Вчення СЛ.Рубінштейна про основний осередок психічного.

Для розуміння істотних внутрішніх взаємозв'язків різноманітних психічних явищ СЛ.Рубинштейн пропонує знайти "клітину", або "осередок", в яких можна було б відкрити зародки усіх елементів психічного в їхній органічній єдності.

У самій дії Рубінштейн виділяє зовнішній і внутрішній бік, які навіть виступають як зовнішня і внутрішня дія. Зовнішній і внутрішні бік мають усі етапи, або моменти становлення дії. Щоб у цій структурі побачити в зародку всі психічні якості людини, логічний осередок психологи слід розгорнути в чіткій логічній послідовності. "Дія як "одиниця" діяльності, взята в її психологічному змісті, — це акт, який виходить з певних мотивів і спрямовується на певну мету; враховуючи умови, за яких дана мета досягається, дія виступає як розв'язування індивідом задачі, що постає. Дія як такий свідомий цілепокладаючий акт виражає основне специфічне відношення людини до світу: в ньому людина — частина світу виступає як сила, що свідомо змінює і перетворює світ". Перехід від одних визначень дії до інших Рубінштейн розуміє як перехід на основі внутрішньої необхідності й певної послідовності: потреби — сенсомоторна реакція — предметна дія і сприймання — мнемічна функція — мислення вихід за межі безпосередньої ситуації — афективно-емоційна сфера — воля з боротьбою мотивів.

Нову орієнтацію науково-психологічного дослідження Рубінштейн поширює на всі без винятку психічні феномени, починаючи від простих сенсомоторних процесів і завершуючи свідомо спрямованою доцільною діяльністю. Справа не в тому, що свідомість безпосередньо пов'язана з діяльністю, саму свідомість слід витлумачити як таку, що має структуру людської дії і спрямованість на певний об'єкт. Будь-який акт мислення є розв'язуванням задачі. Об'єктивний зміст її опосередковує і визначає мислительний процес. Ось чому логіка речей — об'єктів думки — виступає визначальною стосовно психіки індивіда і більш-менш адекватно відображається в його мисленні.

У структуру дії як "одиниці" діяльності Рубінштейн уводить насамперед "цілі" і "мотиви", а також предметний результат дії, який визначає об'єктивне значення її. При цьому "в контексті різних конкретних суспільних ситуацій одна і та ж дія може набути об'єктивно різного суспільного смислу". Створюючи в процесі дії об'єктивний продукт — матеріальний або духовний, людина через нього співвідноситься з іншою людиною і цим включається в суспільне життя. "На ставлення людини до речей... накладаються і з ним переплітаються ставлення людини до інших людей, до суспільства... В кожній дії людини представлено якоюсь мірою цей бік".

Рубінштейн то розводить "дію" і "вчинок", то зводить їх і майже ототожнює. Якщо вчинок визначається позицією, ставленням людини до навколишнього світу, то таку ж позицію, зрештою, має будь-яка дія людини і, мабуть, не тільки її. Вважаючи "одиницею" поведінки вчинок, а "одиницею" діяльності — "дію", Рубінштейн не перекидає логічного містка між поведінкою і діяльністю.

Показуючи специфічно людський характер дії, Рубінштейн непомітно здійснює перехід від "дії" до "вчинку". Під цим актом він розуміє таку дію людини, в якій виявляється її суспільна природа, тобто такий акт поведінки, в якому провідне значення набувають відносини міжлюдські. В розвитку цієї думки Рубінштейном об'єктивно зникає двоїстий характер основного осередку психічного.

Отже — дія або вчинок? Не може бути двох логічних осередків у психологічній системі. Насправді будь-яка дія підноситься до вчинку тим більше,чим гострішою стає її внутрішня динаміка, суперечність її структури. Вчинок є важкою для звершення дією і насамперед визначається колізійністю своїх моментів — ситуативного, мотиваційного і дійового. Дія — це згорнутий або ще нерозвинений вчинок. Вчинок виступає розгорнутим у своїй суперечливості, сповненою колізійності дією. Як розгорнута загострена дія вчинок не залишає поза своїми межами ніякого компонента психічного і саме тому він може і повинен слугувати логічним осередком у психології. Логічний ключ до таємничої скриньки психічного мусить мати універсальний характер. Відкриваючи одну скриньку, ми знаходимо в ній іншу, й так безкінечно.

Будь-яку дію не можна кваліфікувати як вчинок, навіть якщо перед індивідом стоїть проблема вибору. Славнозвісний Буриданів осел опинився перед проблемою вибору лише формально, і вона не становить для нього складності вчинку. Як правильно зауважив Гегель, осел одного за одним з'їсть обидва оберемки сіна — ліворуч і праворуч від нього — і не помре з голоду. Вибір оберемків сіна і поїдання їх не перетворюються у вчинковий акт і тому не можуть слугувати феноменом, що зосереджує в собі всю психіку даної істоти.

Немає рації протиставляти дію і вчинок як такі феномени, що мають і не мають морального змісту, або не виражають і виражають соціальну природу людини. Усе в ній соціальне. Будь-який пове-дінковий акт є вираженням ставлення до інших людей. Істотна відмінність дії і вчинку полягає в тому, що вчинок пов'язується з колізійністю ситуації, істотною боротьбою мотивів і необхідністю вибору, з установленням певного відношення між метою і засобами дії, і все це за умови, що такою метою і таким засобом виступає не мертвий предмет, а жива людина.

Ось цей, сповнений внутрішнього вогню і незламної сили, осередок, в якому концентрується вся людська істота, в якому вона формується і виражається, має слугувати логічним осередком психології. Життя тварин, оскільки воно стає доступним для розуміння людини, показує, на що вони здатні в гострих конфліктних для них ситуаціях. Рішення, яке обирає тварина, шоб розв'язати життєву задачу, є рішенням учинкового характеру. Не апатична дія, а схвильовуючий і оживлюючий всю психіку вчинок, який приводить до появи нових соціальних відносин, може бути осередком наукової психології. Вчинок, а не дія, розгортаючи всю драматичність вибору, показує справжню міру самовизначення і визначення з боку іншого. В цій мірі — вся людина, вся її психіка, з характером і властивостями особистості, інтересами та ідеалами, справжнім творчим натхненням.

Як осередок психічного вчинок і розкриває це психічне для допитливого розуму людини. Вчинок стає, отже, не тільки предметом, а й методичною основою для вивчення психіки. Такий справжній історичний смисл учення Рубінштейна про характер основного осередку в психології.

Дещо з іншої позиції, без посилання на праці Рубінштейна і згадки його імені, проблему основного осередку психології поставили психофізіолог і фізіолог М.О.Бернштейн (1896— 1966) у своєму вченні про "фізіологію активності" і фізіолог П.К.Анохін (1898— 1975) у своїй теорії "функціональної системи". "Фізіологія активності" у Бернштейна пов'язується з ідеєю "рефлекторного кільця", що вже передбачає самоактивність і саморегуляцію організму.

Тим самим долається старе вчення про "рефлекторну дугу". Теорія "функціональної системи" йде ще далі і включає у свій предмет принцип вибору на базі самовизначення.