думку, з аналізу елемента “цінності”, потім - висвітлити сенс поняття “внутрішньофірмові” і на наступному етапі - з’ясувати сутність терміну “система”. І,

нарешті, шляхом синтезу набутих знань про складові головного поняття дослідження - “система внутрішньофірмових цінностей” - воно стане генетично відпрацьованим і на основі його можна буде опрацьовувати інші зв’язки та функції цього органу соціального організму фірми.

Виходячи з вищевикладеного, є необхідність уточнити соціально-філософський сенс цінностей, які утворюють культурологічне ядро економічних форм, виступають стрижнем громадянського суспільства і які, нарешті, покладено в основу морфогенезу держави та сталості державного устрою.

При цьому слід зважати на ту обставину, що система внутрішньофірмових цінностей, як і будь-яке явище соціального світу, детермінується двома чинниками: підставою та умовами. Це означає, що спочатку треба ґрунтовно розглянути властивості системи внутрішньофірмових цінностей, виходячи з природи цінності як відносно самодостатнього явища, здатного до саморозвитку, а потім - проаналізувати вплив на нього з боку умов, що сформувались і діють на мікрорівні, тобто в ринковому середовищі.

Тож, спочатку розглянемо сенс поняття “цінності”. Дослідження їх є однією з особливостей розвитку сучасного вітчизняного філософського знання, що відкриває оригінальний підхід до вивчення реальності і розуміння людського буття. Не в останню чергу це пов'язано з процесом розширення і поглиблення самого предмету філософського знання, його, так би мовити, “аксіологічної переорієнтації” у плані постановки, методологічного обґрунтування і розробки способів розв’язання як традиційних, так і принципово нових проблем у вітчизняному філософському дискурсі.

“Аксіологічна переорієнтація”, яка відбувається, на сучасному етапі сприяє рішучому висуванню й опрацюванню філософським мисленням ціннісної проблематики як спеціальної галузі філософського пізнання. Крім того, вона постає шляхом повернення вітчизняного суспільствознавства у лоно загальноцивілізаційних цінностей.

На Заході бум аксіології минув, вона міцно посіла своє місце як теоретична філософська і прикладна галузь метафізичної рефлексії щодо організації економічного, політичного, правового життя суспільства, культури в цілому. За часів Радянського Союзу аксіологію спіткала доля кібернетики, прагматики, феноменології: вона “випала” з поля зору філософського дискурсу на довгі роки.

Проте в роботах відомих авторів стверджувалася, мабуть, та точка зору, що феномен, іменований словом “цінність” (що означає також “істотність”, “значущість”, “важливість”), являє собою складне утворення, яке міститься не тільки в пізнавальних структурах, але й у глибинних процесах соціального життя, в культурі, у світогляді людини [5], [9], [154], [172], [193], [194], [196]. Звідси робився висновок, що категорія “цінність” може і повинна трактуватися принаймні в трьох основних значеннях: як соціокультурне поняття, що описує контекст буття, який об’єктивно має місце бути, як психологічне поняття і як логіко-гносеологічне поняття [167].

Уже ця багатовимірність категорії цінності свідчила про те, що вона концентрує в собі множинність змістовно неоднорідних, але разом з тим дещо ідентичних проблем. Іншими словами, більшість авторів погоджувалися з тим, що важко вказати на єдиний і універсальний контекст, у межах якого можна було б розв’язати проблему цінностей. Однак практично всіх об’єднувало одне - в будь-якому контексті міркувань про цінності основним залишається те, що мова йде про людські цінності, або про цінності, що стосуються людини.

Інша справа, що в історії розвитку філософської думки феномен цінностей набував різної інтерпретації та тлумачення: від цілковитого його визнання як об’єктивного факту культури і феномену психіки (“філософія життя”, неокантіанство, екзистенціалізм), до скептичного відношення до нього (діалектичний матеріалізм, сцієнтизм, логічний позитивізм).

Визнаючи цінність як незаперечний факт, що констатує людське буття, можна стверджувати його універсальність, яка виявляється у формі значущих (тобто таких, які служать для задоволення потреб людини) матеріальних та ідеальних соціокультурних явищ як об’єктів середовища. Цьому сприяє психічна організація людини, яка робить цінності фактом психічного життя, а, отже, не тільки онтологічним, але й психологічним, і логіко-гносеологічним поняттям.

З’ясування сутності поняття цінності призвело до того, що Ф.

М. Мюнстерберг і Ф. Брентано ввели поняття цінності в контекст психологічних досліджень, даючи змогу зрозуміти, що поза оцінкою психологічних явищ неможливо отримати знання про внутрішній світ людини і ніякий експеримент цьому не зарадить. Е. Дюркгейм нерозривно пов’язував свої “наукові” соціологічні дослідження з телеологічною природою діяльності людини.

Єдність смислів і речей, відносно яких виникають суб’єктивно-особистісні значення й об’єктивовані смисли, являє собою світ культури як дійсне середовище людини. Завдяки розумінню буття не просто як фізичної об’єктивної реальності, а як світу культури (чи - що одне й те саме - світу цінностей), цінності набувають свого онтологічного статусу. Ця теза є особливо значущою для подальшого аналізу, оскільки предмет дослідження має, як виявляється, онтологічний вимір.

Онтологізація цінностей веде також до такого розуміння дійсності, коли не тільки матеріальні речі, але й ідеальні смисли набувають свого реального існування як особлива (ціннісно-смислова) сфера буття. Адже тільки так можуть бути пояснені пам’ятники культур, що пішли в минуле, як цінності або як нецінності. Загалом кажучи, в понятті “цінність” змістовно збігаються реальне як речовинно-предметне утворення та ідеальне як психологічне явище суб’єктивної та інтерсуб’єктивної природи.

Етимологічний аналіз того чи іншого філософського поняття, так само як і лінгво- семантичний опис його властивостей, не може не братися до уваги при виявленні філософського змісту поняття. Але філософське, категоріальне значення поняття відрізняється, як правило, від загальновживаних його значень, набуваючи відповідно до потреб теоретичного міркування спеціального характеру.

Це повною мірою стосується і філософського поняття цінності, найбільш типові вживання якого можна систематизувати так.

Згідно з другим варіантом, найбільш послідовно викладеним свого часу представниками грузинської школи (О. Бакурадзе, Н. Чавчавадзе [194], Г. Бакрадзе) і І. С. Нарським, до цінностей відносять лише найвищі суспільні ідеали. З цієї позиції, цінності постають вже не засобом, а метою - не сущим, а належним.

Водночас із першими двома підходами сформувався і третій, який безпосередньо об’єднує вихідні підстави перших двох. У ньому цінність розуміється як значущість і мета (ідеал) одночасно. Одним із перших в епоху тотального панування марксизму цю точку зору відстоював В. П. Тугарінов [172, 142]. Він також розглядав цінність у межах суб’ єктивно-об ’ єктивних відносин.

Тому, спираючись на загальноприйняті у вітчизняній і закордонній філософських традиціях визначення цінності як значущого чи належного (норми, ідеали), як об’єкта людського інтересу, переваги, оцінки, ми під цінностями будемо розуміти будь-який об’єкт буття, здатний об’єктивно задовольняти потреби суб’єкта (індивіда чи суспільства в цілому) та пов’язаний з індивідом і суспільством певним смисловим зв’язком. Зміст цього зв’язку детермінується культурним контекстом, тобто культурою даного суспільства, народу, особистості.

Як помітив М. М. Бахтін, смисл - це та чи інша відповідь на поставлене нами питання: “Те, що ні на яке питання не відповідає, позбавлено для нас змісту” [10, 297]. Цю ж думку висловив Ж.-П. Сартр: “Життя не має апріорного змісту. Поки ви не живете своїм життям, воно нічого собою не представляє, ви самі повинні додати зміст, а цінність є не що інше, як цей обраний вами зміст” [163, 177].

Але очевидно й те, що про креативну людську діяльність можна говорити тільки в тому випадку, якщо її визначення, детермінація метою принципово відрізняється від реально-причинної детермінації; якщо мета є не реально діючою силою, а чимось, що ще не існує, але вільно обирається й покладається людиною - тобто цінністю. Особистість творить тоді, коли привносить у світ дещо принципово нове, що до тих пір ще не існувало. Людина як працівник відрізняється від бджоли не тільки тим, що “змінює форму того, що дане природою; в тому, що дане природою, вона здійснює разом з тим і свою свідому мету, що як закон визначає спосіб і характер її дій і якій вона повинна підкоряти свою волю”, - слушно писав К. Маркс [116, 176].

Зрозуміло, що цього можна досягти, лише використовуючи як засоби вже існуючі на практиці речі й сили, тим самим останні набувають властивості інструментальних цінностей. А через те, що вони можуть бути цінними лише настільки, наскільки придатні для досягнення мети, то ясно, що джерелом цінності засобів слід вважати цінність цілей, які досягаються за їх допомогою. У цьому - і тільки в цьому, а не в етичному - сенсі справедливий відомий вислів: “мета виправдовує засоби”. А це означає, що коріння цінностей треба шукати в цільових цінностях, у цінностях-цілях. Цілі виробництва, у свою чергу, до реалізації можуть існувати тільки ідеально, бо абсурдним було б намагання оціінити їх до реалізації.

Вищевикладене означає, що людська діяльність, і в першу чергу діяльність виробнича, визначається і спрямовується двома принципово різними чинниками: матеріально-реальними, які детермінують її причинно, та ідеальними, тобто тими, яких прагне виробник. Ідеальні цінності, яких прагне виробник через їх нереальність, набувають сили реального впливу на людину тільки в тому випадку, коли вона сама буде тягнутися до них, переживати їх як свою гостру матеріальну або духовну потребу - тобто коли вони будуть сприйматися як цінність.

Це водночас означає, що вільно-цілеспрямована діяльність людини у сфері виробництва благ і послуг є ціннісно-детермінованою, ціннісно-орієнтованою діяльністю. Це дає нам шанс використати доробки загальнофілософського рівня для обґрунтування робочих гіпотез даного дослідження.

У зв’язку з цим перше методологічне посилання власне філософського підходу до цінностей може бути виражене в таких твердженнях:

- цінності суть незаперечні факти буття людини в її специфічному існуванні як людської істоти;

- цінностями називається все те, що набуває для людини смислу в її життєдіяльності, чи смислу її життєдіяльності;

- питання про цінності - це завжди питання про те, що вважати значущим, істотним для людини.

Далі, під філософське визначення цінності підпадає практично все людське соціальне життя (культура) в його різноманітних проявах. Яке б культурологічне чи соціологічне поняття ми не взяли - річ, ідея, норма, принцип, максима, символ, імператив, - кожне з наведених понять можна розглядати як базове у визначенні сутнісної властивості цінності, оскільки всі вони несуть у собі явно ціннісний зміст. “Широке” (філософське) визначення поняття цінності як родового стосовно культури означає: його статус може бути усвідомлений лише у співвідношенні з такими поняттями, як пізнання і буття, тому що саме в ціннісному відношенні, яке розкривається змістовно через пізнавально-оціночну діяльність людини, і розкривається смисл культури і корпоративної в тому числі [175, 68].

Поняття цінності, таким чином, є поняттям високого рівня абстракції, яке дає можливість фіксувати смислові зв’язки, що виникають між різними суб’єктами буття в акті виявлення значущості (оцінки) реальності індивідом, соціальними спільнотами, суспільством у цілому (це, власне, й утворює феномен культури). Тому ми й маємо досить широкий спектр визначень цінності - соціологічного, економічного, культурологічного, філософського, психологічного порядків.

Але тільки у філософському аспекті поняття цінності, акумулюючи і “знімаючи” всі інші визначення цінності, матиме найбільший ступінь сутнісного змісту. Це означає, що в будь-якій сфері людської практики цінності як реальні феномени матеріальної та ідеальної природи мають свій вияв: вони виникають у реальному соціокультурному середовищі, в ньому живуть, функціонують, розвиваються. І наше завдання полягає в тому, щоб знайти, описати і простежити їх діалектику в конкретно-історичному, особистісному й універсальному культурному вимірах у площині державних підприємств і приватних фірм.

Отже, цінність - поняття складне. Для того, щоб те чи інше явище дійсності стало цінністю, воно повинно мати корисні для людини властивості. У цьому сенсі цінність об’єктивна. Об’єктивна вона і в тому сенсі, що сам відбір і використання потрібних властивостей визначається інтересами та потребами товаровиробників, обумовленими у свою чергу об’єктивними соціально-економічними факторами.

Природа сама по собі, у своєму власному об’єктивному існуванні не характеризується категоріями значення, мети, цінності -і в цьому сенсі цінність суб’єктивна. Таким чином, цінність являє собою єдність об’єктивного та суб’єктивного, форму відношення або взаємодії між суб’єктом і об’єктом.

Єдність об’єктивного й суб’єктивного в ціннісному відношенні проявляється зокрема в градації цінностей. З одного боку, цінність явища визначається інтенсивністю вираженості тих об’єктивно притаманних йому властивостей, які мають корисне значення для людини. Одна й та сама властивість може бути нецінністю, і навіть антицінністтю.

Існує чисельність підходів до класифікації цінностей. Наприклад, якщо всі відомі цінності розподілити за ступенем їх значення для існування та прогресивного розвитку людства, то отримаємо класифікацію у вигляді своєрідної ієрархії цінностей, що підкоряється принципу субординації, де кожна цінність по відношенню до вищепокладеної відіграє роль засобу, або умови, або наслідку, що випливає з неї. Отже, з точки зору прогресивного розвитку людства, можна скласти таку класифікацію цінностей буття:

а) людство й людина - найвищі цінності;

б) природні ресурси, праця, знаряддя і продукти праці, необхідні для існування та відтворення людства - цінності матеріального життя;

в) різні суспільні утворення, які виникають у ході прогресивного розвитку людства, соціальні інститути, необхідні для забезпечення життєдіяльності суспільства (сім’я, нація, клас, держава), - цінності соціального життя;

г) наукові знання, філософські, моральні та інші ідеї, норми й ідеали,

покликані задовольняти духовні потреби людей - цінності духовного життя та культури.

Важливим є розподіл цінностей на термінальні (цінності - цілі) та інструментальні (цінності - засоби).

Релігійно-ідеалістичні класифікації цінностей також будуються за ієрархічним принципом, але вони розглядають людину та підвладні їй цінності життя й культури лише як засоби досягнення деякої ілюзорної “найвищої цінності”. “Дух”, “ідеї”, “бог”, але не люди проголошуються найвищими цінностями буття; не життя на землі, а “спасіння” для “вічного блаженного життя”; не праця, а молитва та інші “подвиги служіння богу”; не шлюб і сім’я, а безшлюбність як найцінніша форма служіння надлюдському ідеалу життя.

У наведених класифікаціях ми вбачаємо відсутність аналізу цінностей залежно від форм організації родового життя людини, що протікає в межах громадянського суспільства. Останнє розглядається як сукупність розвинених економічних, соціальних, політичних і моральних взаємин, яка, функціонуючи незалежно від держави, взаємодіє з нею, створює правові відносини, умови зростання матеріального добробуту та духовної культури, сприяє розвитку соціальної активності громадян, форм їх самоорганізації [91, 17].

На цьому рівні суспільної ієрархії знаходиться так званий “середній клас“, який породжує та підтримує систему цінностей і зразків громадянської поведінки, що створює основу й головну рушійну силу громадянського суспільства та державотворчого процесу. Сучасні розробки довели, що середній клас виконує функцію атрактора в саморозгортанні соціального організму країни завдяки двом своїм характеристикам. З одного боку, він є носієм специфічних знань, цінностей і зразків поведінки, а з іншого, - промислові підприємства, які він постійно створює у великій кількості і функціонування та подальший розвиток яких він забезпечує, утворюють організаційні центри, навколо яких концентрується життєдіяльність населення країни. Це підтверджує висновок К. Маркса про те, що найважливіші структури в будь-якому суспільстві будуються навколо організацій економічного виробництва.

Таким чином, термін “внутрішньофірмові” виводить нас на вивчення специфічної сукупності цінностей, локалізованих виробничими клітинами в соціальному організмі країни. Ясно, що ключовим моментом для з’ясування сенсу даного терміну є складова вищенаведеного терміну - частка “фірма”. Фірму можна розглядати як форму суспільної організації, яка забезпечує життєспроможність середнього класу - творця патерну, що утворюється з систем внутрішньофірмових цінностей.

У більшості економічних словниках та енциклопедіях фірма трактується як “організація, яка веде господарську діяльність” [207, 350]. Фірма може мати у своєму складі одне або декілька підприємств. Фірми створюються в усіх галузях економіки і з будь-якою формою власності. Крім того, поняттям “фірма” позначається найменування комерсанта або його торгова марка (торговий знак).

На нашу думку, правомірним буде розповсюдження поняття “фірма” на будь-яку формальну організацію в сучасному суспільстві, яка не обов’язково займається господарською діяльністю, але обов’язково задовольняє певні соціальні потреби. Фірми функціонують як самостійні та самодостатні, тобто як такі одиниці ринкових відносин, що здатні до подальшого саморозвитку. Як відомо з філософсько-соціологічної спадщини, характерні риси формальної організації подані в класичній теорії бюрократії М. Вебера [29, 65].

Спочатку ідеальна модель організації М. Вебера зазнала, як відомо, критики з боку Р. К. Мертона, який зазначив, що в описі функцій різних елементів веберівської моделі не враховані їхні дисфункції. Але найважливіше зауваження до цієї моделі у світлі нашого дослідження полягає в тому, що М. Вебер звернув увагу тільки на формально створювані аспекти бюрократії, не аналізуючи неформальних відносин і несанкціонованих шаблонів поведінки.

Теорія неформальної організації (Ф. Селзнік, Ч. Бернард, Ф. Дж. Ротлісбергер, У. Дж. Діксон) припускає, що:

- формальна структура насправді є тільки одним із аспектів реально існуючої соціальної структури;

- неформальна організація, що неминуче виникає в рамках формальної, є життєво важливою для функціонування системи;

- неформальні відносини можуть мати явно виражену структуру, що включає в себе статусні відмінності, неформальні норми тощо;

- члени організації взаємодіють як цілісні особистості, а не як безособові виконавці формальних ролей.

Наявність неформального означає, що в соціальному просторі фірми можуть співіснувати інші підсистеми цінностей. Як випливає з наявної літератури, мова тут може йти як про субкультури, так і про контркультуру [31,428-429]. Одна або декілька субкультур в організації за своєю природою можуть знаходитись у тому ж вимірі, що й домінуюча культура або створювати її іншу модифікацію.

У ціннісному просторі фірми може існувати й третій тип субкультур, які досить наполегливо відкидають те, чого бажає досягти фірма. Серед цих організаційних контркультур можна виділити такі види:

1) пряма опозиція цінностям домінуючої культури;

2) опозиція структурі влади в рамках домінуючої культури організації;

3) опозиція зразкам відносин і взаємодії, що підтримуються домінуючою культурою.

Досліджуючи неформальні відносини в організаціях, П. Блау відмітив їх повсюдний характер і тенденцію виникати, незважаючи на будь-які заборони. Він дійшов висновку, що неформальні відносини сприятливіше впливають на діяльність фірми, ніж організаціійні методи контролю. П. Блау зазначав, що такі відносини мають тенденцію виникати на всіх рівнях організаційної ієрархії - і пересічні співробітники, і керівники зближаютьтся ввсе більше, об’єднуючись у клуби й асоціації, що в сучасному розумінні представляють собою самоорганізаційні утворення [216].

Теоретики “соціології малих груп” Ч. Кулі, Е. Мейо, К. Левін, Т. Парсонс, В. Шілз, С. Бейлз та ін., як зазначає Н. Дж. Смелсер, “виділили солідарні угруповання як визначний чинник економічної поведінки” [20,95]. У спробі поєднати елементи формальної організації і неформальних відносин вони дійшли висновку, що це можливо за посередництвом вибору певного виду управлінських стратегій. Це призводить до того, що на практиці та в теорії фірма мислиться свого роду суспільством у мініатюрі, а взаємодія виробничої фірми із соціальним організмом країни постає як самостійна теоретична й практична проблема.

Складова “внутрішньо-” означає, що мова йде про зміст суспільних відносин, які виникають і стало функціонують у межах фірми. Саме вони, відносини, забезпечують цілісність економічної форми і лежать в основі дії механізму гомеостазу соціального цілого.

Підбиваючи певний підсумок в окресленні області соціального світу, в якій буде продовжено вивчення внутрішньофірмових цінностей, слід наголосити, що:

- в усьому розмаїтті соціальної реальності для вирішення проблеми дослідження нами обраний тип соціальної організації, означений як формальна організація, чи фірма;

- насьогодні існує певна теорія формальної організації, що спирається на класичну модель бюрократичної системи, розроблену М. Вебером;

- основним напрямком теорії формальної організації як у роботах її засновників, так і в її критичному аналізі наступних теоретиків, є окреслення та спроби вирішення проблем, пов’язаних із функціонуванням зазначеного соціального явища як відносно самостійного суб’єкта ринкових відносин.

Для відокремлення фірми від інших видів соціальних утворень треба визначитись з критерієм, який має бути специфічним і диференційованим. Причому наявність соціального контролю не може бути цим критерієм, тому що він властивий так само іншим соціальним організмам.

У П. Блау ми знаходимо цей критерій, який стосується саме того, як поведінка людини стає соціально організованою. З моменту, коли люди починають цілеспрямовано взаємодіяти між собою, їхні взаємодії формують соціальну організацію. Але не кожний колектив, що виникає за такої взаємодії, має формальну організацію. “Критерій для визначення, що таке формальна організація або, одним словом, просто організація, знаходиться в процедурах мобілізації і координації зусиль різних (зазвичай спеціалізованих) підгруп для досягнення спільних цілей” [20, 95]. Виробничі фірми, таким чином, - це соціальні системи, організовані формально запроваджуваними процедурами, а не силами, що просто самоутворюються. Тож, сказане вище, на нашу думку, визначає фірму як соціальний організм, який ідеально відповідає критерію формальної організації.

Розглядаючи внутрішньофірмі цінності як складову соціального організму фірми, зазначимо, що для неї як для елемента економічно-організаційної системи суспільства характерним є такий набір проблем: адаптація до реальностей безпосередньо даної ситуації; досягнення групових цілей; збереження згуртованості системи; задоволення потреб членів системи.

Кожна з цих проблем для робітників фірми постає у вигляді спільного завдання, яке вимагає ефективного розв’язання, виконання тощо. У свою чергу, забезпечується це шляхом встановлення офіційних процедур і правил спільної діяльності, що означає створення життєспроможної фірми. “Колективні зусилля людей можуть стати формально організованими або в тому випадку, коли всі вони поділяють спільні інтереси, або в тому, коли якась підгрупа даного колективу знаходить стимули для того, щоб інші його члени працювали в інтересах цієї підгрупи” [20, 94]. У даному дослідженні надається аналіз саме другого з описаних П. М. Блау випадків.

Цінність проявляється у відношенні людини до предметів об’єктивного світу, отже, і критерій оцінки повинен бути в площині цього відношення, а не поза ним. Якщо обирається критерій, який не відповідає цим вимогам, то всі оцінки неминуче змішуються й спотворюються. Ясно, що стосовно виробничої сфери таким об’єктивним моментом є отримання максимального прибутку, який входить у даному вимірі в цінності-цілі, а всі інші цінності стають цінностями-засобами.

Отже, всі відомі нам цінності суть цінності для товаровиробника, націлені на нього, але це ще зовсім не означає, що цінність мають лише блага, що задовольняють потреби людини. Повинні бути не тільки обумовлені суб’єктивними потребами цінності-засоби, але й безумовні цінності-цілі, що стоять перед людиною як категоричні вимоги і тому є мірилом усіх інших цінностей. У полеміці зі софістами Сократ переконливо показав це на прикладі етичних цінностей.

Перейдемо до на аналізу поняття “система”. Для цього слід мати на увазі, що фірма - це організація, яку слід розуміти “як взаєморозташування і взаємозв’язок елементів деякого комплексу (предметна і структурна частина організації), їх дії та взаємодії (функціональна частина), обумовлені єдністю цілей або виконуваних ними функцій і певних обставин місця і часу” [20, 45].

Як нам уявляється, основою, відправним моментом сучасного тлумачення поняття “система” може служити таке визначення: система “це така сукупність елементів, що перебувають у відношеннях і зв’язках один із одним, яка утворює певну цілісність, єдність”. Тут зафіксовані два основних моменти, що характеризують систему: по-перше, це не одиничний об’єкт, а множинність; по-друге, - це не будь-яка множинність, а неодмінно пов’язана, саме в силу цього зв’язку вона володіє внутрішньою цілісністю [21, 29]. А. Кравець додає до цього ще один істотний момент - виокремленість системи з її оточення, визначаючи систему як “специфічно виділене з навколишнього середовища цілісної множинності елементів, об’єднаних між собою сукупністю внутрішніх зв’язків або відношень” [23, 44-45].

Отже, зміст “системи” як складової головного поняття дослідження означає, що досліджуватись має не будь-яка сукупність цінностей, а така, що на одному етапі забезпечує гомеостаз соціального організму фірми, а при зміні умов зовнішнього середовища має забезпечувати розвиток відповідно до флуктуацій національного та європейського ринку.

Таким чином, аналіз головного поняття даного дослідження дає змогу визначити, що система внутрішньофірмових цінностей є специфічним онтологічним утворенням, або органом, у структурі соціального тіла фірми, який проявляється на корпоративному рівні як сукупність матеріальних і духовних елементів, інтегрованих в органічну систему, що націлена на задоволення головної корпоративної потреби - отримання максимального прибутку від реалізації на ринку продуктів своєї виробничої діяльності та захист своїх колективних інтересів від тиску з боку інших суб’єктів ринкової діяльності. Як специфічний орган у структурі соціального організму фірми вона має низку атрибутивних характеристик, серед яких головними є: функціональна природа, морфологічна самостійність, безтілесне існування, функціональна багатогранність, імперативний характер дії та ін.

Проведений аналіз поняття “система внутрішньофірмових цінностей” доводить, що:

- по-перше, в ході висвітлення генезису системи внутрішньофірмових цінностей її треба розглядати як оригінальне культурологічне утворення, тобто її треба вивчати не у вузькому значенні (як тільки походження, виникнення), а в більш широкому, тобто як зародження предмету дослідження, подальший процес його розвитку, прояв даного явища у повсякденному бутті виробничих фірм.

- по-друге, вихід на трактування системи внутрішньофірмових цінностей у трьох основних вимірах (а саме: як поняття буття, що об’єктивно має місце бути, як інтелектуальне поняття та як логіко-гносеологічне поняття) закладає логіку подальшого аналізу обраного предмету дослідження;

- по-третє, функції системи внутрішньофірмових цінностей характеризуються морфологічною оригінальністю та багатовимірністю, що має забезпечити гомеостаз і гомеорез соціального організму фірми;

- по-четверте, термін “корпоративні цінності” відрізняється від терміну “система внутрішньофірмових цінностей” настільки, наскільки інтереси фірми простираються в зовнішнє середовище: фактично зміст внутрішнього середовища - це підстава явища, а вплив умов на продукт, який виробляє фірма на замовлення ринку, враховується через тиск зовнішнього середовища.

Тепер ми можемо перейти до аналізу онтологічної самостійності предмету дослідження і на загальнокультурологічному рівні з’ясувати можливість розглядати систему внутрішньофірмових цінностей як об’єкт буття, об’єкт свідомості і засіб оцінки атрибутивних властивостей соціального організму фірми.