Дослідження проблеми спілкування

Категорія спілкування в якості самостійного об’єкту дослідження виділилася зовсім недавно. Проте її значення надзвичайно велике.

У вітчизняній психології виділяють три періоди розробки проблеми спілкування:

а) дослідження В.М.

б) до 70-х років ХІХ століття в розробці проблеми спілкування переважав теоретико-філософський підхід. Поняття спілкування використовувалося для обгрунтування положення про соціальну обумовленість опосередкованість психіки людини. Наприклад, в концепції Л.С. Виготського спілкування займає центральне місце - як фактор психічного розвитку особистості, умова саморегуляції. Ідея опосередкування системи відносин людини до бутя з його відносинами з іншими людьми отримує філософсько-теортичне підгрунтя в працях С.Л. Рубінштейна. Роль спілкування як засобу приєднання особистості до суспільних знань, засвоєння суспільного досвіду, розвитку мислення підкреслював А.Н. Леонтьев. В працях Б.Г. Ананьева спілкування виступає як одна з форм життєдіяльності, умова соціальної детермінації розвитку особистості, формування психіки людини. В цей період залишилися невивченими питання, що стосуються психологічної структури спілкування, специфіки її процесуальних характеристик.

в) в 70-ті роки ХІХ ст. спілкування розглядається як самостійна галузь психологічного дослідження. Досліджувався сам процес. Найбільшої гостроти досягла дискусія. Суть її - в різних підходах. А.А. Леонтьєв трактував спілкування як діяльність, як окремий випадок діяльності, як один із видів діяльності. Прибічники цього підходу розглядали ці процеси - процеси спілкування як предметно-практичну діяльність.

Спілкування - багатоплановий процес розвитку контактів між людьми, що породжується потребами спільної діяльності.

Спілкування включає в себе обмін інформацією між учасниками, який може бути охарактеризований як комунікативна сторона спілкування.

Інша сторона спілкування - взаємодія людей, що спілкуються - обмін в процесі мовлення не лише словами, але діями і вчинками.

Третя сторона спілкування - сприймання один одного в процесі спілкування.

Таким чином в процесі спілкування виділяють три сторони:

- комунікативну - передача інформації;

- інтерактивну - взаємодія;

- перцептивну - взаємне сприймання один одного.

Існує зв’язок діяльності і спілкування. Діяльність - частина, сторона спілкування, а відчуття - частина, сторона діяльності, разом вони утворюють єдність у всіх випадках без виключення.

Спілкування - як обмін інформацією

Функції спілкування:

а) інформаційно-комунікативна - обмін інформацією;

б) регуляційно-комунікативна - міжособистісна взаємодія;

в) афективно-комунікативна - розуміння людьми один одного.

Коли говорять про комунікацію, мають на увазі той факт, що в процесі спільної діяльності люди обмінюються між собою уявленнями, ідеями, інтересами, настроями. Все це можна розглядати як інформацію. Проте такий підхід не є методологічно коректним, тому що деякі важливі характеристики комунікації не зводяться лише до обміну інформацією. Тому необхідно точно розглянути акценти спілкування, виявити специфіку обміну інформацією, яка присутня в процесі спілкування людей.

Спілкування не можна розглядати як прийом обміну інформацією, тому що тут ми маємо справу з відносинами між людьми; взаємна інформація означає налаштування спільної діяльності.

В комунікативному процесі проходить не лише «рух інформації» але і «активний обмін» нею. Особливу роль відіграє значимість інформації для учасника, як вона буде прийнята, зрозуміла і осмислена.

По-друге - характер обміну інформацією між людьми визначається тим, що через систему знаків люди можуть впливати один на одного. Другими словами, обмін такою інформацією беззаперечно означає вплив на особистість. Саме комунікативний вплив є психологічним впливом однієї людини на іншу.

По-третє - комунікативний вплив як результат обміну інформацією можливий лише тоді, коли обидва учасники спілкування володіють єдиною системою кодування. Проте, навіть знаючи значення одних і тих жестів, люди не завжди розуміють їх однаково: причиною тому - соціальні, політичні, вікові особливості. Ще Л.С. Виготський відмічав: «Думка ніколи не є рівною прямому значенню слів».

По-четверте - можуть виникати специфічні комунікативні бар’єри, які мають соціальний і психологічний характер. Виникають через те, що відсутнє єдине розуміння ситуації спілкування, викликане глибинними відмінностями, що існують між партнерами. Відмінності - політичні, соціальні, психологічні, професійні, релігійні. Вся ситуація значно ускладнюється завдяки їх наявності. З іншої сторонни, бар’єри часто носять психологічний характер через індивідуальні психологічні особливості осіб, що спілкуються, чи в силу особливих відносин, що склалися.

Засоби комунікації. Мова

Передача інформації можлива лише через знаки, точніше - через знакові системи.

Зазвичай, розрізняють вербальну та невербальну комунікацію. Невербальна поділяється ще на декілька форм - кінесика, паралінгвістика, проксеміка, візуальне спілкування.

Кожна з них утворює окрему знакову систему.

Проблему мови зазвичай пов’язують з мисленням.

Дійсно з мислення мова пов’язана тісно. Генетично мова виникла разом з мисленням і розвивалася в єдності з ним культурно-історично. Значну роль у мові відіграють і емоційні моменти. Свідомість людини формується у спілкуванні між людьми.

Таким чином, мова - особлива, найдосконаліша форма спілкування, що властива лише людині. У мовному спілкуванні беруть участь дві сторони - особа, що говорить, і особа, що слухає. Людина, що говорить, підбирає слова, необхідні для виразу думки, пов’язує їх за правилами граматики і вимовляє їх завдяки артикуляції органів мовлення. Людина, що слухає, сприймає мову, так чи інакше розуміє думку, що висловлена. У двох цих особистостей повинно бути щось спільне - повинні бути однакові засоби і правила передачі думки - національна мова.

Національна мова - строго нормалізована система засобів спілкування (мовлення),

Мова - їх використання в процесі спілкування для передачі думок і почуттів.

Функції мови (Мова) виконує цілий ряд різних функцій:

Ми знаємо, що основним в слові є його значення, його семантичний зміст. Наша увага, зазвичай, налаштована на смисловий зміст мови. Кожне слово людської мови означає якийсь предмет, вказує на нього, викликає у нас образ того чи іншого предмета._Тим мова людини відрізняється від «мови» тварини, яка виражає в звуках свій афективний стан, але не позначає звуками предмети. Ця основна функція слова - сигніфікативна. Вона дозволяє людині довільно викликати образи відповідних предметів і мати справу з предметами за їх відсутності.

Слово має і іншу функцію - воно дає можливість аналізувати предмети, виділяти істотні ознаки і відносити їх до певної категорії. Таким чином, слово - є засобом абстракції і узагальнення, відображає глибокий зв’язок між предметами зовнішнього світу. Ця інша функція визначається терміном значення слова. Володіючи словом, людина автоматично засвоює складну систему зв’язків, в яких знаходяться предмети. Ця здатність аналізувати предмет, виділяти в ньому істотні ознаки і відносити до певної категорії - значення слова.

Комунікативна функція мови включає:

- засоби вираження;

- засоби впливу.

Мова, як засіб вираження включається в сукупність рухів - поряд з жестом, мімікою, наявністю емоційно-виражених моментів - ритм, пауза, інтонація, модуляція голосу і інших моментах, які є в мові усній, писемній - відстань між словами, розміщення слів.

Функція впливу мови - людина говорить не для того щоб вплинути на поведінку, думки і почуття. Мова має соціальне значення засіб спілкування. Мова є засобом свідомого впливу і повідомлення на основі її семантичного змісту, - в цьому специфіка мови людини.