ПОМІРКОВАНІСТЬ ПОГРАНИЧНОГО ПОШУКУ: РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКЕ БАЧЕННЯ СОЦІУМУ

Серед філософів, вчення яких традиційно позначаються як «релігійна місти­ка», вирізняються імена В.Соловйова, М.Бердяева, Л.Шестова, П.Флоренсько- го, М.Лоського, Тейяр де Шардена та Х.Ортеги-і-Гассета.

Релігійно-містична лінія соціальної філософії має давню й глибоку традицію. Її корені сягають давньоіндійської і давньокитайської культур, проходять через античність і середньовіччя, нову і новітню історію розвитку європейської циві­лізації. Безпосереднім фундатором цього напряму соціально-філософського ба­чення історії слід вважати російського релігійного філософа, поета, публіциста і критика Володимира Соловйова (1853-1900). Він спробував об’єднати у «вели­кому синтезі» християнський платонізм, німецький класичний ідеалізм (голов­ним чином Ф.Шелліпга) і науковий емпіризм.

В.Соловйов здобув фундаментальну освіту в Московському університеті та Московській духовній академії. Прекрасно володів природничо-науковими, істо­ричними, філологічними, філософськими та релігійними знаннями, вивчав індійську філософію та культуру в Британському музеї (Лондон), був обізнаний з життям різних верств населення в Європі та Єгипті, викладав курс лекцій з філософії в Московському та Петербурзькому університетах.

Реалізацію морального ідеалу В.Соловйов пов’язував з осягненням «истины во Христе», абсолютної цінності - блага, істини і краси, що відповідають трьом іпостасям Святої Трійці. Всі соціальні й моральні колізії, що полонили нинішню цивілізацію, на думку В.Соловйова, можуть знайти раціональне вирішення лише за умови повернення людини до істинного християнства. Відчуження від нього призвело до втрати духовності, - а це зумовило моральну деградацію на­роду, духовне спустошення вищих класів, активне застосування насильницьких форм управління з боку держави. Істинне християнство, теоретичні основи яко­го ще треба відродити й поновити, поверне людину до людини, людину до Бога, людину до любові як до «внутрішньої єдності всякої всеєдності». Відродження загальної любові на засадах істинного християнства забезпечить формування нової форми соціальності - боголюбства, в якому знайде реалізацію одвічний моральний ідеал, що захистить цивілізацію від руйнівного впливу простору і часу, забезпечить перетворення його на «нетлінний Космос» краси й гармонії. Праці В.Соловйова - «Криза західної філософії: проти позитивізму», 1874р.; «Фі­лософські начала цілісного знання», 1877р.; «Критика абстрактних начал», 1877— 1880рр.; «Сенс любові», 1892-1894pp.; «Виправдання добра», 1897—1899рр., та ін. - започаткували філософське богошукання ХХст. Обгрунтовані В.Солов­йовим ідеї про «позитивну всеєдність», «вічну життєвість», «нетлінний Космос», «істинне Християнство» та «абсолютне добро» підхопили та трансформували у власні концептуальні побудови М.Бердяев, С.Булгаков, С.Трубецькой, П.Фло- ренський, С.Франк. їх поділяли Л.Шестов і М.Лоський, переосмислювали тео­ретики більш пізнього періоду не тільки на європейському грунті, а й далеко за його межами.

Ці ідеї співзвучні творам неотомістів Ж.Марітена й Е.Жільсона, Ю.Бохенсь- кого і Й.де Фріза, іспанського філософа Xoce Ортеги-і-Гассета й французького мислителя П.Тейяр де Шардена. Обгрунтування цих ідей в працях зазначених авторів досить заплутане й незрозуміле. Апеляція до абсолюту, віри й вищої ду­ховності вибудовує кордони раціональному пізнанню соціуму, що підштовхує деяких критиків до заперечення права релігійно-містичної традиції в осягненні соціумом істини. З подібними запереченнями треба рахуватись, проте не обов’яз­ково погоджуватись. Як писав М.Лоський про В.Соловйова, - а ці слова, на наш погляд, можна поширити на всю релігійно-містичну традицію, - «якщо на­віть ці теорії й не дають кінцевого осягнення таємниці всесвіту, то вони при­наймні ясно й просто показують, що людський розум володіє методом і засоба­ми для плідної розробки питання поєднання вчень стосовно найвищих і найниж­чих аспектів світу в єдиному цілому» (Лосский Н.А. История русской филосо­фии. - M., 1991.-С.143-144).